8.Схема, переваги та недоліки змішаної топології.
У той час як невеличкі мережі, як правило, мають типову топологію – зірка, кільце або загальна шина, для значних мереж характерним є існування довільних зв'язків між комп'ютерами. У таких мережах можна виділити окремі довільно пов'язані фрагменти (підмережі), що мають типову топологію, тому їх називають мережами зі змішаною топологією. Мережі подібного типу досить поширені. Мережу із змішаною топологією можна створити, з'єднавши декілька концентраторів з допомогою шини, а потім підключивши до кожного концентратора декілька комп'ютерів. В даному випадку кабель, прокладений між концентраторами, називається магістральним. За допомогою цього кабелю реалізується з'єднання між компонентами мережі, званими сегментами. Завдяки цьому можна сформувати досить велику і складну мережу. Як наслідок комбінування в такій мережі принципів роботи мереж кількох різних топологій, дани мережа відповідно поєднує у собі їх переваги і недоліки.
9.Дати визначення протоколу, стеку протоколів.
Протокол - сукупність правил, які регламентують формат та процедури взаємодії процесів однойменних рівнів на основі обміну повідомлень.
До опису протоколу входить: - Логічна характеристика протоколу, що визначає структуру (формат) та вміст (семантику) повідомлень шляхом перерахування типів повідомлень та їх змісту; - Процедурна характеристика протоколу, що представляє правила виконання дій, які визначені протоколом у вигляді алгоритмів, моделей, схем тощо.
Кожна мережева технологія характеризує сукупністю протоколів різних рівнів моделі OSI, що розглядалася, тому більш доцільним буде ввести поняття стеку протоколів.
Стек протоколів - сукупність протоколів всіх рівнів моделі заданої мережевої технології, які визначають правила форматів та процедур взаємодії процесів на основі обміну повідомлень.
10.Дати визначення методу доступу. Типи методів доступу.
Типовим середовищем передачі даних локальної комп’ютерної мережі є відрізок або сегмент кабелю, до якого підключають вузли мережі (ПЕОМ, периферійні пристрої тощо). Оскільки середовище передачі є спільним, а запити на мережеві обміни у вузлів з’являються асинхронно (неоднаково), відповідно виникає типова проблема - поділу єдиного середовища між множиною вузлів - проблема доступу до мережі. Отже, доступом до мережі називають взаємодію вузла мережі для обміну інформацією із іншими вузлами мережі. Керування доступом до середовища - це встановлення послідовності, при якій вузли отримують доступ до середовища передачі даних.
Розрізняють наступні методи доступу на право передачі даних у локальну комп’ютерну мережу:
Децентралізований метод доступу;
Детермінований метод доступу.
Децентралізований або випадковий метод доступу також поділяють на пріоритетний доступ та множинний доступ. Під детермінованим методом розуміють маркерний метод доступу.