Розділ II природний шлях зародження мови

2.1. Звуконаслідувальна гіпотеза

Звуконаслідувальна гіпотеза полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів. Ця гіпотеза була започаткована ще Демокрітом і Платоном .У ХІХ ст. її підтримував Вільям Уїтні.

Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею мова виникла випадково, а не за необхідністю, тому існування суспільства для її виникнення не є обов'язковим. Слів, утворених шляхом звуконаслідування, дуже мало, причому в розвинених мовах їх значно більше, ніж у нерозвинених. І звучать вони в різних мовах, як було зазначено, неоднаково. Найуживаніші слова (вода, земля, небо, голова тощо) не мають нічого спільного зі звуконаслідуванням. До того ж, щоб наслідувати звуки природи, потрібно мати дуже гнучке мовлення,що передбачає тривалий попередній розвиток. Отже, серйозно сприймати цю гіпотезу немає підстав.

Отже, згідно з цією гіпотезою мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Наприклад, рос. кукушка, болг. куцуваца є відтворення крику зозулі (ку-ку)Прихильниками звуконаслідувальної гіпотези буди німецький філософ Готфрід Лейбніц та німецький мовознавець В. фон Гумбольдт.

2. Вигукова гіпотеза

Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами. А отже, слово — дзеркало душевного стану людини.

Скажімо, первісна людина натрапила в спеку на струмочок і від радості вигукнула "ах!". Від цього вигуку утворилися похідні — ахати, ахання, ахало, і таким чином формувалася мова.

Започаткували цю теорію епікурейці Давньої Греції (IV—III ст. до н.е.), які вважали, що виникнення мов зумовлене природною потребою людини виражати звуками свій душевний стан. Пізніше цю теорію підтримав Ж.-Ж. Руссо, який констатував, що "пристрасті зумовили перші звуки голосу» і що - "мова перших людей була не мовою геометрів, як звичайно вважають, а мовою поетів". У Росії вигукову теорію відстоював Д.М. Кудрявський.

Безумовно, не можна заперечувати значення емоцій і почуттів у розвитку мови, але прийняти вигукову гіпотезу походження мови важко, бо головну причину виникнення мови вона вбачає в індивідуальному душевному стані людини. Виникнення мови, за цією теорією, є випадковим явищем (хоча врозуміло, що жодна дитина не заговорить, поки не опиниться серед мовців). Вигуки, які виражають почуття, в різних мовах вимовляються по-різному .Та й, зрештою, не слід зводити мову лише до експресивної функції, тоді як у неї є й інші, до того ж важливіші функції.

Звуконаслідувальна і вигукова гіпотези були популярні в XIX ст. і фактично розвивали давньогрецьку концепцію походження мови від природи. Однак вони втратили свою актуальність, оскільки відводили людині пасивну роль у створенні мови і не враховували соціальних потреб у комунікації.

Отже, суть її полягає в тому, що, сприймаючи предмети, явища, людина реагувала на них вигуками — особливими словами, які виражають емоції. Таким чином постала мова. Підтримували вигукову гіпотезу Г. Штейнталь і О. Потебня.

Отже, усі мови поділяються на дві групи: природні (національні) та штучні. Національна мова може, у свою чергу, поділятися на розмовну і літературну мову. Природна мова виникає природним шляхом, внаслідок багатовікової суспільної діяльності певного народу. Мислення та мова — дві сторони одного і того ж процесу в становленні людини, розвитку трудової діяльності, процесу розвитку виробництва. Поруч із виникненням найпростіших уявлень, виникла й найпростіша форма передачі інформації — звукові сигнали для їх позначення та передачі.