Список використаних джерел

1. Хватов Ю.Ю. Сравнительный анализ международных рейтингов конкурентоспособности стран [Текст] / Ю.Ю. Хватов // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. -2012. - № 1 (5). - Том 2 - С. 390-398.

2. Демографічна ситуація. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http//www.ukrstat.gov.ua.

3. World The Population Prospects:2010 Revision [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://esa.un.org/unpd/wpp/index.htm.

4. Демографический прогноз для Украины [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.goodvin.info/obschestvo/zdorovye/ demograficheskiy-prognoz - dlya -ukrainy.html.

5. Демографічний щорічник "Населення України за 2011 рік" / Державна служба статистики України.- К., 2012. - 444 с.

6. Сокращение в ближайшие десятилетия численности населения рабочих возрастов в Европейском Союзе неизбежно [Электронный ресурс]. – Режим доступа: //http://www. demoscope.ru.

7. В ближайшие 8 лет в мире резко возрастет число пенсионеров [Электронный ресурс]. – Режим доступа: Obozrevatel.com›Мир›…-chislo-pensionerov.htm.

8. В Украине количество пенсионеров в 2012 году  сравнялось с  количеством работающих [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://sites.google.com/site /zapovednikpensionerov/ pension/ kolicestvo-pensionerov-i-rabotausih-sravnalos.

9. В Украине учатся долго, а живут мало [Электронный ресурс]. – Режим доступа: society.lb.ua/life/.../ 122354_v_ukraine_ uchatsya_ dolgo_ a_ zhivut _.html.

10. Украина заняла 2-е место в мире по уровню смертности [Электронный ресурс]. – Режим доступа: 20khvylyn.com›news /society/ news _ 3284. html.

11.. Римашевская Н.М. Русский крест [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://vivovoco.rsl.ru /VV/JOURNAL/ NATURE/ 06_99/ RUSSDEMO. HTM.

12. Ульянов А.С. Сравнительный анализ числа абортов в России и других странах мира [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.miloserdie.ru.

13. Места и рейтинги Украины [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://javot.net/uadoc/interes/tamtut72.htm.

14. World Values Survey Association [Электронный ресурс]. – Режим доступа: (www.worldvaluessurvey.org).

15. Гундаров И.А. Демографическая катастрофа в России: причины, механизм, пути преодоления [Текст] / И. А. Гундаров. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 208 с.

16. Сім'я в Україні: сучаний стан та тенденції розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: pdf.znate.ru/pdfs/3/2835-1.pdf.

Лекція 16 стратегія формування духовно-моральної соціально-економічної системи в україні

(джерело: монографія Компанієць В.В. «Управління розвитком соціально-економічних систем у духовно-моральному та соціокультурному вимірі», частина 1)

16.1. Про структуру суспільства, духовне відтворювання і його місце в розвитку соціально-економічної системи

16.1.1. Структура суспільства (соціокультурної системи) і місце економіки в ньому

Українське суспільство в черговий раз переживає непростий період реформ. Будь-які соціально-економічні реформи завжди будуються на основі певної парадигми, передусім розуміння сенсу і законів розвитку суспільства, і у тому числі, такої його найважливішої підсистеми, як економіка. Одне із основоположних питань, які мають бути зрозумілими для визначення правильного напряму розвитку соціально-економічної системи, є питання про структуру суспільства та місце в ньому економіки.

Будь-яке суспільство (соціокультурна система) в своєму горизонтальному, такому, що можна осягнути розумом, вимірюванні, складається з трьох взаємозв'язаних сфер: культури, політики, економіки. А особливості кожної соціокультурної системи, її ціннісну основу спочатку задає вертикальний вектор – культуростворююча релігія. В залежності від того, яку роль відіграє кожна із взаємопов’язаних сфер суспільства в його житті і які цінності покладені в його основу, мова може йти про здорове чи хворе суспільство. До речі, вперше питання про здорове суспільство науково сформував З. Фрейд, а Е. Фромм написав книжку на цю тему [243].

