Додаток 2 Природні небезпеки

		Наслідки
абіотичні	Геологічні Метеорологічні Гідрологічні Хвороби рослин
біотичні	Інфекційні хвороби людей і тварин

Додаток 3 Основи безпеки життєдіяльності дітей дошкільного віку

Створення програми курсу „Основи безпеки життєдіяльності дітей дошкільного віку" передбачено? необхідністю свідомого розуміння цінностей власного життя та здоров'я вже в дошкільному віці.

Програма має на меті:

• формування у дітей уявлення про можливі небезпечні ситуації природного, техногенного, медичного та біологічного характеру;

• відпрацювання стереотипів поведінки дітей в умовах загрози та виникнення надзвичайних ситуацій.

- виховання гуманного відношення до людини, яка потрапила в біду.

Програма

Основні напрямки програми.

1 .Дитина та інші люди.

1. Про незбігання приємної зовнішності і добрих намірів.

2. Небезпечні ситуації контактів з незнайомими людьми.

І.З.Ситуації насильницької поведінки зі сторони незнайомого дорослого.

4. Дитина і інші діти, в тому числі і підтримки.

5. Якщо „Чужий" приходить в дім.

6. Дитина як об'єкт сексуального насильства.

2. Дитина і природа.

2.1 В природі все взаємопов'язане.

2. Забруднення навколишнього середовища.

3. Погіршення екологічної ситуації.

4. Бережне відношення до живої природи.

5. Отруйні рослини.

6. Контакти з тваринами

7. Відновлення навколишнього середовища

8. Природні стихійні лиха.

З.Дитина вдома

1. Прямі заборони та вміння вірно поводитись з деякими предметами.

2. Відкрите вікно, балкон як джерело небезпеки

3. Екстримальні ситуації в побуті

4. 3Доров’я дитини

1. Здоров'я-головна цінність людського життя.

2. Вивчаємо свій організм.

3. Прислуховуємось до свого організму.

4. Цінність здорового способу життя.

5. Про профілактику захворювань.

6. Навички особистої гігієни

7. Турбота про здоров'я навколишніх.

8. Поговоримо про хвороби

4.9 Інфекційні хвороби

4.10 Лікарі наші друзі

4.11 Про роль ліків та вітамінів

4.12 Правила першої допомоги

5.Сигнал увага всім

5.1 "Захисти сам себе"

5.2 Пожежа

5.3 Радіація

Методичні рекомендації До програми „Основи безпеки життєдіяльності Дітей дошкільного віку"

1. Дитина та інші люди.

Базисний компонент дошкільної освіти звертає увагу педагогів на необхідність формування у дітей дійової відкритості до світу людей як потреби особистості;виховання соціальних навичок поведінки; розвиток усвідомленого ставлення дитини до себе як вільної самостійної особистості, рівної з іншими людьми розвиток інтересу до людей;виховувати співпереживання, співчуття, бажання робити добрі вчинки. Водночас важливою складовою соціального досвіду дитини-дошкільника мають стати знання та вміння, що забезпечують безпеку набуття цього досвіду.

Діти повинні розрізняти рідних, знайомих та чужих людей. Зокрема, слід пояснити дітям, що чужі люди—це люди, незнайомі між собою. З ними слід поводитись ввічливо (краще до тих ,хто з дітьми), висловлюючи свою потребу досить голосно і чітко.

Якщо немає нагальної потреби, слід поводитись з незнайомими стримано, а у разі виникнення інтересу до когось - повідомити про це близьку або знайому людину і порадитися , вчинити.

Педагог розповідає про небезпеку контактиву з незнайомими дорослими, враховуючи, що у дітей своя уява про те, які дорослі можуть бути небезпечними, а які-ні. Більшість дітей рахує, що небезпечними є люди неприємною зовнішністю або неохайно одягнуті. Деякі діти вважають, що небезпеку становлять перш за все чоловіки з бородою. А молоді, гарно одягнуті, симпатичні жінки, дівчата та хлопці не можуть бути небезпечними. Тому важливо провести з дітьми бесіду про незбігання приємної зовнішності і добрих намірів.

