9.2. Показники економічної оцінки земель

Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну і часткову.

Загальна оцінка земель передбачає визначення об'єктивних показників родючості та показників, які характеризують ефектив­ність використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.

Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах.

Р

ізні аспекти економічної оцінки землі, виходячи з конкретних завдань і призначення, мають різні показники (див. рис.9.1.).

Р ис. 9.1. Показники економічної оцінки землі.

Для одержання зазначених економічних показників вико­ристовують два основних – урожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них. Отже, визначення урожайності культур і розмірів затрат на їх вирощування за оцінюваними групами ґрунтів – найбільш відповідальний етап земельно-оціночних робіт, адже від достовірності одержаних даних залежить достовірність решти показників економічної оцінки земель.

При збиранні та обробці вихідних даних застосовується суцільний або вибірковий метод визначення показників на оцінюваних групах ґрунтів.

Суть суцільного методу полягає в тому, що в основу побудови шкали оцінки землі кладеться інформація про всі сільсько­господарські підприємства земельно-оціночного району.

Якщо метод вибірковий, для побудови шкали економічної оцінки відбирається частина сільськогосподарських підприємств, близьких за економічними умовами ведення сільського госпо­дарства.

Основним джерелом інформації для економічної оцінки земель служить чинна система обліку і звітності у господарствах і в першу чергу річні звіти, які містять середні дані про господарство в цілому. Статистичні дані про урожайність сільськогосподар­ських культур збирають, як правило, за семирічний період, що відповідає періоду ротації сівозміни. В окремих випадках для виявлення загальних тенденцій зміни урожайності та затрат на виробництво продукції вихідні дані аналізуються за більш тривалий період.

Найбільш точно одержати такі показники можна організацією у господарствах безпосереднього обліку урожайності і затрат на ділянках оцінюваних земель. Простий за своєю суттю метод безпосереднього обліку полягає у визначенні потрібних показників досліджуваних груп ґрунтів на певних за розмірами контрольних майданчиках (0,01 - 0,005 га), з яких збирають продукцію, зважують її і розраховують урожайність на 1 га площі. Але через те що цей метод вимагає тривалого часу для накопичення даних, необхідних для розрахунку середніх значень показників, він застосовується дуже обмежено, в основному на ділянках науково-дослідних і сортовипробувальних закладів.

Більше значення мають математико-статистичні методи оброб­ки вихідних даних, необхідність застосування яких зумовлена масовістю вихідної інформації, складністю взаємозв'язків факто­ріальних і результативних ознак.

Визначення середньої урожайності культур і затрат за групами ґрунтів – складний процес, оскільки існуюча система оперативно-технічного і бухгалтерського обліку та звітності у сільсько­господарських підприємствах містить ці відомості не за групами ґрунтів, а в цілому щодо господарств, ґрунтовий покрив яких далеко не однорідний. Тому оцінні показники розраховуються на основі середніх даних господарства загалом або госпрозрахункових підрозділів. Для одержання на основі цих даних оцінних показників за групами ґрунтів застосовується система розрахунків, математичною основою якої є нормальний розподіл досліджуваної ознаки сукупності господарств земельно-оціноч­ного району.

У практиці земельно-оціночних робіт застосовують різні способи визначення середньої багаторічної врожайності сільсько­господарських культур за групами ґрунтів:

<=> вибірковий метод (відбір типових господарств);

<=> кореляційно-регресійний аналіз за середніми багаторічними даними господарств;

<=> експертизи врожайності на пробних майданчиках і контрольних ділянках;

<=> спосіб аналогів;

<=> досвід спеціалістів і працівників господарств.

Вибірковий метод полягає у відборі господарств, типових за спеціалізацією і порівнянних між собою за рівнем ведення господарства. Як основні критерії відбору і порівнянності господарств можна прийняти такі середні показники у межах земельно-оціночного району:

* структура основних сільсько­господарських угідь;

* структура посівних площ;

* щільність поголів'я худоби на 100 га основних сільськогосподарських угідь;

* розмір основних засобів виробництва й енергетичних ресурсів на 100 га угідь;

* кількість добрив, що вносяться на гектар ріллі;

* площа основних сільськогосподарських угідь, у тому числі ріллі, на одного працездатного робітника.

