/Імпровізована сценка баби Палажки та баби Параски/
Палажка: Парасю, дивись (показує пальцем) якась таблиці з палицею стирчит. Шей шос там пише. А-ну, най лінзи свої протру (протирає очі) Го-ро-ден-ка! Йой! Та це ми дійшли з тобов аж до Городенки? Та за це місто слава ходит аж поза Прутом! Ато з ким би то сі тут поріднити! Йой, як я була ше молодов, то дєді дуже ні хотіли тут віддати.
Параска: Йо-йо-йой... То твої дєді хотіли це зіллі (показує на куму) ше й суда спровадити? Та ти дивисі, які тут файні люди, а ти?
Палажка: А я шо - не файна? Та за мнов аж із-за Львова сі допитували...
Параска: Та певно, як уже сі допитали, та як ті уздріли - то позаслабали.
Палажка: Не гніви Бога, Парасю. Сама знаєш, шо я малов впала з припічка, і того мій ніс задерсі. А так - я дуже файна, навіть ніц сі не постаріла.
Параска : Певно шо так. Ти тепер-ка як Женька Азаріна: два хлопи коло тебе повмирали, а третий з роботи загнувсі...
Палажка: Та не відволікай мене брехнями своїми. Дивисі (показує на зал), які то в Городенці люди файні, добрі, привітні, культурні. Справді, як не з нашого села.
Параска: Мені відци хоть би свашечку, хоч кумочку, або хоч би храмових розвести собі... і то би було добре. Пройшла би сі по гостинци з таков храмовов, то всі би питалисі: „А відки, Парасю твої гості?”. „З Городенки” - бим говорила.
Палажка: Що файне, то файне місто. А чула с, кумасю, який там є розкішний палац?
Параска: Палац? Як там колис москалі казали - бракосочітанія?
Палажка: Та якого ше сочітанія, та щей з браком? Є в місті дуже пречудова резиденція - районна бібліотека називається. Ну як палац, ну як казка.
Параска: Там шо, справді так файно?
Палажка: Аякже. А ти шо, там не була? Ой, проґавила ти свої молоді роки. Шо там за книжок: з малюнками, з картами, фотографіями? А яка там обслуга... В момент твої забаганки виконають!
Параска: Всьо шо захочу?
Палажка: Всьо шо хоч. Там же Інтернет є!
Параска: А то хто такий: їх начальник?
Палажка: Ну й село… Інтернет - це така мудра махіна, яка тобі всьо шо хоч знайде.
Параска: А... то це міліція!
Палажка: Але й ти тупа... Це шафа, в якої розуму більше, як у цілої роти академіків.
Параска: Шо, і каваліра може той Інтернет найти?
Палажка: Певно шо може. А в тебе шо, лиш такі запити?
Параска: Та ні, але ж я інтересуюся. Може ти мене по-приятельськи поведеш туди.
Палажка: Хоч зараз. Саме туди я йду. Бачиш, квіти несу. Там у них нині свято.
Параска: Яке ще?
Палажка: День бібліотек святкують, так би мовити. Йду поздоровляти. Хочеш, поділюся букетом і гайда зі мною.
Параска: А кавалєри там будуть?
Палажка: Спеціально для тебе, кумасю, замовимо по Інтернеті.
Параска: Ну то, зачекай, най прихорошуся(дивиться в дзеркало). А може я їм свої творіння подарую. Зачекай, най нагадаю. Заодно оціниш чи підійде, як я їм так скажу - добре буде? Слухай:
Вітаю з святом щиро нині,
Щоби ви всі були щасливі,
Щоб не було від читачів відбою,
Й вам гроші лилися рікою.
Палажка: А я продовжу:
Щоб кожному із вас, працівникові,
Дісталися дарунки суперові.
Щоб вдалих спонсорів знайшли по Інтернету,
Які б опікували всю бібліотеку.
Параска: Для ваших нужд купили б мерседеса,
Й в відпустку відправляли до Одеси.
Тож зичим: щоб балаканина ця збулася!
Вам кланяються баби Парася і Палазя!