Факти про ґендерну рівність

Освіта

У дівчат немає рівного доступу до освіти. Ґендерні проблеми доступу до освіти зменшились, проте вони лишилися у різних куточках землі та на всіх рівнях освіти, й особливо страждають від них найбільш знедолені та маргіналізовані верстви населення. Значне поліпшення у питанні відвідування школи відбулось у всіх державах, що розвиваються. Проте дівчата досі стикаються з перепонами у своєму бажанні ходити до школи. Зокрема, це стосується Північної Африки, Африки на південь від Сахари та Західної Африки. І хоча більшість дівчат з Африки на південь від Сахари зараз навчаються у школі, на 100 хлопчиків, які ходять до початкової школи, припадає лише 93 дівчинки.

Зберігається глибока нерівність у доступі до середньої і вищої освіти. Значний прогрес був досягнутий у Західній і Південній Азії, незважаючи на те, що у цих регіонах дівчата все одно потерпають від несправедливості. Особливо великі розбіжності спостерігаються у сфері вищої освіти. На 100 хлопців у країнах Південної Азії припадає лише 77 дівчат, які отримують вищу освіту. Найскладніша ситуація у країнах Африки на південь від Сахари. У цих державах ґендерний дисбаланс у сфері освіти поглибився із 66 дівчат на 100 хлопців у 2000 р. до 61 дівчинки на 100 хлопців у 2011 р.

Робота

Частка жінок, зайнятих не у сфері сільського господарства, з 1990 р. до 2010 р. поступово зросла з 35% до 40%. Проте цей показник залишається на рівні, нижчому за 20%, у Західній Азії, Північній Африці та Південній Азії.

На ринку праці у жінок усе одно інші стартові можливості та права навіть після того, коли вони надають інформацію про свою освіту та професійні навички. Жінки часто працюють на непостійних та тіньових робочих місцях, за що вони отримують невелику фінансову винагороду або соціальну допомогу або взагалі жодної. Ці твердження особливо справджуються у випадку країн Західної Азії і Північної Африки, де умови оплачуваної праці жінок знаходяться на дуже низькому рівні.

Жінки посідають 25% старших керівних посад у всьому світі.

Джерело: ООН http://www.un.org/millenniumgoals/pdf/Goal_3_fs.pdf

Додаток 5

Факти про вікову рівність

Ейджизм – це форма дискримінації або несправедливого поводження, заснована на віці особи. Ейджизм може впливати на впевненість у собі, професійні можливості, фінансову ситуацію та якість життя.

Він також може проявлятись у тому, як літні люди показуються в ЗМІ. Це, у свою чергу, може мати ширший вплив на формування громадської думки.

Люди старшого віку можуть стикатися з наступними ситуаціями:

• Втрата роботи через їхній вік.

• Відмова у видачі безвідсоткового кредиту, нової кредитної картки, у наданні автомобільного страхування або туристичного страхування через їхній вік.

• Гірше обслуговування у магазині або ресторані через ставлення відповідної установи до літніх людей.

• Неможливість отримати фінансову допомогу через вікові обмеження.

• Відмова лікаря видати направлення до консультанта тому, що Ви – «застарі».

• Відмова у членстві у клубі або торговельній асоціації через вік.

Усі перераховані ситуації є прикладом ейджизму. Закон захищає Вас від деяких таких проявів, але не від усіх.

Джерело: Організація «Age UK» http://www.ageuk.org.uk/work-and-learning/discrimination-and-rights/what-is-ageism/

Додаток 5

Факти про людей із різними можливостями

У світі проживають близько мільярда людей з інвалідністю, 80% із них мешкають у країнах, що розвиваються. Люди з інвалідністю найчастіше є найбіднішими із бідних, вони не відчувають себе частиною суспільства та стикаються з дискримінацією на всіх рівнях.

Люди з інвалідністю складають 15% населення Землі.

В освіті

Діти та молодь із інвалідністю є однією з найбільш знедолених і вразливих верств населення в усьому світі. Вони часто не можуть брати участь у соціальному житті і є жертвами недбалого та принизливого ставлення. Ще гірше положення як у родині, так і у громаді мають дівчата з інвалідністю. Вони можуть стикатися з подвійною дискримінацією через традиційні ґендерні ролі й обов’язки.

На роботі

Як і всім нам, людям з інвалідністю необхідно працювати, щоб заробляти на життя, допомагати підтримувати родину та підвищувати власну самооцінку. Проте менш як 20% людей з інвалідністю наразі працюють.

У суспільстві

Інклюзивної освіти та інклюзивності у професійній сфері самих по собі недостатньо, щоб повністю інтегрувати людей з інвалідністю у спільноти, частиною яких вони є. Доступ до інформації, відпочинку, будівель та інфраструктури також дуже важливий.

Люди з інвалідністю повинні мати змогу входити та виходити зі свого житла. Це також стосується громадських місць і громадських будівель (бібліотек, виборчих дільниць, шкіл, спортивних майданчиків, оздоровчих центрів тощо). Забезпечення такого доступу до найважливіших місць та установ також важливе для осіб із обмеженими здатностями до пересування, зокрема для дітей і людей літнього віку.

Джерело: Організація «Handicap International» http://www.handicap-international.org.uk/what_we_do

Додаток 5