- •Лекція 2 Мікропрцесори та малі електронно-обчислювальні машини (еом) (загальні принципи)
- •Лекція з Структура й архітектура мікропроцесора кр580вм80 (8080)
- •Imc мікропроцесора кр580вм80
- •Лекція 4 Як працює мікропроцесор
- •Лекція 5 Системний контролер. Керуючий пристрій. Мікропрограмування
- •Лекція 6 Організація пам'яті мікропроцесорної системи
- •Лекція 7 Робота із зовнішніми пристроями. Паралельний інтерфейс
- •Лекція 8 Послідовний інтерфейс
- •Лекція 9 Переривання
- •Лекція 10 Прямий доступ до пам'яті (пдп)
- •Лекція 11 Клавіатура та індикація
- •Лекція 12 Мікропроцесор кр1810вм86 (8086)
- •Лекція 13 Система команд та методи адресації в мікропроцесорі кр1810вм86
- •Лекція 14 Мультипроцесорні системи
- •Лекція 15 Робота зі співпроцесором
- •Лекція 16 Тенденції розвитку мікропроцесорної техніки
- •Лекція 17 Деякі принципи роботи сучасних мікропроцесорів та еом
- •Лекція 18 Віртуальна пам'ять. Мікропроцесор 80286
- •Лекція 19 Мікропроцесори 80386 і 80486
- •Лекція 20 Поняття про risc-процесори. Процесори п'ятого та шостого поколінь
- •Лекція 21 Діагностика несправностей у мікропроцесорних системах
Лекція 16 Тенденції розвитку мікропроцесорної техніки
Окрім безперервного вдосконалення та підвищення таких параметрів, як швидкодія, точність і продуктивність, у мікропроцесорній техніці на шляху її розвитку простежуються дві, часто протилежні одна одній тенденції.
Перша полягає в прагненні як можна більше про інтегрувати мікропроцесорні системи, створюючи на одному кристалі структури, котрі, крім самого мікропроцесора, включали б деякі допоміжні схеми: оперативну й постійну пам'ять, генератор тактових імпульсів, порти для введення та виведення даних, системний контролер, таймери, контролери переривань та ін. У результаті одержується велика інтегральна мікросхема, яка є вже не звичайним однокристальним мікропроцесором, а є фактично однокристальною ЕОМ.
Другий шлях полягає, навпаки, у роздрібненні (секціонуванні) мікропроцесора на окремі функціональні блоки й модулі, кожний з яких виконує свої операції: операційний блок, блок мікрокомандного керування, блок пам'яті мікрокоманд тощо. З цих блоків, кожний з яких є самостійною ВІС, складається так званий секціонований (або модульний) мікропроцесор.
Якщо переваги першого шляху очевидні, то доцільність другого викликає певні сумніви. Однак, як це ми побачимо далі, секціонування мікропроцесорів у деяких випадках також дає певні позитивні результати.
Розглянемо спочатку на прикладах перший шлях - Інтегрування мікропроцесорних ВІС.
Мікропроцесор К1821ВМ25
Мікропроцесор К1821ВМ25 (його зарубіжний аналог має назву 8025) - це дещо поліпшений варіант КР580ВМ80. Програмне він із ним повністю сумісний. Його система команд майже цілком збігається із системою команд МП-80 і відрізняється від неї лише декількома додатковими командами, про які мова йтиме далі. МП-85 містить усі ті самі блоки, що й МП-80, але має крім того: - блок керування перериваннями, котрий розширює можливість звернення до мікропроцесора за перериваннями;
- блок керування послідовним уведенням та виведенням, котрий дозволяє здійснювати побітне введення та виведення інформації (тобто цей МП має власний послідовний інтерфейс, який керується командою RIM - уведення біта даних і SIM- виведенню біта);
- блок сихронізації та керування, який містить генератор тактових імпульсів. Цей блок виконує також функції системного контролера, видаючи керуючі сигнали ІО / R, Ю / W, RD, WR та ЇМТА.
Перевагою МП-85 є також те, що він живиться лише від одного джерела з напругою +5 В.
