Види швів

Завдяки накладенню швів:

- прискорюється загоєння;

- знижуються втрати рідини через ранову поверхню;

- знижується ймовірність повторного нагноєння рани;

- підвищується функціональний і косметичний ефект;

- полегшується оброблення рани.

Класифікація

І. Первинні шви. Накладають відразу після завершення операції або ПХО.

1. Первинно-відстрочені шви — їх накладають, коли є ризик розвитку інфекції, на 1—5 діб, при стиханні запального процесу. Різновидом є провізорні шви, які накладають, але нитки не зав'язують, краї рани не зводять. Нитки зав'язують після 1—5 діб при стиханні запального процесу.

П. Вторинні. Накладають на гранульовані рани після ліквідації запального про­цесу (відсутність гнійних набряків і гнійного вмісту, ділянок некротизованих тканин). Розрізняють:

1. Ранні вторинні — накладаються на 6—21-у добу до рубцювання країв рани.

2. Пізні вторинні— накладаються після 21-ї доби, коли необхідно посікти руб­цеві краї рани («освіжити краї»), а після цього накласти шви.

Рановий процес — це сукупність біологічних явищ, які послідовно розвива­ються в тканинах рани, і пов'язаних з ними реакцій усього організму.

Умовно його можна розділити на такі етапи.

І. Загальні реакції. Розрізняють дві послідовні стадії:

1 стадія — протягом 1—4 діб з моменту поранення спостерігається збудження симпатичної нервової системи, виділення в кров гормонів. У результаті посилюють­ся процеси життєдіяльності: підвищується температура тіла, посилюється основний обмін, знижується маса тіла, посилюється розпад білків, жиру і глікогену. Через пору­шення метаболізму в прилеглих тканинах утворюється багато продуктів життєдіяль­ності, які надходять у кров і спричинюють загальні реакції в організмі. Клінічно це помірне підвищення температури тіла, слабкість, зниження працездатності.

2 стадія — починаючи з 4—5-ї доби переважає вплив парасимпатичної нервової системи. Підвищується маса тіла, нормалізується білковий обмін, мобілізуються репаративні можливості організму. Купіруються явища запалення і інтоксикації, стихає біль, припиняється гарячка, нормалізуються лабораторні показники крові і сечі.

П. Загоєння ран. Це процес репарації ушкодженої тканини з відновленням її ці­лості і міцності. Під час закриття рани відбуваються три основні процеси.

1. Утворення колагену при загоєнні ран; фібробласти активуються макрофага­ми, вони проліферують і мігрують до місця ушкодження. Одночасно фіброб­ласти синтезують колаген, який забезпечує ліквідацію тканинного дефекту і міцність формованого рубця.

2. Епітелізація рани відбувається в міру міграції клітин епітелію від країв рани на її поверхню.

3. Ефект тканинного стягування забезпечується скороченням ранових поверхонь і закриттям рани.

Указані процеси відбуваються в певній послідовності, що визначається фаза­ми загоєння ран (фази ранового процесу).

Фази загоєння ран

Історично існувало декілька класифікацій фаз загоєння ран.

І.Г. Руфанов (1954 р.) розрізняв дві фази:

• гідратація;

• дегідратація.

С.С. Гирголаєв (1956 р.) виділив три періоди:

• підготовчий період; _:

• період регенерації;

• період формування рубця.

Нині найбільш популярною є класифікація за М.І. Кузіним (1977 р.):

І фаза — запалення (1—5-й день). Об'єднує два послідовні періоди.

• Період судинних змін — у відповідь на травму розвивається багато порушень структури і функцій мікроциркуляторного русла. Окрім безпосереднього руй­нування кровоносних і лімфатичних судин, яке сприяє порушенню відтоку крові і лімфи, відбувається короткочасний спазм, а потім стійке периферійне розширення мікросудин; водночас біогенні аміни підвищують проникність су­динної стінки. Це створює умови для уповільнення кровотоку. У результаті відбувається тромбування капілярів і венул. При розпаді клітинних білків (протеоліз) відбувається затримка води і розвивається набряк тканин (гідра­тація) через руйнування клітин і вивільнення іонів К⁺ і Н⁺, які підвищують осмотичний тиск у тканинах.

2. Період очищення рани від некротичних тканин. В очищенні рани беруть участь елементи крові і ферменти. З 1-ї доби в тканинах, що оточують рану, і ексудаті з'являються, лейкоцити, на 2-—:3-ю добу — лімфоцити і макрофаги. У результаті нейтрофіли фагоцитують мікроорганізми, некротичні маси, лізи-рують нежиттєздатні тканини і виділяють медіатори запалення, а лімфоцити сприяють імунній відповіді.

II фаза — регенерація (6—14-а доба). У рані відбуваються два основні процеси:

• колагенізація рани;

• інтенсивне зростання кількості кровоносних і лімфатичних судин.

У рані зменшується кількість нейтрофілів, і в ділянку рани мігрують фібро­бласти. Вони є клітинами сполучної тканини, які мають здатність синтезувати макромолекули позаклітинного матриксу. Основна роль фібробластів при загоєнні рани — синтез компонентів сполучної тканини і побудова колагенових і еластич­них волокон. Запальний процес стихає, ранового вмісту стає менше, зменшується або зовсім зникає набряк.

III фаза — утворення і реорганізації рубця (з 15-ї доби). Може протікати близько 6 міс. Основні процеси зводяться до зміцнення рубця, що утворюється, шляхом побудови сітки з еластичних волокон і появи поперечних зв'язків між розріз­неними пучками колагену. Описані процеси підвищують міцність рубця та зменшують його розміри.

Чинники, що впливають на загоєння ран:

- вік хворого;

- харчування і маса тіла;

- наявність вторинного інфікування рани;

- стан кровообігу в зоні ураження і в організмі в цілому;

- наявність порушень водно-електролітного балансу;

- імунний статус організму;

- хронічні супутні захворювання (цукровий діабет, захворювання серцево-су­динної і дихальної систем, злоякісні пухлини);

- приймання протизапальних препаратів.