1.3 Вікентій Хвойка – археолог від Бога

Успіхи Вікентія Хвойки в галузі агрономії було відзначено на виставках у Ромнах та Харкові. На сільськогосподарській виставці 1889 р. в Парижі його було нагороджено срібною медаллю та обрано членом Французької національної сільськогосподарської, промислової і комерційної академії.

Та якось прикрий випадок докорінно змінив життя Вікентія Хвойки: неподалік Києва згоріла дотла будова-лабораторія, в якій він проводив свої досліди, а разом загинули всі його записи, креслення і навіть здобуті медалі. Будуючи нове приміщення, дослідник знайшов у землі багато решток скляних браслетів. Тоді йому вкрай були потрібні гроші, і він продав ці знахідки колекціонерові. Однак з цього часу Вікентій Хвойка, якому було вже 43 роки, вирішив займатися тільки своїм давнім захопленням – археологією. За 21 неповний рік – з 1893 до 1914 – він дослідив археологічні пам'ятки майже всіх епох історичного розвитку суспільства на території України більше, ніж у 50 місцях. Його археологічні розкопки охоплюють великі території сучасних областей – Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Житомирської, Хмельницької.  1893 р. був для Вікентія Хвойки особливо плідним. Пильно стежачи за всіма земляними роботами, здійснюваними на Кирилівських висотах у Києві, він виявив у розрізі гори на глибині 19 м кістки мамонта.

За порадою професора Київського університету Володимира Антоновича археолог почав шукати інші докази перебування давніх людей. На розкопах було виявлено близько 67 кістяків мамонтів, а також віднайдено крем'яні вироби. Так було відкрито Кирилівську палеолітичну стоянку, що існувала близько 20000 років тому. Уже перші розкопки на стоянці показали талант і вміння Вікентія Хвойки досліджувати археологічні культури. Результати цих досліджень згодом увійшли в усі узагальнюючі праці з палеоліту й підручники з історії та археології. Велика площа Кирилівської стоянки (дев'ять тисяч квадратних метрів) з численними культурними знахідками отримала світове визнання і популярність. У наступні роки Вікентій Хвойка відкрив ще декілька палеолітичних стоянок у Києві в урочищі Протасів Яр, у с. Селище на Черкащині та в інших місцях.

1.4 Польва археологічна діяльність в.В.Хвойки

В розділі розглядається доробок В.В. Хвойки в польовому дослідженні

археологічних пам‘яток. Матеріал викладено за хронологією історичного розвитку – від найдавніших археологічних часів до більш пізніх. В.В. Хвойці судилося працювати в археології досить недовго – трохи більше двох десятиліть – з кінця 80-х рр. XIX ст. до 1914 р.

За цей час він встиг дослідити велику кількість археологічних пам‘яток, що належали до широкого хронологічного діапазону – від доби кам‘яного віку до давньоруського часу, відкрити кілька яскравих археологічних культур. У вивченні палеолітичних пам‘яток В.В. Хвойці належить честь відкриття кількох стоянок, передусім Кирилівської, що стала на тривалий час еталонною палеолітичною пам‘яткою для регіону Середнього Придніпров‘я. Кирилівська стоянка та її матеріали, завдяки розташуванню пам‘ятки на території Києва, широко дослідженій площі, виразному археологічному, палеозоологічному, палеоботанічному матеріалу, предметам палеолітичного мистецтва, стали добре відомими в Росії та за кордоном. З ім‘ям В.В. Хвойки пов‘язано також дослідження стоянок біля с. Селище (сучасна Черкащина), у Протасовому Яру в Києві та стоянки в м. Іскоростені (сучасна Житомирщина). У вивченні енеолітичних пам‘яток заслугою В.В. Хвойки, безперечно, було відкриття пам‘яток культури, якій він згодом дав назву трипільської. Вперше рештки землянок цієї культури В.В. Хвойка виявив у 1895 р. під час досліджень на Кирилівських висотах. 1896 р. аналогічний археологічний матеріал був знайдений ним нижче Києва, спершу в с. Верем‘я, пізніше в сс. Трипілля, Щербанівка, Халеп‘я та ін. Безумовною заслугою дослідника було виділення спільних рис цих пам‘яток, зовні різних за своїм характером (землянок та площадок), та об‘єднання їх в одну культуру. Системні та широкомасштабні розвідки зробили можливим окреслення ареалу поширення культури.

Розкопки дали велику кількість яскравого археологічного матеріалу. Дослідженню трипільських пам’яток В.В. Хвойка присвятив багато років, вивчаючи їх до кінця життя, інколи досліджуючи за сезон по кілька десятків площадок. Дослідження В.В. Хвойкою пам‘яток бронзової та скіфської доби – численних курганних могильників та кількох городищ, не лише збагатили науку новими археологічними колекціями, а й переконливо засвідчили існування осілого землеробського населення в лісостеповій смузі Середнього Придніпров‘я в означений час.

Відкриття В.В. Хвойкою у 1899 р. могильників біля с. Ромашки та с. Зарубинці, а у 1900 р. могильника біля с. Черняхів мало не лише регіональне значення, а було важливим для включення цих пам‘яток до контексту європейських, оскільки на кінець XIX ст. пам‘ятки культури „полів поховань” були вже добре відомі в Центральній Європі й зовсім невідомі у Східній, на старослов‘янських землях. Відкриття і дослідження В.В. Хвойкою зазначених могильників започаткувало використання терміна „поля поховань” у позначенні певної групи відкритих ним археологічних пам‘яток, які згодом отримали назву зарубинецької та черняхівської культур. Їх вивчення стало новим етапом дослідження питань слов‘янського етногенезу за археологічними матеріалами.

Важливість досліджень В.В. Хвойки на території стародавнього Києва – у садибі Десятинної церкви – полягає не лише в тому, що ці роботи дали цікавий археологічний матеріал та довели існування розвинутих ремісничих виробництв у давньоруські часи. Не менш важливим наслідком було привернення уваги до наукового вивчення історичного минулого Києва. Розкопками В.В. Хвойки на території стародавнього Білгорода був позначений новий етап в дослідженні міста – відтоді Білгородку стали розглядати не лише як фортецю, а й як давньоруське місто. Дослідник вважав Білгородку і центром єпископату (що підтвердилося в подальшому). Заслуговують на увагу також турботи В.В. Хвойки про охорону Білгородських валів та спроби зберегти їх від руйнації. Методика польових досліджень В.В. Хвойки, на жаль, була недосконалою. Причиною тут стала і недостатня розробка цього питання в археологічній науці того часу, і відсутність належної методичної підготовки самого В.В. Хвойки. На жаль, ці вади відчувають на собі всі наступні дослідники, оскільки не мають можливості використовувати матеріали розкопок В.В. Хвойки у повному обсязі як повноцінне археологічне джерело. Проте, незважаючи на певні недоліки, важко недооцінити заслуги В.В. Хвойки по розширенню джерелознавчої бази археології. Його роботи були значним внеском в дослідження стародавньої історії Середнього Придніпров‘я. Одна з головних заслуг В.В. Хвойки полягала в тому, що своїми роботами він позначив напрямки та накреслив перспективи досліджень для наступних поколінь археологів.