антитези - “не А” і, далі, до їх синтезу - “Б” з наступним запереченням цього “Б” в новому синтезі “В” і т. д. В результаті діалектичний виклад приводить до схеми: А*неА-Б*неБ-В*неВ- Г..., де зіркою по­значена операція синтезу. Тут виявляється не просто Гегелева схиль­ність до схематизму, але строга інтуїція методу як пізнавальної діяльно­сті, що з необхідністю включає алгоритмічно процедурну компоненту.

Жоден метод, у будь якій галузі не може конституюватись поза використання певних процедур. їх відсутність є рівнозначною відсутно­сті самого методу. Це дозволяє навіть оцінювати нові теоретичні напря­ми з погляду можливості їх перетворення в метод.

Наявність алгоритмічно-процедурної частини - істотна ознака ме­тода, яка характеризує його технічний аспект. Але ця методологічна техніка потребує ідейно-змістової мотивації, обгрунтування. Ось чому до складу кожного методу входять ще принципи як суб’єктивний вираз у нормативно-імперативному нахиленні об’єктивних закономірностей пізнання тих чи інших предметних галузей.

Такий характер мають, наприклад, принципи невизначеності, до- датковості, відповідності в методології квантової механіки, чи принципи фінітизму, приєднання ідеальних елементів, несперечливості, повноти та незалежності аксіом в металогіці Д. Гілберта.

До конструктивної частини загальнотеоретичних методів належать також ідеали методологічного аналізу чи зразки предметного втілення його принципів. Йдеться про такі ідеальні з погляду вимог методу стани світу, котрі найбільш адекватно відповідають застосуванню тих чи інших методів. У конкретних науках, відповідно вказаній характеристиці методу, говорять про онтологічні припущення (наприклад, дискретності фізичних станів чи стохастичності процесів у сфері квантово-механічного аналізу). Що стосується загально-філософських методів, то такі припущення набу­вають ранг ідеального долженствування в структурі буття.

До числа подібних ідеалів в контексті метафізичного методу від­носилось розуміння світу як агрегату речей, а потім і машиноцентризм, коли за аналогією з механічними устроями розглядались усі феномени природного та соціального буття. Тут сталість речей та механічні компо­зиції робочих станів машини оголошувались нормативним рівнем будь- яких проблемних ситуацій. Навпаки, ідеалом для діалектики виявлялась не річ, а процес. Причому вищі ранги такого процесу прилучались до творчого акту.

Ідеали характеризують кульмінаційні фази конститутивного фун­кціонування методу. Але метод не тільки затверджує. Він є здатним

112

• ф Л».

9. Методологічна свідомість. Метод та стиль мислення

проблематизувати пізнавальні ситуації, ставити знак питання, піддавати сумніву ідеї, що протилежні його ідеалам, усім його ціннісним настано­вам. При такому розумінні метод постає як спосіб керування конструк­тивною та критичною діяльністю пізнання, розкриттям функцій затвер­дження та заперечення в процесі руху до істини, селекції реального та ілюзорного, нормального та аномального, адекватного та неадекватного.

Метод передбачає не тільки ідеали, але й протилежні їм ідоли, тобто заперечення тих альтернатив, котрим він протистоїть. Так своїми аналітичними засобами метафізика в боротьбі зі схоластикою була спрямована проти “ідолів” (в термінології Ф. Бекона) театру, ринку, печери, тобто ілюзій словесного спілкування, спокус натовпу, наслідків тілесної обмеженості духовної організації людини.

У наш час до числа ідолів можна віднести панматематизм (ілюзію тотальності та вищої довершеності математичних засобів), культ екстен­сивного підходу (в класичній символічній логіці та математиці), ідею універсальності системного аналізу (витлумаченого в дусі елементариз- му, складання цілого з простих елементів та пояснення сущого через рекомбінацію цих системних “кубиків”), кібернетичний варіант маши- ноцентризму. Є свої ідоли, проти яких спрямовані методи сучасного природничонаукового пізнання, тобто ідоли Лапласівського детермініз­му, Ньютонівської ідеї абсолютності простору та часу, Ламарківського функціоналізму тощо.

При експлікації методу не можна обмежуватись лише його проце­дурно-алгоритмічною частиною, принципами, ідеалами та ідолами. До множини істотних характеристик методу відносяться також передпоси- лки його застосування. Це не просто умови чи ситуації використання методологічних засобів, але іманентні обмеження, що притаманні їм. та визначеність можливостей метода, поза яких не можна зрозуміти ні кор­донів його могутності, ні лімітів загальності.

Важливим є, наприклад, при оцінці гідності статистичних методів врахування того, що вони засновані на передпосилках масовості випадків, незалежності кожного з них, можливості чіткого виділення елементів тощо. Ось чому міркування про недостатність статистичних засобів опи­сання суспільно-історичних явищ (оскільки для них характерна не тільки масовість, а й унікальність ситуацій, не тільки однорідність, а й індивідуа­льність елементів тощо) слід віднести не до недоліків методів математики, а до сфери основ їх застосування. Математичний апарат є ефективним у сучасній науці усюди, де зберігаються принципи та специфічні передпо-