Будь-яке здорове суспільство будується на ціннісній основі, яка задається релігією і передається культурою. Культура наповнює цінностями весь простір життєдіяльності людини і суспільства, у тому числі сферу політики і економіки.

Політика як сфера державного облаштування суспільства забезпечує підтримку, захист, реалізацію ціннісних основ соціокультурної системи (суспільства), у тому числі через механізм реалізації різних доктрин і державної ідеології.

Сфера економіки (мета економіки або національного господарства) як сукупність господарських галузей забезпечує суспільство необхідними матеріальними і нематеріальними благами та послугами. Вона є службовою сферою, покликаною забезпечувати матеріальні умови для відтворювання суспільства в цілому відповідно до певних ціннісних основ.

Духовно-моральна соціально-економічна система як система, побудована на ціннісній основі, що задається православною релігією і культурою, в якій економіка є службовою сферою, безумовно, формує здорове суспільство.

Будь-яке суспільство, побудоване на домінуючому впливі політики (цінностях політики – як панування, власті) або економіки (цінностях багатства, наживи, споживання), не можна вважати здоровим. Це деформоване суспільство, в якому людина не може реалізуватися як духовно-моральна особистість, виконати своє призначення по відношенню до Творця, до себе, до навколишнього світу.

У випадку, якщо економіка підпорядковує собі всю решту сфер суспільства, вона сама вироджується, перетворюється в хрематистику (сферу діяльності людини, головною метою якої є отримання прибутку, наживи), а суспільство стискається шляхом поглинання сфери культури економікою, підміни релігії – віруванням у силу грошей («релігію» грошей або цифри). Це хворе суспільство живе за законами, в яких цінності накопичування і споживання пронизують всі сфери життя. Саме суспільство перетворюється на економічне суспільство - аморальну соціально-економічну систему, його розвиток – на економічний розвиток, а суспільний прогрес – на зростання грошового, фінансового багатства в руках вузької групи власників. Дух грошового господарства діє на суспільство, як отруйний нервово-паралітичний газ: проникаючи у всі пори суспільного організму, він пригнічує мораль, паралізує совість і вбиває душу [172, с. 73]. Соціокультурна система втрачає потенціал свого розвитку, порушується безпека всіх її елементів і сфер, що приводить зрештою до руйнування і тотальної залежності її від інших систем.

На жаль, в даний час і в економічній теорії, і в практиці державного регулювання соціально-економічного розвитку нашої держави панує підхід, згідно з яким економіка вважається домінуючою підсистемою розвитку суспільства, а сама економіка розглядається як сфера виключно ринкового господарювання. Але таке розуміння структури суспільства і суті економіки приводить до істотних деформацій суспільного розвитку і деградації самої української економіки.

У цілому в сучасних дослідженнях можна виділити два підходи до розуміння економіки. Перший – традиційний, вузько економічний, згідно з яким макроекономіка включає тільки таку економічну діяльність, метою якої є виробництво товарів і послуг, що приносять прибуток. Зараз, як ми відзначали, він є пануючим. Згідно з іншим підходом, макроекономіка (деякі дослідники, зокрема О.О.Олейников, Ю.М.Осипов, використовують таке визначення, як метаекономіка) – це господарство всієї країни в цілому, націлене на відтворювання всього суспільства, людини. Економіка є службовою сферою суспільства і повинна розвиватися відповідно до тієї ціннісної основи, яку задає культуростворююча релігія. Такий підхід зокрема розділяють В.Е. Багдасарян, С.С. Сулакшин, О.О.Олейников, Г.В. Задорожний, О.М.Міняйло, В.І.Якунін. Він властивий і школі філософії господарства, яку очолює Ю.М.Осипов.

Національне господарство (метаекономіка) є не простою сукупністю економічних агентів, але цілісним організмом, включеним в соціокультурне середовище, організмом, який обумовлений особливостями історичного розвитку і має фундаментальні (аксіологічні) основи життєдіяльності. Отже, метаекономіка має свою структуру, яку необхідно уточнити.