Для дітей молодшого та середнього віку можна використовувати приклади із знайомих їм казок(зла мачуха прикинулася доброю старенькою і дала царівні отруєне яблуко...).

Необхідно спеціально розглянути типові небезпечні ситуації контактів з малознайомими людьми.

Наприклад:

- дорослий умовляє дитину піти з ним куди—небуть, обіцяючи дати або показати щось цікаве-говорячи, що він (вона) знайомий батьків, що виконує їх прохання;

- дорослий пропонує покататись на машині;

- дорослий пригощає морозивом, жуйкою.

Для закріплення правил поведінки з незнайомими людьми, можна запропонувати дітям спеціально підготувати ігри-драматизації (використовуючи казкові персонажі).

Слід розглянути і обговорити можливі ситуації насильницької поведінки зі сторони дорослого (хапає за руку, бере на руки, затягує в машину) і пояснити дітям, як потрібно вести себе в подібних ситуаціях. Захисну поведінку необхідно відпрацьовувати в ході спеціальних тренувань. Діти повинні знати, що потрібно голосно кричати, кличучи на допомогу і звертаючи увагу навколишніх людей: „На допомогу, допоможіть, чужа людина". Ціль педагога -навчити дітей, перш за все сором'язливих, невпевнених в собі, як себе вести, щоб навколишні зрозуміли, що здійснюється насильство і не переплутати із звичайними дитячими примхами.

Вдома і на вулиці діти можуть стати об'єктом фізичного, в тому числі, сексуального насильства. Як повинен діяти вихователь, коли дитина довірила свою таємницю? Перш за все похвалити дитину за відвертість, дати зрозуміти, що їй вірять і розуміють. Не потрібно показувати свій переляк, гнів, краще втриматись від звинувачень того, хто здійснив насильство, так як це може бути людина, до якої дитина відноситься з любов'ю та відвертістю. Необхідно із розумінням зустріти прохання дитини зберегти розказане в таємниці, пояснюючи, що за допомогою інших людей можна припинити випадки насильства в інтересах дитини і насильника, прийнявши рішення: „Давай повернемося до цього через деякий час, а поки що розмова залишиться тільки між нами". Тримати слово можна тільки до тієї пори, поки, необхідність припинення ситуації, в якій знаходиться дитина, відома, коли і чому обіцянка зберегти секрет може бути порушена. Вихователь повинен усвідомити, що, можливо, він є єдиним дорослим, який знав, що відбувається з дитиною, і несе за неї відповідальність. Якщо він зрозуміє, що безсильний справитися сам, то необхідно звернутися за допомогою до компетентних людей (психотерапевта, психолога...).

Якщо дитина розповість про акт насильства та слабкості, то бажано, щоб вихователь зайняв наступну позицію:

- відреагував нейтрально;

- дав дитині зрозуміти, що їй повірили;

захистив дитину від можливих негативних реакцій інших дітей. Однак, найчастіше всього, діти нікому не розповідають про сексуальне насильство.

Вони можуть знаходитись під впливом сильної людини, відчувати страх, самотність, іноді стають агресивними. Тому вихователь повинен уважно ставитись до відхилень в поведінці дитини (особливо, якщо вони спостерігаються із поєднанням):

раптові зміни в поведінці (спокійна дитина робиться збуджена, агресивна, або навпаки, дуже активна стає в'ялою, уникає контактів з іншими дітьми);

ознака недосипання, перевтоми, порушення уваги (не зв'язані з перенесенням хвороби);

почуття страху по відношенню до близьких (батька, брата, матері, сусіда);

- надмірний інтерес до питань сексу;

- негативне відношення до власного тіла;

- надмірне прагнення до позитивної оцінки;

повторні скарги на нездужання (головний біль, неприємні відчуття в області статевих органів..) і поганий настрій.

Надання допомоги дітям, які зазнали сексуального насильства, та їх батькам, неможливо без спец, експертизи і лікування, тому завдання вихователя зводиться до підтримки дитини і звернення до відповідних спеціалістів: медпрацівників, психологів.