2. Події 1968 року
«Празька весна» — період політичної лібералізації в Чехословаччині з 5 січня по 20 серпня 1968, що закінчився введенням в країну радянських військ і військ країн Організації Варшавського договору (окрім Румунії). З приходом до керівництва Комуністичної партії Чехословаччини Олександра Дубчека Чехословаччина почала все більше демонструвати незалежність від СРСР.
Політичні реформи Дубчека і його соратників (О. Шик, І. Пелікан, З. Млинарж та ін.), які прагнули створити «соціалізм з людським обличчям», не були повним відходом від колишньої політичної лінії, як це було в Угорщині 1956 року, проте розглядалися радянськими керівниками як загроза гегемонії Радянського Союзу в країнах Східної і Центральної Європи і навіть його безпеці. Була істотно ослаблена цензура, повсюдно проходили вільні дискусії. Чехословаччина знаходилася в самому центрі оборонної лінії Варшавського блоку, і її можливий перехід на сторону противника був недопустимий під час холодної війни. У 1930-і роки саме окупація і розчленовування Чехословаччини гітлерівською Німеччиною (при тому, що Чехословаччина не чинила ніякого опору і відмовилася від радянської військової допомоги) істотно полегшили Гітлеру завдання завоювання Європи.
На відміну від інших країн Центральної і Східної Європи, перехід влади до комуністів в 1948 стався в результаті справжнього народного руху. Проте значна частка правлячої партії — особливо на вищому рівні — виступала проти якого б то не було ослаблення партійного контролю над суспільством, а тому звернулася до радянського керівництва за допомогою у відчуженні реформаторів від влади.
Політика обмеженого державного суверенітету в країнах соціалістичного блоку, що допускає зокрема застосування військової сили, якщо це було необхідно, отримала на Заході назву «Доктрини Брежнєва», за іменем радянського керівника, який вперше її проголосив публічно, хоча її проводили і раніше з часів Сталіна. Доктрина залишалася в силі до тих пір, поки в 1980-і роки за Михайла Горбачова її не змінив інший підхід, який жартома назвали «доктриною Синатри» (маючи на увазі пісню Френка Синатри «My Way» — «Як я хочу»).
Вторгнення у Чехословаччину (Операція «Дунай») (21 серпня — 11 вересня 1968) — вторгнення військ СРСР та країн-сателітів, членів країн-членів Варшавського договору (окрім Румунії) до Чехословаччини, повалення чехословацького уряду та окупація країни з метою припинення реформ Празької весни. За офіційною радянською версією — для ліквідації загрози виходу ЧССР з «соціалістичного табору» та військового союзу з СРСР. Радянське керівництво остерігалося, що в разі проведення чеськими комуністами незалежної від Москви внутрішньої політики СРСР втратить контроль над Чехословаччиною. Подібний розвиток подій загрожував розколом східно-європейського соціалістичного блоку як в політичному, так і військово-стратегічному плані.
Радянською стороною не виключався і варіант вступу на територію Чехословаччини військ НАТО, які проводили маневри під кодовою назвою «Чорний лев» біля кордонів ЧССР. Враховуючи військово-політичний стан, що склався навесні 1968 року, об'єднаним командуванням Варшавського Договору спільно з Генеральним штабом ЗС СРСР була розроблена операція під кодовою назвою «Дунай».
8 квітня 1968 року Командувач Повітряно-Десантних Військ СРСР генерал армії В. П. Маргелов отримав директиву, згідно з якою приступив до планування застосування повітряних десантів на території ЧССР. З травня по серпень 1968 року країнами Варшавського Договору було проведено ряд військових навчань для підготовки до вторгнення.
З 20 по 30 червня на територію Чехословаччини вперше за всю історію військового блоку соціалістичних країн було введено 16 тисяч чоловік особового складу. З 23 липня по 10 серпня 1968 року на території СРСР, НДР і Польщі були проведені тилові навчання «Німан», в період яких йшло накопичення резерву військ. З 11 серпня 1968 року були проведені великі навчання військ ППО «Небесний щит». На території Західної України, Польщі і НДР були проведені навчання військ зв'язку.