Щодо структури національного господарства (метаекономіки). У складі метаекономіки (національного господарства) доцільно виділити дві якісно різні підсистеми, які мають різну мету і критерії оцінки і діють відповідно до різних закономірностей. Ці системи подібно арістотелівській хрематистиці і економіці-домобудівництву завжди будуть наявні в економічній системі держави, але вони повинні мати певну ієрархію.

Перша підсистема – це підсистема товарного ринкового виробництва, ефективність якого визначається грошовими критеріями. За своєю суттю вона є забезпечуючою, а не цільовою системою а, отже, не повинна бути панівною.

Інша ж підсистема - це підсистема нетоварного виробництва і соціального (суспільно-неринкового) господарювання. Остання реалізує себе у виробництві суспільно необхідних благ і послуг, що не мають ринкової вартості і оцінюються на основі критеріїв соціальної і народногосподарської ефективності. В цій підсистемі реалізується гуманна, соціальна, екологічна цілі, а також за певних умов і сотеріологічні, моральні цілі господарювання.

Гармонійна діяльність двох цих підсистем повинна забезпечуватися за допомогою державного регулювання, так, щоб ринковий егоїзм окремих товаровиробників підкорявся цілям розвитку всього народного господарства. Це цілком може бути реалізовано як через відповідну податкову, митну, антимонопольну політику, регулювання екологічних нормативів, встановлення обґрунтованих соціальних стандартів, регулювання трудового законодавства та інші механізми державного регулювання, так і через розвиток інституційної та індивідуальної культури і етики господарювання, стандартів соціально-відповідального бізнесу, через норми і механізм правового регулювання.

Економіка, що має вузькоринковий характер, через свою природу не може служити відтворюванню всього суспільства. Вона лише може створити необхідні для цього матеріальні передумови. Її цільова орієнтація на вигоду і прибуток робить неможливим розвиток неприбуткових сфер суспільства: культури, освіти, науки, медицини. Переведення на ринкові рейки соціальної сфери суспільства по суті не тільки обмежує його розвиток, але і значно деформує весь соціальний організм, деформує значення існування людини, переносячи його у вузько матеріальну площину. Ані освіта, ані культура, ані медицина не можуть забезпечувати якісний, цілісний розвиток кожної людини і суспільства в цілому, якщо ці сфери розвиватимуться і оцінюватимуться відповідно до ринкових критеріїв. Ринкоїзація цих сфер по суті приводить до деградації суспільства, і ні про який цілісний розвиток мови тут бути не може, бо в основу покладений механізм відбору (соціальний дарвінізм), коли виживає найсильніший. Така організація національної економіки відповідає аморальній соціально-економічній системі. На жаль, вона поки не тільки панує в Україні, але і багато в чому проектується на майбутній розвиток національної економіки. У структурі суспільства економіка займає підлегле місце, обумовлене реалізацією не тільки економічної мети. Головна мета національного господарства повинна полягати у якісному відтворюванні всього суспільства в цілому.

16.1.2. Сутність духовного відтворювання, його значення і місце в розвитку соціально-економічної системи

Процес відтворювання суспільства і його національного господарства (процес метавідтворювання, за О.Олейниковим) може реалізуватися тільки в рамках трьох взаємозв'язаних процесів: [171, с. 604]

1. відтворювання багатоманітних форм власності в межах багатоукладного національного господарства;

2. відтворювання робочої сили, людського капіталу і духовних життєвих сил людини;

3. відтворювання соціокультурного середовища буття людини за допомогою відтворювання способу життя людини.

У цих трьох процесах закладено як матеріальне, так і духовне відтворювання.

Збереження цілісності системи і відтворювання всього суспільства в цілому відповідно до його культурної ідентичності (принципу соціокультурної ідентичності) можливо тільки на основі відновлення структури здорового суспільства і структури економічної системи. І ключове значення в цьому належить духовному відтворюванню.

Ми вважаємо, що якісне відтворювання суспільства як системи, що складається з трьох сфер – культури, політики, економіки, по-перше, повинно бути спрямоване на відтворювання всіх цих сфер відповідно до принципу цивілізаційної (соціокультурної) ідентичності. А по-друге, суспільство як єдність духовної і матеріальної складової необхідно відтворювати не тільки в матеріальній його складовій, але і в духовній. Причому духовне відтворювання по відношенню до матеріального повинне розвиватися випереджаючими темпами.

