§ 7. Завдаток

Завдаток – найбільш застосовуваний у грошових зобов’язаннях спосіб забезпечення їх виконання. Здебільшого він розрахований на застосування у відносинах між фізичними особами, хоча може бути використаний і у відносинах між юридичними особами.

Завдатком відповідно до ч.1 ст. 570 ЦК є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Важливо вказати й на законодавче застереження, що коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У доктрині цивільного права є загальноприйнятим, що завдаток виконує три функції: платіжну, посвідчувальну та забезпечувальну.

Платіжна функція виявляється в тому, що завдаток видається в рахунок майбутніх платежів, отримуваних за основним (забезпечувальним) договором. Проте завдаток відрізняється від звичайних платежів за договором тим, що сплачується кредитору наперед⁶. Наприклад, за договором підряду може бути передбачена сплата за окремі виконані етапи роботи. Але така плата не може визнаватися завдатком.

Посвідчувальна функція завдатку полягає в тому, що він видається на підтвердження зобов’язання між сторонами, зокрема укладення договору. Передаючи завдаток, боржник тим самим підтверджує наявність зобов’язання, в рахунок платежів за яким завдаток і видається.

Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що у разі невиконання зобов’язання стороною, яка дала завдаток (завдаткодавцем), то він залишається в іншої сторони (завдаткоотримувача). За таких умов є логічним висновок, що завдаток може виконувати й компенсаційну функцію, тобто використовується на відшкодування завдаткоотримувачу збитків, пов’язаних з неналежним виконанням забезпеченого завдатком зобов’язання.

У правочині про завдаток може міститися умова про обмеження розміру збитків сумою відступного (завдатку), за якою сторони відмовляються від права на відшкодування збитків, не покритих сумою завдатку. Їх відповідальність за невиконання основного зобов’язання обмежується втратою завдатку чи поверненням його в подвійному розмірі.

Ст. 571 ЦК встановлює правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, зокрема:

1) якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

2) якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості;

3) сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати іншій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором;

4) у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

§ 8. Порука

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (ч.1 ст. 553 ЦК).

Договір поруки є одностороннім, відплатним або безоплатним, консенсуальним. Сторонами поруки є кредитор та поручитель. Боржник не є учасником договору. Поручителями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, якщо законом не встановлено для них заборони бути поручителем. При цьому поручителів може бути одночасно декілька. Обсяг і характер відповідальності поручителя залежать від змісту договору поруки. У ньому мають бути точно визначені зобов’язання, за виконання яких поручитель поручається, і сума, у межах якої діє порука.

Ознаками поруки, як способу забезпечення виконання зобов’язання, є:

– порука використовується у відносинах за участю як фізичних, так і юридичних осіб;

– порукою може забезпечуватися лише дійсна вимога;

– порука має додатковий (акцесорний) характер: недійсність основного зобов’язання тягне за собою і недійсність акцесорного, тобто поруки;

– сфера застосування поруки досить широка, але найчастіше вона використовується для забезпечення грошових зобов’язань;

– порука виникає лише на підставі договору між кредитором боржника та поручителем. Договір поруки укладається в письмовій формі між кредитором за основним зобов’язанням і поручителем. У деяких випадках порука може встановлюватися на підставі закону.

Законом врегульовані наслідки порушення забезпеченого порукою зобов’язання. Зокрема, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Звідси особи, що незалежно одна від одної поручилися за одного і того ж боржника за різними договорами поруки, не стають зобов’язаними по відношенню один до одного, хоча і беруть на себе солідарну з боржником відповідальність перед кредитором.

За порукою поручитель може відповідати (залежно від умов поруки) перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків. Іншими словами, поручитель практично бере на себе зобов’язання боржника, якщо той не виконав його. Не виключена спільна порука, тобто порука одночасно двох та більше осіб. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.3 ст. 554 ЦК).

Відповідно до ст. 555 ЦК передбачено права та обов’язки поручителя у разі пред’явлення до нього вимоги. Так, у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов’язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Однак і сам поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують виконання ним обов’язку боржника. До поручителя, який належним чином виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Відповідно до кожного з кількох співпоручителів, які виконали зобов’язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі виконаної кожним із них частини обов’язку.

Зважаючи на принцип співробітництва сторін, боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, у зв’язку з ненаданням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов’язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред’явити зворотну вимогу до боржника. Відповідно до ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Законодавець формалізував підстави та порядок припинення поруки. Зокрема, порука припиняється:

– з припиненням забезпеченого нею зобов’язання;

– у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

– якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

– у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

– після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.