Види повторності злочинів

У науці кримінального права визначаються два види повторності:

-загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують покарання (п. 1 ст. 67 КК);

-спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини КК як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно - ч. 2 ст. 368 КК).

Вопрос №59

Рецидив (лат. що відновлюється, повторюється) — це вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

-загальний рецидив;

-спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є небезпечнішим, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака злочинів.

Вопрос №60

Крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Крайня необхідність — одна з обставин, що виключають злочинність діяння і, як наслідок, кримінальну відповідальність. По суті, вона становить собою зіткнення одного права з іншим, тоді як необхідна оборона — це зіткнення права з неправом.

Вопрос №61

Затримання особи, що вчинила злочин, - це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК).

Правомірність дій із затримання злочинця визначається ознаками, які можна поділити на дві групи: а) ознаки, стосовні до підстав затримання; б) ознаки, стосовні до дій тих осіб, які затримують.

Перша група ознак визначає, що насильницькі дії із затримання можна скоювати тільки: 1) стосовно до особи, яка вчинила злочин; 2) з метою запобігання можливості вчинення нових злочинів; 3) з метою доставлення такої особи органам влади.

Друга група ознак визначає, що дії особи, яка затримує, складаються: 1) з необхідності застосування насильницьких дій, які вимушено спричинять шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосуванням такого способу, без якого затримання неможливе; 2) у спричиненні такої шкоди злочинцеві, яка відповідає характеру і ступеню тяжкості скоєного ним діяння, його особі, обстановці затримання; 3) в недопущенні перевищення меж, достатніх для затримання; шкода, завдана злочинцеві під час затримання, не повинна явно перевищувати наслідків злочину.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Вопрос №62

Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння.

У ч. 1 ст. 40 КК України передбачено ситуацію, коли під безпосереднім впливом фізичного примусу особа фактично діє не із власної волі, а кориться волі інших осіб і вимушено заподіює шкоду певним інтересам, які охороняються законом. Для того, щоб у такій ситуації діяння особи не розглядалось як злочин, необхідна сукупність певних умов:

а) діяння, що заподіяли шкоду, здійснено під впливом фізичного примусу. Фізичний примус - це фізичний уплив на організм особи, що здійснюється без її згоди й у результаті якого їй завдаються больові відчуття чи створюється загроза для її здоров'я або життя, щоб примусити особу вчинити певні злочинні діяння. Призначення фізичного примусу полягає в пригніченні волі особи та підкоренні волі суб'єктів, які його застосовують, у сприянні формуванню бажання виконати волю суб'єктів (заподіяти шкоду), щоби припинити больові відчуття. Біль може викликатися різними способами: побоями, впливом на тіло людини вогню, електричного струму, обмеженням можливостей дихати, введенням ін'єкцій тощо;

б) вплив фізичного примусу має бути безпосереднім. Це означає: по-перше, больові відчуття завдавались особі, що під їх впливом заподіяла шкоду. Заподіяння шкоди однією особою для припинення больових відчуттів, які завдаються іншій особі, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК України та за наявності відповідних умов мають розглядатись як крайня необхідність (ст. 39 КК України); по-друге, заподіяння шкоди особою є умовою припинення завдання їй больових відчуттів, і вона заподіює шкоду під час здійснення на неї відповідного впливу чи одразу ж після його припинення;

в) рівень фізичного примусу на особу має бути настільки сильним, що вонавтрачає можливість керувати своїми вчинками та заради його припиненнявчиняє діяння, яке від неї вимагають. Оцінюючи цю умову, слід мати на увазі, що рівень больових відчуттів, які може витримувати людина, - явище абсолютно суб'єктивне: біль, що його може довго терпіти одна особа, для іншої є абсолютно нестерпним. Випадки, коли особа заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, рівень якого дозволяв їй не втрачати можливості керувати своїми діями, або під впливом лише психічного примусу, тобто погроз настання для неї певних негативних наслідків, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК України. У цих ситуаціях питання про кримінальну відповідальність особи вирішується відповідно до положень ст. 39 КК України.

Під психічним примусом слід розуміти вплив на волю особи різними способами (мімікою, словами, діями), щоб примусити її скоїти суспільно небезпечне діяння. За психічного примусу особа завжди зберігає свободу вибору, тому кримінальна відповідальність у таких випадках не виключається. Вона визначається із застосуванням положень закону про крайню необхідність.

У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності фізичний і психічний примус завжди визнається судом обставиною, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України).

Вопрос №63

Діяння, пов’язане з ризиком.

У сучасних умовах стрімкого розвитку науки й техніки значно підвищився рівень ризику заподіяння шкоди здоров'ю людей або істотної матеріальної шкоди (наприклад, при впровадженні нової технології чи розробці нових засобів лікування в медицині).