Необхідно відзначити, що хоча сам термін «духовне відтворювання», був введений К.Марксом, використовуючи його, ми відходимо від трактування К.Маркса [245]. В сучасному розумінні під духовним виробництвом звичайно розуміється виробництво свідомості (до речі, саме поняття «свідомість» вважається одним з найзаплутаніших) в особливій суспільній формі [81] або діяльність суспільства по виробництву, збереженню, обміну, розподілу і споживанню ідей, уявлень, ідеалів, наукових знань і інших духовних цінностей [4].

У деяких визначеннях в продукти духовного виробництва включають не тільки духовні цінності, але і саму людину і відносини, що складаються між людьми [245]. Але ці трактування духовного виробництва не є повними і точними мабуть тому, що така категорія як духовність належить не власне науці, але відноситься до сфери сакрального, а значить, припускає її осмислення з теологічної позиції.

На нашу думку, духовне виробництво (виробництво як вирощення, творча праця, зусилля над перетворенням власної особистості, перетворенням навколишнього світу) повинне припускати не тільки виробництво позитивних, творчих ідей, знань, уявлень, але і збереження, передачу від покоління до покоління духовно-моральних цінностей, відносин, вирощення цілісної особи людини, що уміє жити по совісті, духовно-моральних законах.

Духовне виробництво повинне бути націлено на відтворювання фундаментальних цінностей даної локальної цивілізації. Що неможливо без відтворювання цих цінностей на рівні окремої особи.

Таким чином, духовне відтворювання - це відтворювання, яке сприяє підтримці і розвитку в людині і суспільстві й духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу. Воно спрямовано на:

- творення морального фундаменту особистості, її ціннісного стрижня;

- формування особистості відповідно до образу і подібності Творця, розвиток особистісного потенціалу – сил і здібностей душі і духу, у тому числі здібності пізнавати, розуміти сутність явищ, мислити, творити, любити, терпіти, віддавати, дякувати, робити морально зважений вибір, діяти відповідно до духовно-моральних законів;

- формування навичок духовно-морального мислення, здатного відрізняти добро від зла, істину від брехні, навичок морального оцінювання вчинків, подій, поведінки (власних і оточення);

- розвиток творчого мислення, що творить відповідно до моральних критеріїв, і уміння утілювати творчі задуми в реальну діяльність;

- формування відповідальності за своє життя, свої таланти і здібності, думки, вчинки, відповідальності за навколишній світ, за ближніх;

- формування навичок духовно-моральної поведінки;

- передачу і збереження «культурного коду» нації, цивілізації, її історії, традицій, пам'ятників культури.

У центрі духовного відтворювання знаходиться відтворювання цілісної людської особистості. В цілому процес відтворювання людини знаходиться як у сфері духовного, так і матеріального відтворювання. Цей процес необхідно розглядати не тільки як відтворювання робочої сили (людини як володаря певних фізичних можливостей, професійних знань і навичок), але як відтворювання цілісної особистості в духовному, соціальному і фізичному вимірюванні.

До сфери духовного відтворювання необхідно віднести і зрощення державних діячів, керівників і професіоналів всіх сфер народного господарства, які володіють не тільки професійними навичками і знаннями, але і знаннями національної культури, історії, традицій, любов'ю до Батьківщини і народу, мають духовно-моральний, духовно-культурний, духовно-інтелектуальний капітал.

Продуктом цього виробництва буде і виробництво стратегії і політики розвитку держави, у тому числі соціальної, культурної, економічної політики і стратегії, орієнтованої на дотримання законів цивілізаційної ідентичності і випереджаючого розвитку духовних чинників господарювання.

Духовне відтворювання є фундаментом розвитку національної економіки. Воно повинне розвиватися випереджаючими темпами по відношенню до матеріального відтворювання. Тобто духовне зростання особистості повинно випереджати зростання матеріального добробуту; зростання духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу суспільства повинно випереджати економічний розвиток держави – зростання матеріальних чинників виробництва, матеріального добробуту нації. Ознакою такого випереджаючого розвитку є наявність в ціннісній системі свідомості окремої людини і суспільства в цілому чіткої ієрархії цінностей, на вищому щаблі якої знаходяться цінності духовні, що передбачує і вибір морально орієнтованої моделі поведінки, у тому числі і у сфері економічної діяльності.