Мікропроцесор МП-85 змонтований у одному корпусі й має 40 виводів. Оскільки порівняно з МП-80 у нього з'явилась ще цілий ряд нових виводів, тут довелось піти на мультиплексування виводів адреси/даних: вісім виводів ШД ADO - AD7 є також виводами молодшого байта адреси з роздільним використанням їх у часі. Вивід ALE (строб адреси) указує на характер використання мультиплексованої шини (ALE = 1 - адреса, ALE = 0 - дані). Тактова частота в МП-85 трохи вища від МП-80 і може бути збільшена аж до З МГц. Тому МП-85, незважаючи на мультиплексування шини адреси/даних, виявляється дещо більш швидкодіючим ніж МП-80.
Мікропроцесор Z-80
Мікропроцесор Z-80 був розроблений фірмою Zilog і є аналогом 8-розрядних мікропроцесорів 8080/8085, але порівняно з ними він має деякі додаткові можливості. Мікропроцесор Z-80 широко застосовувався в найпростіших ПЕОМ, а також у промислових технологічних контролерах.
Цей мікропроцесор сумісний за машинними кодами з МП-80 та МП-85, тобто може виконувати програми, складені для цих процесорів на мові машинних кодів. Але сумісність у зворотному напрямку можлива не завжди, бо Z-80 має ще деякі додаткові команди.
Тактова частота для різних версій Z-80 складає від 4 до 6 МГц. Виводів у Z-80 сорок, але ША та ШД не мультиплексовані. У Z-80 немає внутрішнього ГТІ, але є внутрішній системний контролер.
Вартою уваги особливістю архітектури Z-80 є те, що він має резервний комплект усіх робочих регістрів, акумулятора та регістра ознак, в які за командою ЕХХ можна переписати вміст основного комплекту регістрів. Це істотно полегшує роботу з підпрограмами переривань, бо в МП-80 та МП-85 на початку кожної підпрограми
>робки переривань доводиться записувати в стек вміст регістрових поодинці, а потім таким самим чином видобувати їх зі стеку, тоді їк у Z-80 усе це робиться одною командою. У Z-80 передбачено шстрій для регенерації динамічної пам'яті та два індексні регістри для індексної адресації.
Мнемонічне позначення команд Z-80 досить сильно відрізняється від мнемоніки МП-80, хоча за змістом різниця невелика. Тому, знаючи мнемоніку для МП-80, можна легко опанувати мнемоніку Z-80 та навпаки.
Фірма Zilog випускає також деякі допоміжні ІМС, спеціально для роботи з Z-80: контролери для паралельного та послідовного інтерфейсів, контролери переривань і спеціальну мікросхему для ЕОМ Sinclair ZX81, яка здійснює зв'язок з телевізором-дисплеєм та клавіатурою. Живиться Z-80 від напруги +5В.
Мікропроцесор 8088
Мікропроцесор 8088 - це майже повний, але здешевлений аналог МП-86 і відрізняється від нього тільки тим, що має 8-розрядну (а не 16-розрядну) ШД. У нього мультиплексовані лише ADO - AD7, а виводи ША А8 - А19 не мультиплексовані. Це зроблено для того, щоб забезпечити кращу сумісність із широким набором інтерфейсних схем та периферійних пристроїв, що були розроблені для сімейства мікропроцесорів МП80/85.
Операнди-слова видобуваються з пам'яті за два машинні цикли, незалежно від їх вирівняння (спочатку молодший байт, потім старший). Команди також видобуваються по одному байту за машинний цикл. Це робить МП-88 трохи менш швидкодіючим, ніж МП-86.
На МП-88 було побудовано цілий ряд ПЕОМ класу PC/XT.
Система команд, машинні коди та мнемонічні позначення команд і МП-88, і МП-86 повністю тотожні.
Мікропроцесори 80186 та 80188
Мікропроцесори 80186/80188 є удосконаленим варіантом мікропроцесорів 8086/8088. Від своїх прототипів МП-186/188 відрізняються тим, що крім блоків, які складають їх прототипи, тут на тому самому кристалі додано ще цілий ряд допоміжних схем, котрі в системах МП-86/88 існують як окремі ІМС.
А саме:
- генератор тактових імпульсів;
- блок логіки обрання мікросхем пам'яті, що прискорює дешифрування адрес ОЗП і ПЗП та звернення до них;
- контролер ПДП на два канали;
- три програмованих таймери;
- програмований контролер переривань.