У типових господарствах повинен переважати який-небудь один ґрунт. Питома вага переважаючого ґрунту в структурі ґрунтового покриву повинна становити не менше 75 % площі ріллі, а решта площі – ґрунти, які дещо відрізняються за родючістю від основної групи ґрунтів. На кожну групу ґрунтів необхідно відібрати не менше десяти типових господарств (або їх підрозділів, взятих з різних господарств).

Середні показники за типовою вибіркою повинні бути близькими до середніх всієї генеральної сукупності, що дозволяє прийняти середньозважені показники за вибіркою як оцінні дані для всієї групи ґрунтів. Достовірність значень таких показників знаходять обчисленням середньоквадратичного відхилення та стандартної середньоквадратичної помилки Суттєвість різниці між середніми даними типової вибірки і генеральної сукупності визначають за допомогою критерій Стьюдента (г) (див. 8.4). Якщо різниця несуттєва, вибірка вважається репрезентативною, тобто такою, що відображає вірогідну картину спеціалізації і рівня землеробства господарств району, а її середні показники можуть бути використані для складання земельно-оціночних шкал. Проте на практиці вірогідність даних, отриманих на підставі типових господарств, є досить невисокою. Причина в тому, що забез­печити дійсну типовість вибірки у багатьох випадках за показни­ками господарств неможливо. Вимагаючи кропіткої роботи з аналізом показників усіх господарств району, метод типових вибірок не дає бажаних результатів, що значно обмежує його застосування в практиці економічної оцінки земель.

Ширше використання на практиці отримав метод кореляційпо-регресійного аналізу статистичних даних усієї генеральної сукупності господарств земельно-оціночного району. Цей метод моделює зв'язок урожайності і валової продукції господарств з якістю агровиробничих груп грунтів.

Для одержання цих даних на території земельно-оціночного району проводять підготовчі роботи, які полягають у підготовці картографічного матеріалу з даними великомасштабних ґрун­тових обстежень про характер ґрунтового покриву. Визначають:

• номенклатурний список агровиробничих груп ґрунтів;

• картограми груп ґрунтів;

• аналізують інформацію про властивості ґрунтових від­мінностей, що увійшли до складу груп ґрунтів.

На базі виготовленої планово-картографічної основи скла­дають експлікації агровиробничих груп ґрунтів з прив'язкою до сільськогосподарських угідь. Статистичні дані про економіку кожного господарства, яке входить у земельно-оціночний район, зосереджуються у таблицях формулярів вихідних даних (табл. 9.1).

Тут зазначаються показники урожайності сільськогосподарських культур, витрат на їх виробництво та даних про структуру ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь. Структура ґрунтового покриву розраховується через коефіцієнти питомої ваги площ відповідних груп ґрунтів у складі конкретної ділянки сільськогосподарських угідь.

Таблиця 9. 1

Приклад вихідних формулярів даних для економічної оцінки землі.

	Урожайність, ц/га	Витрати, грн./га		Типи ґрунтів
№			І	I	Н	I	V
1			4	5	6 "І	7	8

Для визначення базисних величин кореляційно-регресійного аналізу складають лінійні рівняння множинної регресії, кількість яких відповідає кількості груп ґрунтів району:

Або (35)

(36)

де у - середня урожайність або розмір валової продукції з усієї площі оцінюваних земель, ц/га або крб./га;

а_і (і= 1, 2, 3, .... п) - шукані коефіцієнти множинної регресії, які виражають кількість продукції на питому вагу оцінюваних ґрунтів;

– питома вага оцінюваних груп ґрунтів (х,+х₂+…+х_n = 1);

а₀ – вільний член рівняння множинної регресії (шукана величина).

У більшості випадків застосовується рівняння (35). Воно має тісніший зв'язок між природними ознаками й урожайністю, більшою мірою забезпечує нормальний розподіл компонентів регресії як нормативних величин, що має вирішальне значення для точності одержаних результатів. Розв'язок задачі за другим рівнянням (36) можна проводити для контролю правильності одержаних даних.

Лінійні рівняння множинної регресії розв'язують способом найменших квадратів, яким передбачається, що сума квадратів відхилень обчислених величин від їх правдивого значення повинна бути мінімальною. Для цього складають систему нормальних рівнянь, кількість яких відповідає кількості груп ґрунтів (у даному випадку 4)

(37)

Систему лінійних рівнянь, залежно від їх кількості, розв'язують за допомогою мікрокалькулятора або більш потужної обчислю­вальної техніки.