Коли відбувається протилежне і матеріальний чинник домінує в розвитку суспільства і людини, через пошкоджену людську природу, це створює прецедент для розмивання духовних цінностей їх забуття. Рано чи пізно це приводить або до зміни ієрархії цінностей людини і суспільства, коли матеріальне стає головним, або до такого стану свідомості, коли ціннісна піраміда виявляється розмитою (нагадує трапецію). У разі розмитості системи цінностей людина і суспільство знаходяться в стані внутрішнього конфлікту, роздвоєності, який не може продовжуватися довго. І, як правило, в умовах випробувань, а це може бути і випробування матеріальним достатком, і навпроти, нестачею матеріальних благ, випробування владою, духовні цінності виявляються забутими.

З цієї точки зору цілком з'ясовним стає феномен революцій 1917 року. Якщо відкинути вплив зовнішньої агресії і внутрішню підготовку революції, погіршення соціально-економічної ситуації в Росії в результаті Першої світової війни, то найголовнішим чинником революції була саме духовна криза. Економічний розвиток Росії йшов небувалими темпами, але, на жаль, не було подібного за рівнем духовного розвитку і перш за все в середовищі інтелігенції, основна частина якої прагнула руйнування самобутніх основ життя суспільства, його релігії і культури і жила мріями про західні ідеали.

Сила і слабкість соціально-економічної кризи, на нашу думку, визначається саме накопиченням духовних чинників негативного характеру, тобто чинників, що ведуть до руйнування особистості і суспільства. Часовий же розрив між духовною і матеріальною кризою, духовним і матеріальним відродженням неминучий.

У разі випереджаючого розвитку духовних чинників, коли духовне відтворювання випереджає матеріальне, всі принципи і закономірності господарювання, що задаються православною мораллю, стають дієвими і реалізуються в житті членів суспільства (його більшості). Це і принцип морального співвідношення, і відповідність, домірність, і обмеження зростання особистого матеріального споживання, і добродійність, сприйняття власності, влади як відповідальності перед Творцем і суспільством, і духовно-моральна мотивація як домінанта розвитку. Національна економіка починає жити за іншими законами.

Духовне відтворювання реалізується через простір релігії і культури (у тому числі освіти, науки, мистецтва), які задають ціннісні основи буття, у тому числі господарського буття, і сприяють їх втіленню в реальному житті кожної людини і суспільства. Але якщо культура зв'язує єдиними цінностями суспільство в земному просторі, горизонтальному вимірюванні, яке є обмеженим, то релігія виводить людину на вертикальне, таке, що не має меж вимірювання, зв'язуючи людину і суспільство з Творцем. Це духовне вимірювання, саме воно і задає сакральне значення життя, спрямовує людину увись, до духовних цінностей і Духовного Начала, допомагає подолати власне «его», тягар гріха і пристрастей, допомагає вибрати домінанту на Іншому (Творці) і іншому (ближньому), і тим самим скріпляє нерозривно суспільство на сакральному рівні.

Релігія як світогляд задає розуміння сенсу життя, цінності, норми, ідеали. Цим вона задає моральну поведінку людини у всіх сферах і об'єднує людей. Але це лише її зовнішній бік, зв'язаний з простором культури.

Внутрішній бік релігії завжди передбачає духовне життя людини, тобто внутрішню працю з перетворення особистості відповідно до образу і подібності Творця, перш за все зростання в любові, а також переживання зв'язку з Богом. Духовне життя включає не тільки правильну догматичну віру, але також знання і дотримання в житті особливих законів, що визначають розвиток нової людини – процес переродження пристрасної, «плотської», «ветхої» людини в нову людину. Воно також відноситься до духовного виробництва особливого роду і передбачає спільну дію Бога і людини - працю людини і сприяння Божественної благодаті.