Діяння, пов'язані з ризиком, коли немає впевненості в тому, що шкода не буде заподіяна, можуть забезпечити досягнення необхідного успіху в будь-якій сфері суспільного життя (наука, техніка, довкілля та ін.), а можуть призвести до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КК України, не є злочином діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Виправданий ризик є ризиком професійним, бо можливий у будь-якій сфері професійної діяльності. Найбільш поширені - науковий ризик (відомий факт: учені, що винайшли вакцину від поліомієліту, перевіряли її дію на власних дітях), виробничо-господарський ризик (знищення непотрібної будівлі з використанням вибухів, коли у випадку помилки можуть постраждати інші будівлі), комерційний ризик, пов'язаний із використанням кон'юнктури ринку в банківському, біржовому й інших видах господарської діяльності.

Ризик визнається виправданим тоді, коли мету, що була поставлена, не можна було досягти за певних обставин дією (бездіяльністю), не поєднаною із ризиком, і особа, що допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Закон про кримінальну відповідальність визнає ризик виправданим за тата умов:

- ризик здійснюється для досягнення суспільно корисної мети (рятування життя людей, попередження стихійного лиха тощо);

- поставлена мета не може бути досягнута не пов'язаними з ризиком діями (як і при крайній необхідності);

- особа, що пішла на ризик, повинна вжити всіх необхідних заходів для попередження можливої шкоди інтересам, які охороняються законом.

При дотриманні всіх умов виправданого ризику особа не буде нести відповідальність у разі заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам незалежно від того, досягнута чи ні суспільно корисна мета, пов'язана з ризиком.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК України).

Завідомість у такому разі передбачає, що особа усвідомлює загрозу настання вказаних наслідків, але самовпевнено розраховує на їх відвернення. Загроза для життя інших людей означає загрозу спричинення смерті хоча б одній іншій особі. У випадках ризику для врятування життя іншої особи правомірним такий ризик буде лише у випадку згоди особи, що піддається ризику.

При цьому необхідно, щоб ця особа була поінформована про всі можливі негативні наслідки для її життя чи здоров'я.

Екологічна катастрофа при невиправданому ризику - заподіяння шкоди на значній території і такої, що загрожує біологічному існуванню живої природи (наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС).

Надзвичайні події при невиправданому ризику - наслідки порушення громадської безпеки, що тягнуть незручності, страждання для багатьох людей (пожежі, повені, епідемії та ін.).

У будь-якому разі ризик не визнається виправданим, якщо він створює загрозу заподіяння необґрунтованої шкоди.

Діяння, що виходять за межі виправданого ризику, є суспільно небезпечними та можуть мати характер злочину.

Невиправданий ризик можливий лише за наявності необережної форми вини у формі злочинної самовпевненості. Кримінальна відповідальність настає за необережний злочин залежно від характеру завданої шкоди. Указана обставина може розглядатись як така, що пом'якшує покарання.

Діяння, пов'язані з ризиком, слід відрізняти від заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності. Ці обставини відрізняються за двома аспектами:

1) при крайній необхідності небезпека, що загрожує, якщо її не усунути, обов'язково призведе до настання суспільно небезпечних наслідків, а при ризику такі наслідки тільки можливі;

2) на відміну від крайньої необхідності, шкода при виправданому ризику може бути більшою, ніж попереджена.

Вопрос №64

Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону – це один із найважливіших юридичних інститутів – без права захистити себе, чи свою оселю, майно – у людини не може бути спокою, впевненості в безпеці свого життя і здоров’я, недоторканності власного житла.

Основною відмітною ознакою необхідної оборони, що відмежовує її від інших обставин, що виключають злочинність діяння, є заподіяння шкоди саме тому, хто посягає, а не іншим особам.

Вопрос №65

Виконання наказу, згідно з чинним законодавством, буде законним за таких умов: виконавцем наказу чи розпорядження може бути лише особа, підлегла особі, що видала наказ чи розпорядження; наказ або розпорядження, належним чином видані, є обов'язковими для виконавця; виконання наказу чи розпорядження не завдало шкоди правоохоронюваним інтересам; наказ або розпорядження не повинно бути заздалегідь незаконним для виконавця.

Явна незаконність наказу чи розпорядження означає, що виконавець знає про їх явно незаконний, злочинний характер або має знати про це на підставі покладених на нього юридичних обов'язків (наказ застосовувати зброю під час припинення несанкціонованого мітингу).

Вопрос №66

Звільнення від кримінальної відповідальності означає факт, що особу не буде притягнено до кримінальної відповідальності, хоча ця особа вчинила діяння, що містять ознаки складу злочину і ці діяння не вчинені під впливом обставин, що виключають злочинність діяння. Рішення про таке звільнення приймається виключно судом.

Існують три такі характеристики звільнення особи від кримінальної відповідальності:

-щодо неї не постановляється обвинувальний вирок (на відміну від звільнення від відбування покарання)

-до винного не застосовується покарання

-особа не отримує судимість

Вопрос №67