Офіційним приводом для введення військ 21 серпня 1968 став лист-звернення групи «партійних і державних діячів» Чехословаччини до уряду СРСР і інших країн Варшавського договору «про надання інтернаціональної допомоги». 16 жовтня 1968 між урядами СРСР і ЧССР був підписаний договір про умови тимчасового перебування радянських військ на території Чехословаччини, згідно з яким частина радянських військ залишалася на території ЧССР «з метою забезпечення безпеки соціалістичної співдружності».
17 жовтня 1968 почалося поетапне виведення частини військ з території Чехословаччини, який завершився до середини листопада. В результаті введення військ в ЧССР був перерваний процес політичних і економічних реформ. На квітневому (1969) пленумі ЦК КПЧ першим секретарем був вибраний Г.Гусак. Реформатори були усунені від посад, почалися репресії. Країну полишило декілька десятків тисяч чоловік, у тому числі багато представників культурної еліти країни.
На території Чехословаччини радянська військова присутність зберігалася до 1991 року.
23 березня 1968 на з'їзді комуністичних партій в Дрездені прозвучала критика реформ в Чехословаччині, 4 травня Брежнєв прийняв делегацію на чолі з Дубчеком в Москві, де гостро критикував положення в ЧССР, 15 липня керівники комуністичних партій надіслали відкритий лист ЦК КПЧ, 29 липня Дубчек знову зустрівся в Чорній-над-Тисою з Брежнєвим, 17 серпня Дубчек зустрівся в Комарно з Яношем Кадаром, який вказав Дубчеку на те, що ситуація стає критичною.
Період політичного лібералізму в Чехословаччині закінчився вже через декілька днів, з введенням в країну 200 000 солдатів і 5000 танків країн Варшавського договору в ніч з 20 на 21 серпня (звідси дві дати, що зустрічаються в різних джерелах). Напередодні введення військ Маршал Радянського Союзу Гречко проінформував міністра оборони ЧССР Мартіна Дзура про підготовлювану акцію і застеріг від опору з боку чехословацьких збройних сил. З Польщі був введений радянсько-польський контингент військ за напрямами: Яблонец, Острава, Оломоуц і Жиліна. З НДР вводився радянсько-німецький контингент військ за напрямами: Прага, Хомутов, Пльзень, Карлові Вари. З Угорщини входило радянсько-угорсько-болгарське угрупування за напрямами: Братислава, Тренчин, Банська Бистриця та ін. Найбільший контингент військ був виділений від СРСР. Чехословацька армія не чинила опору. Вторгнення сталося напередодні з'їзду Комуністичної партії Чехословаччини, на якому, як очікувалося, реформи повинні були отримати рішучу підтримку. З'їзд партії все-таки був проведений — він відбувся на одному з місцевих заводів — і його учасники насправді висловили підтримку початим реформам, але це вже не мало ніякого значення. Війська перебували в країні до 1990 року.
У Радянському Союзі деякі представники інтелігенції протестували проти введення радянських військ до Чехословаччини. Зокрема, на Червоній Площі пройшла демонстрація 25 серпня 1968 року на підтримку незалежності Чехословаччини. Демонстранти розгорнули плакати з гаслами «At’ zije svobodne а nezavisle Ceskoslovensko!» («Хай живе вільна і незалежна Чехословаччина!»), «Ганьба окупантам!», «Руки геть від ЧССР!», «За вашу і нашу свободу!», «Свободу Дубчеку!». Демонстрація була придушена, гасла були кваліфіковані як наклепницькі, демонстранти були засуджені.
У самій Чехословаччині результатом стала велика хвиля еміграції (близько 300 000 осіб, в основному висококваліфіковані фахівці). У 1969 році в Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц з інтервалом у місяць вчинили самоспалення на знак протесту проти радянської окупації. У 1969 році О. Дубчека на посту Генерального секретаря ЦК КПЧ змінив Густав Гусак.
Придушення «празької весни» підсилило розчарування багатьох представників західних лівих теорією марксизму-ленінізму і сприяло зростанню ідей «єврокомунізму» серед керівництва і членів західних комуністичних партій — що згодом привів до розколу в багатьох з них. Через десять років Празька весна дала ім'я аналогічному періоду китайської політичної лібералізації, відомому як «Пекінська весна».