Духовне життя сприяє духовному зростанню, перетворенню особистості. Людина набуває головної чесноти – любові, а також набуває натхненні знання, розум – мудрість. Це дозволяє людині мислити і діяти відповідно до моральних норм у всіх обставинах і у всіх сферах життєдіяльності, дозволяє максимально реалізувати весь свій людський потенціал на благо ближніх, суспільства, Батьківщини.

Сучасне українське суспільство майже втратило релігійну віру, на основі якої формувалася православна цивілізація. Правильними релігійними знаннями володіє лише мала частина населення. Ще менша частина має досвід і навик духовного життя, духовної роботи над собою. Звідси і моральна криза суспільства, яка яскраво виявляється в порушенні моральних норм в економіці (корупція), сімейному житті (аборти, розлучення, кинуті діти, залишені старі батьки) і в інших сферах.

Повернення до духовного вимірювання і способу життєдіяльності в нашому суспільстві є дуже утрудненим і тривалим ще і тому, що разом з втратою релігійних знань, досвіду духовного життя в нашому суспільстві руйнується простір культури, духовної культури. Культура повинна наповнювати життя людини духовно-моральними цінностями іншим, ніж релігія способом, через повсякденне життя, освіту і виховання, через літературу, живопис, музику, архітектуру, кінематограф.

Духовна культура не успадковується генетично, вона наново відтворюється в кожній людині і в суспільстві. Недаремно в перекладі з грецької мови культура означає обробку, обробіток. Це праця з передачі цінностей, досвіду, традицій, способу життя. Це праця з перетворення не тільки навколишнього світу, але, перш за все, особистості самої людини. Перетворення особистості здійснюється в процесі духовного життя, а також за допомогою освіти (самоосвіти), виховання (самовиховання), соціалізації, самої праці. Така праця спрямована на піднесення особистості, наближення її до образу Творця. Уривається це відтворювання, культура гине, але разом з нею гине і вся дана цивілізація, носієм цінностей якої виступають самі люди, кожна конкретна людина.

Соціальна (соціально-економічна) система, в якій живуть люди, так чи інакше є продуктом їх вибору. Люди вибирають мораль, згідно з якою живуть, систему права і господарювання. Але вибору в духовно-моральних координатах необхідно навчити, оскільки голос совісті людини як його внутрішній моральний орієнтир може спотворюватися, пригнічуватися, замутнюватися, а поведінка оточення може демонструвати тимчасові вигоди порушення моральних норм, особливо в економічних відносинах. В умовах панування морального релятивізму або навіть коли суспільство ділиться на дві приблизно однакові по відношенню до моральних цінностей частини (і це відзначав ще П.Сорокін), дуже важко зберегти морально орієнтовану поведінку, тим більше в економічній сфері. Навчити морального вибору можна через простір культури, в т.ч. виховання, освіти, зміни інформаційного середовища.

Окрім цих трьох каналів зміни культурних цінностей є ще четвертий канал – це особа лідера. Політичні лідери можуть відіграти виняткову роль в процесі зміни ціннісних орієнтирів і поведінки людей у сфері економіки.

Будуючи пріоритети соціально-економічного розвитку України, необхідно перш за все внести істотну зміну в розвиток таких сфер національної економіки і суспільства, які створюють його фундамент. Це освіта, наука, культура, зрощення грамотних державних діячів, керівників і професіоналів усіх сфер народного господарства, що володіють високим рівнем духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального розвитку .

Освіта, у тому числі економічна, а значить, і економічна наука повинні бути наповнені моральним змістом і формувати навичку слідування духовно-моральним принципам в господарській діяльності.

Культура повинна створювати морально орієнтований зразок життя, у тому числі у сфері економіки.

Право повинно створювати умови для невигідності порушення морально орієнтованого способу життя, у тому числі у сфері економіки.

Державна ідеологія повинна продукувати систему працюючих принципів, на основі яких розвиваються суспільство і економіка.

Державна політика - розроблення і механізм реалізації доктрин і державної ідеології - повинна базуватися на ціннісній основі у відповідності до соціокультурної ідентичності.