Усе це робить мікропроцесорні системи з використанням МП-186/188 компактнішими та простішими у застосуванні.
Система команд МП-186/188 така сама, як і в МП-86/88 плюс 10 додаткових команд для керування переліченими вище новими блоками. Тому МП-186/188 вільно виконують програми для МП-86/88, але зворотна процедура не завжди є можливою.
У МП-186/188 уперше було застосовано новий квадратний керамічний корпус із 68 виводами.
Однокристальні мікро-ЕОМ
Прикладом глибокої інтеграції в мікропроцесорній техніці може служити вітчизняна серія К1816, до складу якої входять зокрема однокристальні ЕОМ типів К1816ВЕ48 та К1816ВЕ35. Вони призначаються для виконання порівняно простих задач, де потрібні короткі програми, невеликі об'єми пам'яті та обмежені можливості щодо введення та виведення даних, тобто там, де застосування складних та потужних ЕОМ виявляється недоцільним. Оскільки ж прості та рутинні задачі зустрічаються в практиці частіше за складні, то ці мікро-ЕОМ мають свою нішу застосування як керуючі контролери, зокрема для керування технологічним процесами або науковими пристроями.
Згадані вище мікро-ЕОМ мають 8-розрядну внутрішню та зовнішню ШД та 12-розрядну ЇДА. Усередині К1816ВЕ48 і К1816ВЕ35 на кристалі крім процесора міститься ОЗП для даних на 64 байти. К1816ВЕ48 має ще внутрішній РПЗП на 1 Кбайт для команд; К1816ВЕ35 його не має. Об'єм пам'яті команд може бути розширений до 4 Кбайтів за допомогою зовнішніх ІМС ПЗП. Передбачені також порти введення/виведення в паралельному форматі на 8 або 4 -І- 4 розрядів, однорівнева система переривань. У цих ВІС є по 16 робочих регістрів та стек на 16 байтів. Вони мають внутрішній ГТІ, який може бути синхронізований ззовні.
Таким чином, ці ВІС дійсно є малопотужними, але цілком автономними пристроями, подібними до ЕОМ. їх можливості можуть бути розширені шляхом підключення до них ІМС із серії К580: мікросхем ОЗП та ГОП, контролера переривань, паралельного та послідовного адаптерів введення/виведення тощо.
Набори мікросхем, або chipset
У сучасних комп'ютерах уже не застосовуються окремі ІМС контролерів, таких, наприклад, як 8259 (програмований контролер переривань) або 8237 (контролер прямого доступу до пам'яті). Подібні окремі ІМС можна ще зустріти в складі схем периферійних контролерів.
Системна плата сучасних комп'ютерів відрізняється від аналогічних плат ранніх моделей тим, що велика кількість ІМС середнього ступеня інтеграції (MSI - Medium Scale Integration) тепер заміняється декількома (дві - чотири) надвеликими інтегральними схемами (VLSI - Very Large Scale Integration). Такі VLSI, що виконують функції колишніх мікросхем MSI, дістали назву набору мікросхем або chipset (на сленгу фахівців - чіпси).
Переваги застосування чіпсів очевидні. По-перше, вони займають мало місця, по-друге, вживають менший струм і, по-третє, значно надійніші, бо, як добре відомо, надійність пристрою зворотно пропорційна кількості окремих деталей та мікросхем, що його складають.
Так, наприклад, широкого застосування набув набір мікросхем гпя периферійних контролерів типу 82С206. Він містить два контролери переривань, подібних до 8259, два контролери ПДП, подібних до 8237, таймер типу 8254, годинник реального часу й 114 байтів CMOS RAM (KMOH ОЗП) для зберігання інформації про конфігурацію системи.
Широко застосовуються також набори NEAT (New Advansed Technologies) фірми Chips & Technologies.
Слід однак зауважити, що всі ці ВІС є об'єднанням розглянутих вище простих інтегральних мікросхем і за своїми принципами дії не відрізняються від них.
Навіщо були потрібні секціоновані мікропроцесори
Однокристальні мікропроцесори мають фіксовану структуру та фіксовану систему команд. Зокрема вони мають фіксовану розрядність, змінювати яку неможливо. Разом із тим. інколи виникає потреба розширювати розрядність ШД для одержання більшої точності обчислень, доводячи її до 32 або Навіть 64 розрядів. Та буває достатньо 12 чи 24 розрядів.
