6. Процесуальне правонаступництво поняття і підстави. Види третіх осіб та їх процесуальні права

Процесуальне правонаступнщтво — це перехід процесуальних прав та обов’язків від однієї особи, яка була в процесі сторо­ною або третьою особою, до іншої особи у зв’язку з переходом до неї суб’єктивних матеріальних прав.

Підстави для процесуального правонаступництва:

1) перехід суб’єктивних матеріальних прав і обов’язків в результаті:

— смерті громадянина (окрім спорів, пов’язаних з особою);

— припинення діяльності юридичної особи (реорганізації);

— уступки вимог;

— переведення боргу;

2) наявність порушеного цивільного процесу до моменту настання фактів, вказаних вище;

3) вибуття з процесу певних суб’єктів: сторін і третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вибуття інших суб’єктів не приводить до виникнення процесуального право­наступництва.

Підставою процесуального правонаступництва може бути як загальне (універсальне) правонаступництво матеріальних прав і обов’язків, так і одиничне (сингулярне) правонаступництво, коли від однієї особи до іншої переходить окреме суб’єктивне право (наприклад, поступка вимог ст.512 ЦК) або окремий юридичний обов’язок.

Цивільне процесуальне правонаступництво на відміну від цивільного правонаступництва може бути тільки загальним (універсальним), оскільки правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об’ємі його процесуальних прав і обов’язків.

Процесуальне правонаступництво виключається у разі, коли неприпустимо спадкоємство в матеріальному праві, зокрема, коли вимога нерозривно пов’язана з особою позивача або відповідача (в позовах про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, відновлення на роботі і ін.), а також коли спадкоємство суперечить закону або договору.

Вступаючи в процес як правонаступник сторони або третьої особи, суб’єкт зобов’язаний пред’явити суду докази свого правонаступництва в матеріальному правовідношенні, наприклад, договір про переведення боргу або уступку вимоги, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про державну реєстрацію новоствореної або реорганізованої юридичної особи.

Згідно зі ст.37 ЦПК цивільне процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу.

З моменту вступу до процесу правонаступник набуває всі процесуальні права і обов’язки свого правопопередника. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив (ч.2 ст.37 ЦПК).

З цієї причини правонаступник не має права вимагати, наприклад, повторного допиту свідків, повторної експертизи, заявляти відводи суддям тільки на тій підставі, що він є правонаступником сторони або третьої особи.

Вступ до процесу правонаступника оформляється ухвалою суду, яка не може бути оскаржена. На ухвалу суду про відмову в допущенні в процес правонаступника може бути подана скарга.

При настанні підстав правонаступництва до розгляду справи судом першої інстанції суд зобов’язаний припинити провадження по справі (ч.1 ст.201 ЦПК).

Процесуальне правонаступництво істотно відрізняється від заміни неналежної сторони як по підставах, так і по процесуальних наслідках, а саме:

1) процесуальне правонаступництво має місце з підстав, що ви никли протягом процесу, а заміна сторін ґрунтується на обставинах, що виникли до порушення цивільного процесу;

2) при процесуальному правонаступництві всі процесуальні права та обов’язки правопопередника переходять до правонаступника. При заміні неналежної сторони належною такого переходу не відбувається;

3)після факту процесуального правонаступництва цивільний процес по справі продовжується, а при заміні неналежних сторін завжди починається спочатку. 

Види третіх осіб та їх процесуальні права

Треті особи - це суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у розпочату провадженням справу для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Залежно від мети і форми вступу у процес у справі треті особи поділяються на два види:

а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК);

б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів.

Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача. Характерною ознакою таких третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, що можуть бути встановлені лише судовим рішенням після розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється у їх справі.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, вимагає у суду визнання спірного права за нею, а не за позивачем чи відповідачем.

Наприклад, такою третьою особою є спадкоємець за заповітом, який вступив у справу щодо спору між спадкоємцями про розділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на це маймо.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу лише у суді першої інстанції до закінчення судового розгляду. Вони вступають у процес шляхом подання позовної заяви з дотриманням вимог щодо її форми і змісту (ст. 119 ЦПК), та долучивши документ, що підтверджує сплату судового збору. Після вступу у справу третьої особи справа, за її клопотанням, розглядається спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Згідно з ч. 1 ст. 35 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Вони відрізняються від третіх осіб із самостійними вимогами характером зацікавленості - не в предметі спору, а в певному результаті його розгляду.

Ці особи прагнуть захистити себе на майбутнє від виконання перед однією зі сторін певних обов'язків.

Наприклад, автомобіль автотранспортного підприємства пошкодив автомашину внаслідок ДТП. Належним відповідачем у цій справі є автотранспортне підприємство як юридична особа, котрій належить автомобіль.

Заінтересованість у цій справі буде мати також і водій автомашини (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача), який перебуває у трудових відносинах з автопідприємством, оскільки у разі присудження відшкодування з автопідприємства збитків, воно згідно із ст. 1191 ЦК має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (у цьому випадку - водія автотранспортного підприємства) у розмірі виплаченого відшкодування.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

1. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

2. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

3. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

4. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.

5. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

6. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.