В алгоритмі розв'язку головної задачі вираховують необхідні величини, які характеризують точність одержаних даних. До них належать:

• коефіцієнт регресії (r);

• стандартна помітка коефіцієнта регресії (т)

• коефіцієнт значущості факторів (t);

• середнє арифметичне факторів (х);

• середньоквадратичне відхилення факторів (Sx)

• коефіцієнт варіації (v, %)

• асиметрія (As)

• ексцес (Ek)

Вирахування цих величин проводять за відповідними форму­лами математичної статистики. З наведених статистичних величин, які підтверджують точність і можливість практичного застосування одержаних оцінних показників (коефіцієнтів регресії), найважливішою є стандартна середньоквадратична помилка т. Всі інші статистичні характеристики (t, v, As, Ek) розкривають причини одержання тієї чи іншої величини т.

Точність результатів обчислень вихідних показників оцінки земель, або, іншими словами, точність одержаних коефіцієнтів регресії, вважається тим вищою, чим нижче значення стандартної помилки т, а також, якщо розмір коефіцієнта значущості факторів t більший 1,5 - 2,0, коефіцієнт кореляції знаходиться в межах 0,7 - 1,0, значення асиметрії й ексцесу не перевищує 2. Бажано, щоб гранична стандартна помилка (2т) оцінного показника не перевищувала 10... 15% при достатній значущості факторів або 20...25 % значення коефіцієнта варіації показників у госпо­дарствах генеральної сукупності земельно-оціночного району.

Коли статистичні характеристики коефіцієнтів регресії, тобі показників оцінюваних груп ґрунтів, не задовольняють встановлені вимоги, проводиться повторне вибракування вихідних даних і розв'язання головної задачі.

Практично дуже рідко за складеною генеральною вибіркою господарств земельно-оціночного району можна одержати оцінні показники для всіх груп ґрунтів через недостатні статистичні характеристики. Переважно це спостерігається при наявності земельно-оціночному районі малопоширених груп ґрунтів, я мають незначну питому вагу в структурі ґрунтового покрив Коли не можна на основі економічної інформації визначити оцінні показники на малопоширених групах ґрунтів, необхідно використовувати інші способи їх визначення: аналогів, експертиз опитування.

Для оцінки малопоширених груп ґрунтів, які при використай способу кореляційного аналізу ввійшли до складу укрупнені оцінних груп, застосовується спосіб аналогів. Він полягає в том що показники економічної оцінки таких ґрунтів встановлюють за аналогічними групами у суміжних земельно-оціночних района схожих за кліматичними умовами. Для цього у суміжному районі визначають співвідношення показників урожайності або вартості валової продукції на двох групах ґрунтів, кожна з яких аналогічна малопоширеній оцінюваній, а друга достовірно визначена. Співвідношення цих показників у суміжному районі переносить на земельно-оціночний район, у якому ця група ґрунтів не оцінена. Аналогічним чином можна використати залежність, одержану даними бонітування ґрунтів.

Досить об'єктивні показники середньої урожайності можна одержати методом експертизи на пробних майданчиках контрольних ділянках. З цією метою проводять укіс або збір урожаю відповідних культур з невеликої площі розміром, наприклад, 10 х 10 м, що відповідає 0,01 га. Така невелика плен вибирається на однорідній ділянці, яка відображає якість досліджуваної групи ґрунтів. Одержану на ділянці продукцію зважують і визначають урожайність у розрахунку на гектар. Ц спосіб визначення урожайності нескладний, але одночасно вимагає акуратності у виконанні робіт і систематизації щорічно одержуваних даних. Цим способом переважно користуються працівники дослідних станцій, науково-дослідних установ, які ведуть дослідження селекції і насінництва сільськогосподарських культур. Для масового поширення на землях господарств ці дані найчастіше непридатні, оскільки у виробничих умовах вони переважно трохи нижчі.

В окремих випадках для визначення урожайності культур за групами ґрунтів застосовується спосіб опитування спеціалістів і працівників господарств. Цей спосіб можна використовувати лише для уточнення сумнівних даних і одержання відомостей про урожайність на малопоширених групах ґрунтів. Як основний спосіб його рекомендувати не можна, оскільки він ґрунтується на суб'єктивних даних. Визначення урожайності на мало-поширених Ґрунтах, які мають значну питому вагу в окремих господарствах, проводиться за даними оперативно-технічного та бухгалтерського обліку, книг історії полів сівозмін.