Набір команд однокристального процесора складається так, щоб він був якмога універсальнішим, придатним для будь-яких задач. Однак у окремих випадках, при вузько-спеціалізованих застосуваннях буває бажаним мати хоча б невеликий набір команд, але спеціалізованих під даний клас задач. Ці спеціалізовані команди могли б робити те саме, що й програми з універсальних команд, але на апаратному рівні, а тому швидше. Одна така спеціалізована команда могла б замінити цілий блок універсальних команд.
Далі, до мікропроцесорних схем завжди висуваються вимоги, щодо збільшення швидкодії. Більшість сучасних мікропроцесорів виготовляється за n-МОН або КМОН технологією, які дозволяють одержувати найбільшу компактність та інтеграцію, але елементи, виготовлені за цими технологіями, мають меншу швидкодію, аніж ТТЛШ- або ЕЗЛ-елементи. На жаль, ТТЛШ- та ЕЗЛ-елементи мають більші розміри та енергоспоживання й не дозволяють такої високої інтеграції, як ІМС із n-МОН або КМОН елементів.
Існувала також проблема виводів, кількість яких була обмежена технологічними можливостями. Саме тому доводилось застосовувати мультиплексування шин, що ускладнювало роботу процесорів та знижувало їх швидкодію. Нарешті, виготовлення досить простих ІМС виявляється легшою справою, аніж виготовлення складних інтегрованих ВІС і відсоток браку буває тут меншим.
Усе це привело до того, що в мікропроцесорній техніці, поруч із прагненням до найбільшої універсалізації та інтеграції мікропроцесорних систем виник інший, протилежний, напрямок, націлений на спеціалізацію та роздрібнення мікропроцесорних систем на окремі секції або модулі.
Мікропроцесори, побудовані за цим принципом, мають назву секціонованш або модульних мікропроцесорів. Вітчизняною радіоелектронною промисловістю у 70-х та 80-х роках було
налагоджено випуск цілого ряду серій секціонованих мікропроцесорів: К587, К588, К589, КІ800, КР1804 тощо. З них найбільш популярними виявились серії К589 та К1804, побудовані за ТТЛШ технологією, і К1800, побудована за ЕЗЛ-технологією.
Слід визнати, однак, що нині більшість із перелічених проблем вирішено шляхом удосконалення технології виготовлення однокристальних мікропроцесорів. Секціоновані процесори-виявились "засихаючою" гілкою мікропроцесорної техніки та вживаються зараз значно рідше. Але було б невірним цілком ігнорувати цей етап розвитку мікропроцесорної техніки. Тому в нашому курсі ми коротко розглянемо його, хоча в книгах, що були видані років десять тому, секціонованим мікропроцесорам приділялось майже стільки ж уваги, як і однокристальним.
Секціокований мікропроцесор
Як і кожний цифровий автомат, секціонований мікропроцесор складається з двох основних частин - операційного (виконавчого) та керуючого пристроїв.
Операційний пристрій, що здійснює обробку інформації, складається з групи ідентичних мікропроцесорних секцій, до складу кожної з яких входить арифметико-логічний пристрій з усією потрібною обслугою: буферними та робочими регістрами, регістрами зсуву, дешифраторами та мультиплексорами. Розрядність кожної з таких секцій невелика й складає два розряди в серії К589 і чотири в серії К1804. Але ці секції можна об'єднувати, включаючи їх послідовно й нарощуючи таким чином розридність до 2N або 4N, де N - кількість операційних мікропроцесорних секцій. Завдяки такому роздрібненню вирішується проблема з тепловідведенням і кількістю виводів. А застосування ТТЛШ та ЕЗЛ технологій дозволяє збільшити швидкодію таких мікропроцесорів.
Кількість операцій, які може виконувати АЛП у таких процесорах, невелика. Це арифметичне додавання та віднімання (у доповняльному коді), основні логічні операції, інкрементування, декрементування та комбінації цих операцій. Регістри зсуву, що входять до складу операційних секцій, дозволяють зсувати операнди праворуч і ліворуч. Тригери ознак фіксують якісний характер одержаного результату (здебільше це Z-ознака нульового результату, С-ознака переповнення та S-ознака від'ємного результату). Такого набору
виявляється достатньо для виконання більшості задач, що їх висуває практика.
