3. Економічний механізм природокористування та охорони довкілля

Діяльність у сфері природокористування і охорони довкілля є частиною безперервної економічної діяльності людей як на рівні регіону, так і на рівні країни загалом.

Однією з найактуальніших проблем у сфері природокористування і охорони довкілля є збе­реження, відновлення і раціональне використання природних ре­сурсів. Розв'язування цієї проблеми потребує формування і за­безпечення надійної роботи еколого-економічного механізму. Такий механізм повинен передбачати:

по-перше, правові основи природокористування:

по-друге, систему управління у сфері природокористуван­ня і охорони довкілля із структурами регіонального і національ­ного значення та їх функціями;

по-третє, систему фінансування як відновлення забрудне­них об'єктів природи, так і вдосконалення технологій виробни­чих підприємств для недопущення забруднення природних об'єктів або зведення рівня забруднення до допустимих норм, які не шко­дять природі і здоров'ю людей.

Правову основу природокористування становлять Конститу­ція України та багато інших природоохоронних законів. Вони виз­начають функції управління державних і регіональних структур та відносини у сфері природокористування й охорони довкілля між підприємствами, організаціями, населенням [1].

Управління природокористуванням і охороною довкілля перед­бачає такі суб'єкти:

1. державне управління, якому належить основна частка уп­равлінської діяльності в даній галузі — органи державної влади та місцевого самоврядування;

2. громадське управління, спрямоване на всіляке сприяння орга­нам державної влади та місцевого самоврядування у забезпеченні процесу раціонального природокористування і збереження при­родного довкілля — громадські об'єднання та організації;

3. виробниче управління, яке здійснюється власниками природ­них ресурсів та їх користувачами.

Державне управління екології та природних ресурсів в регіо­нах здійснює низку функцій, необхідних для оптимальної органі­зації раціонального використання природних об'єктів і їх ресурсів, які можна звести в декілька груп:

1. організаційні функції управління — облік природних ресурсів, екологічне планування, прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля, просторово-територіальний устрій об'єктів природи;

2. попереджувально-охоронні функції управління — спосте­реження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля, екологічна експертиза, екологічний контроль;

3.природоохоронні оптимізаційні функції — інформування про стан природного довкілля, стандартизація і нормування у сфері природокористування та охорони довкілля, вирішення екологіч­них спорів.

Державна екологічна експертиза, як і інспекційний екологіч­ний контроль, належить до контрольних методів управління при­родокористуванням. Будучи однією з правових форм екологіч­ної експертизи, державна екологічна експертиза є спеціалізова­ним напрямом аналітико-контрольної оціночної діяльності, вико­нуваної державними службовцями еколого-експертного підрозді­лу державного управління у двох організаційних формах:

1. у складі комплексної державної експертизи на договірних засадах з обласною службою Укрдержінвестекспертиза;

2. у відокремленому порядку з письмової згоди обласної служ­би Укрдержінвестекспертиза.

Крім еколого-експертної діяльності відділ державної екологіч­ної експертизи здійснює:

1.розгляд проектних пропозицій, містобудівних обґрунтувань, технічної документації;

2.прийом звернень Мінприроди, обласної державної адмініст­рації, СБУ, прокуратури, населення та громадських організацій;

3.експертизу передпроектної та проектної документації тощо;

4.забезпечення дотримання єдиних вимог, правил, нормативів щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля, вста­новлення екологічної безпеки;

5.розгляд звітів про інвентаризацію, викидів забруднюваль­них речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

6.надання дозволів на викиди забруднювальних речовин в ат­мосферне повітря стаціонарними джерелами за результатами інвентаризації.

Основною проблемою у роботі відділів державної екологічної експертизи є недостатньо розроблені й затверджені на державно­му рівні нормативно-правові документи, які регулюють дозвіль­ну діяльність [60].

Економічні засади механізму природокористування.

Економіч­на складова механізму раціонального природокористування пе­редбачає формування природоохоронних фондів у бюджетах усіх рівнів та інноваційно-інвестиційних фондів у бюджетах і на під­приємствах для переведення виробництв на екологічно безпечні технології.

Природоохоронна практика в Україні показує, що в економічній складовій механізму домінує підхід "ліквідації забруднення", а не його запобігання. Заходи ліквідації забруднення фінансують­ся з кількох джерел:

- з Державного бюджету за відповідними державними програмами;

- з коштів місцевих бюджетів;

- із власних коштів підприємств за розробленими ними програмами;

- із коштів міжнародних грантів — переважно інституційні проекти;

- з інших коштів.

У структурі джерел фінансування природоохоронної діяльності домінуюче значення мають державний, обласні та місцеві бюд­жети. Основну частину надходжень до бюджетів усіх рівнів ста­новить збір за забруднення довкілля.

Державне управління екології та природних ресурсів, яке є у кожній області, забезпечує впровадження на своїй території еко­номічної складової механізму такими заходами:

1. формуванням переліку плат/шків збору за забруднення дов­кілля;

2. забезпеченням обміну інформацією між органами держав­ної влади та управління;

3. аналізом надходження та використання коштів фондів;

4. розглядом проектних пропозицій та фінансуванням з цільо­вих фондів у складі бюджетів щодо відповідності їх переліку при­родоохоронних заходів.

Формування переліку першочергових природоохоронних за­ходів, які доцільно фінансувати як найскоріше, держуправління з екології здійснює на основі результатів екологічного моніторин­гу. Такі заходи набувають пріоритетного значення.