Рекомендована література

1. Ашик А. Воспорское царство с его палеографическими и надгробными памятниками. – Одесса, 1848.

2. Бибиков С. Поселение Лука-Врублевецкая. – М.-Л., 1953. – С. 125 – 169; 193 – 275.

3. Забашта Р. До питання генезис монументальної скульптури слов’ян-язичників // Українське мистецтво. Зб. наук. Праць – К.: Наукова думка, 1993. – Вип..І. – С. 6 –18.

4. Історія українського мистецтва. – К.: АН УСССР, 1966. – В 6-ти т.

5. Ілля В. Прочитання космогонічного змісту початків сакрального трипільського орнаменту // ОМ. – 2002. - № 2. – С. 87.

6. Кодлубай І., Нога О. Прадавня Україна: історія, культура, вбрання. – Л., 2004.

7. Крвавич Д., Овсійчук В., Черепанова С. Українське мистецтво: Навч. Посібник: у 3х ч. – Л, 2004.

8. Лащук Ю. Українське трипілля // Артанія. - №3. – 1997. – С. 46 – 48.

9. Міцик В. Хто заснував трипільську культуру? // ОМ. –2002. -№2. –С. 85.

10. Наконечний Є. Украдене ім’я: Чому “русини” стали українцями. – Л.: НАН України, ЛНБ ім.. В. Стефаника, 2001. – 400 с.

11. Пассек Т. Трипільська культура. – Львів, 1941.

12. Пошивайло І. Спадкоємність трипільського світобачення // ОМ. – 2002. - № 2. – С. 91.

13. Рудинський М. Кам’яна Могила. – К., 1961.

14. Трипільська культура / Зб. матеріалів. – Т. 1. – К., 1940.

15. Формазов А. Искусство неолита и бронзового века в степной полосе Северного Причерноморья // История искустсва народов СССР. – Т. 1. – М. ИЗО, 1971. – С. 57 – 64.

16. Шовкопляс І. Камяний вік на території України. – К., 1962.

Модуль 2

Вивчення мистецтва Київської Руси-України необхідно розпочати з загальної періодизації. Особливу увагу необхідно приділити осмисленню тих змін, які відбулися в мистецтвознавчій науці у 1990-х роках, зокрема різності термінів «давньоросійський» (мистецтво Псковського, Володимиро-Суздальського, Новгородського, Московського князівств), «давньоукраїнський» (мистецтво України від ХІV століття) та «давньоруський» (мистецтво Київського, Чернігівського, Галицько-Волинського князівств).

Перш ніж звернутися до вивчення визначних пам’яток вказаного часу слід зупинитися на таких базових особливостях давньоруського мистецтва як міцний зв’язок з християнськими традиціями та церковними канонами, культурні впливи Візантії та Західної Європи, імперсональність усього мистецького процесу тощо. Доцільно пригадати принципи хрестово-банної та іконографічної систем, що на той час вже склалися у Візантії.

Здобутки давньоруської архітектури Х – ХІ століть необхідно розглядати на прикладі реконструкцій Десятинної церкви, Софійського собору Києва, Спасо-Преображенського собору Чернігова. При цьому варто наголосити на загальних і відмінних рисах давньоруських та візантійських храмів. Пильну увагу слід приділити особливостям художнього оформлення фасадів та інтер’єрів давньоруських храмів. На прикладі збережених монументальних розписів Софії Київської розглянути особливості монументального мистецтва Київської школи. Зупинитися на стилістичних особливостях культових сцен та композиціях світського характеру. З’ясувати особливості пластики на прикладі плит Софії Київської.

Звернути увагу на зміни в архітектурі від другої половини ХІ століття. Роль монастирів. Виникнення Києво-Печерської Лаври, Видубицького монастиря в Києві та ін. Зменшення архітектурного об’єму храмів до триапсидного шестистопного храму, що можна дослідити на прикладі Михайлівського собору Видубицького монастиря та Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Наголосити на появі і кінці ХІ ст. однонавного, без нартексу або з ним, з двома опорними стовпами храму, який отримає подальший розвиток в українській зодчості.

Далі необхідно підкреслити інтенсивність формування регіональних мистецьких шкіл, що стало наслідком етапу феодальної роздробленості від ХІІ ст. Крім київської розвивалися чернігівська та галицько-волинська школи, які (особливо остання) вирізнялися своєю самобутністю.

Київська архітектурна школа, не будучи головною, продовжувала розвиватися. Завершення знаходить образ шестистопного однобанного храму: церва Трійці над головними воротами Києво-Печерської Лаври, Кирилівська церква. Охарактеризувати собор Михайлівського Золотоверхого монастиря (виявити наявність башти, статичність об’єму, декоративні елементи – меандровий фриз, площинні двухуступчасті ніші).

Архітектурні споруди чернігівської школи ХІІ – ХІІІ ст. характеризуються ясністю архітектурно-конструктивної логіки. В них зникають сходові башти. Білокам’яні капітелі напівколон і порталів гармонійно поєднуються з одноманітністю тинькової поверхні, створюючи довершені образи Борисоглібського собору, собору Єлецького монастиря, Іллінської церкви. Проаналізувати храм П’ятниці, відмітивши при цьому новації його художньо-конструктивних особливостей.

Самобутність галицько-волинської архітектури визначається особливістю фасадного декору, що обумовлюється західноєвропейськими впливами. Попри погану збереженість пам’яток сучасна мистецтвознавча наука має достатньо фактів, щоб говорити про визначний вплив галицьких майстрів на формування та розвиток архітектурної школи Володимиро-Суздальського князівства. Необхідно звернутися до аналізу Успенського собору у Володимирі-Волинському та церкви Пантелеймона в Галичі та вказати на їх стилістичні ознаки. Крім того, слід пам’ятати про знайдені під час реконструкції Успенського собору в Галичі (Курилосі) залишки рельєфних композицій.