Для нарощування розрядності вихід попередньої (молодшої) секції поєднується з входом наступної (старшої) секції, а для прискорення переносів від секції до секції використовується спеціальна ІМС, яка має назву СУП - схема прискореного переносу, що також входить до складу серій К589 та К1804.
Операційні пристрої працюють під керуванням мікрокоманд, що їх виробляє КП - керуючий пристрій, який є найбільш специфічною та складною ГМС у відповідному мікропроцесорному комплекті. На відміну, наприклад, від мікропроцесора КР580ВМ80, де КП захований усередині мікропроцесора й усе мікропрограмне керування лежить поза полем зору користувача, у секціонованих процесорах мікропрограмне керування відбувається, так би мовити, в явному вигляді та надає можливість втручання до нього з боку користувача.
Блок-схему секціонованого мікропроцесора зображено на рис. 16.1. Тут ОП - операційний пристрій, що складається з багатьох секцій і обробляє інформацію та КП, який керує роботою ОП, складається з двох блоків, що є окремими ІМС - блока керування БМК і блока мікропрограмної пам'яті, який має ще назву блока пам'яті мікрокоманд.
Команда, прочитана з основної пам'яті, дешифрується в БМК і в ньому адреса, за котрою в блок пам'яті мікрокоманд записана перша мікрокоманда тої мікропрограми, яка виконує команду, прочитану з основної пам'яті. Кожній мікрокоманді відповідає певна елементарна дія операційного пристрою, яку він і виконує протягом одного такту.
Однак це тільки половина справи. За першою мікрокомандою повинна звичайно йти слідом друга, за нею третя тощо. Тому в першій мікрокоманді міститься вказівка щодо адреси наступної мікрокоманди. Ця частина бітів мікрокоманди повертається до БМК і бере участь у формуванні адреси другої мікрокоманди. За другою мікрокомандою ідуть наступні, аж поки всю мікропрограму, що реалізує основну команду, не буде вичерпано. Після цього з основної пам'яті зчитується подальша команда.
Такий спосіб формування адрес має назву природної адресації, а мікрокоманди такого типу - операційних мікрокоманд. При природному способі адресації наступна мікрокоманда неминуче витікає з попередньої. Разом із тим відомо, що електронно-обчислювальні системи мають змогу альтернативне обирати шлях виконання програми, створюючи розгалуження залежно від характеру одержаних результатів. Такі розгалуження мають назву умовних переходів. Тому крім операційних існують ще керуючі мікрокоманди. Вони безпосередньо на ОП не діють, а лише змінюють порядок виконання мікрокоманд залежно від ознак раніш одержаного результату. У керуючих мікрокомандах перевіряється вміст будь-якого з тригерів регістра ознак і виділяється значення одного з бітів (наприклад, Z-біта). Якщо в цьому біті виявиться одиниця, то через БМК у пам'ять мікрокоманд засилається адреса, записана в спеціальному полі керуючої мікрокомакди й відбувається перехід за цією адресою.
Якщо ж у відповідному біті виявиться нуль, то ніяких переходів не відбувається й виконується команда, наступна за керуючою (тобто порядок природної адресації не порушується).
Уся специфіка формування мікрокоманд і мікропрограм міститься в пам'яті мікрокоманд, котра в апаратному відношенні є просто деяким ГОП. Цей ПЗП програмується користувачем при розробці секціонованого мікропроцесора. Якщо замінити такий ГОП на інший, інакше запрограмований, то у відповідь на той самий машинний код, що потрапляє з основної пам'яті, пам'ять мікрокоманд видасть зовсім іншу мікрокоманду й ОП виконає за нею іншу операцію. Секціонований мікропроцесор змінить усю систему команд і це буде подібним до того, як при зміні програми-транслятора ЕОМ починає "розуміти" іншу мову й іншу систему команд.
Таким чином користувач секціонованого мікропроцесора одержує можливість самостійно, за своїм розсудом, складати систему команд, яка найбільшою мірою відповідає тим задачам, котрі має розв'язувати мікропроцесор.
