4.Зачинателі літературної мови.
В основі мови І.П. Котляревського є південно-східний полтавський діалект, а часом, від якого починається відлік нової української літературної мови, вважають 1797-98р. – час, коли була написана і вийшла друком "Енеїда" І.П. Котляревського. Вперше автор увесь поетичний твір, а не лише мову окремих персонажів пише народною мовою. Вперше жива народна мова використана у п'єсі з епічним мовленням (“Наталка Полтавка", "Москаль – чарівник”).
Та тільки з появою Т.Г.Шевченка українська мова на письмі здобуває значення літературної, всесвітнього визнання і пошани. Мова Шевченка мала народнорозмовну основу, він синтезував усе найкраще з книжних традицій давньої мови, запозичень усної народної творчості та мовлення українців Наддніпрянщини, виробив фонетичні, морфологічні, синтаксичні норми, закріпив їх.
Друга половина XIX ст. – це період соціально-економічних змін. Було скасовано кріпосне право у Галичині та у 1861 році – у Росії. Велика кількість селянства приходить у промисловість, тобто переїздить у міста. Україна все ще розділена між Росією, Польщею, Австро-Угорщиною. Уряди цих держав вели політику денаціоналізації корінного населення, що не сприяло вихованню національно свідомої інтелігенції, а рівень освіти не сприяв національній самосвідомості українців.
Це період, коли в Європі відбуваються соціальні потрясіння, активно розвивається наука, філософська думка, що мало позначення на структурі мови: з'являється багато нових термінів, слів-інтернаціоналізмів. Проте українську мову продовжують забороняти:
1817 р. – постанова про викладання в західноукраїнських школах тільки польською мовою.
1847 р. – розгром Кирило-Мефодіївського товариства, початок жорстокого переслідування української мови, літератури, культури.
1862 р. – закриття недільних шкіл.
1863 р. – заборона видання книг українською мовою.
1876 р. – заборона друкувати книги українською мовою не лише в Україні, а й у всій імперії, ввозити їх із-за кордону; заборона друкувати ноти для українських пісень; заборона українського театру (Емський указ), проте вказано, що українською мовою можна друкувати історичні документи й пам’ятки.
1884 р. – заборона вистав українською мовою у Волинській, Київській, Подільській, Полтавській, Чернігівській губерніях.
1895 р. – заборона українських книжок для дітей.
Але зовсім заборонити українську мову після Шевченка було неможливо. Хоч українська нація не мала ні своєї держави, ні своєї мови, українська літературна мова в цей період і на Правобережній, і на Лівобережній Україні значно розширила свої творчі можливості у стилі художньої літератури.
5. Розиток літературної мови.
З'являються повісті і романи в стилі критичного реалізму (І.Франко, Панас Мирний), повісті і новели реалістично-критичного напрямку (І.Франко, М.Коцюбинський, В.Стефаник, М.Черемшина, Л.Мартович), драматичні твори реалістичного напрямку (М.Старицький, М. Кропивницький).
Важливою рисою тогочасного художнього стилю було широке проникнення в нього елементів публіцистики; манера широкого повістевого опису вимагала залучення до художнього стилю компонентів інших стилів: наукового, ділового, епістолярного; набуває розвитку українська наукова термінологія, наукові переклади.
Великого значення має початок діяльності Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка (1892 р.). Основними представниками мовознавчої думки в Галичині були Я. Головацький, І. Верхрадський, В.Левицький та ін.
Наприкінці XIX ст. було створено низку словників української мови (словники-додатки до творів І. Котляревського, до граматики О. Павловського); створюються нові граматики, проводиться правописне унормування.
Справжнє національно-культурне відродження українського народу почалося після 1917 р., але воно, на жаль, тривало недовго.
На основі резолюції ХІІ з’їзду РКП(б) Четверта нарада ЦК РКП(б) (червень 1923 р.) накреслила в національному питанні цілу низку практичних заходів, спрямованих на запровадження в діловодство місцевих мов, зобов’язавши відповідальних працівників вивчити місцеві мови. Українська мова вперше в історії дістала можливість вільно розвиватися, широко застосовуватися, в тому числі в партійних і державних органах. Цей процес на Україні дістав назву українізація.
Негативно позначилася на розвитку української мови й міграція населення.
13 березня 1938 р. з’явилася Постанова “Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”. І водночас почалося масове закриття національних шкіл, перетворення їх у російськомовні. Знизився престиж української мови.
Українська мова для багатьох українців стала другою мовою, а російська – першою. За бажанням батьків діти звільнялися від вивчення рідної мови. Від української відійшли, а до російської не дійшли. У результаті попсувалися обидві мови. Виникло безліч слів, з яких можна було б укласти словник жаргонізмів.