Класифікація податків як складової податкової системи

Податки, залежно від різних класифікаційних ознак, можна класифікувати: 1) на загальнодержавні та місцеві; 2) прямі та непрямі; 3) податки з юридичних осіб, фізичних осіб, змішані податки; 4) податки на доходи, споживання і майно; 5) прогресивні, пропорційні та регресивні; 6) разові та систематичні.

1. Залежно від рівня регулювання або компетенції органу, який вводить в дію податок чи збір на відповідній території податки поділяються на загальнодержавні та місцеві податки і збори.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України та повністю надходять до державного бюджету. До загальнодержавних податків і зборів належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; екологічний податок; рентна плата; мито.

Місцеві податки і збори справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених Податковим кодексом України. До місцевих податків і зборів належать:

податок на майно; єдиний податок; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

2. Залежно від форми оподаткування податки поділяються на: на прямі і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень.

За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні. Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб. Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання.

Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.