7.Розташування бібліографічних описів у списках літератури. Правила наведення цитат і бібліографічних посилань.

Існують різні варіанти розташування бібліографічних описів у списках літератури до наукових робіт:

алфавітне;

алфавітно-хронологічне;

у порядку першого згадування робіт.

Алфавітне розташування є найбільш поширеним способом групування бібліографічних описів у ряди за алфавітом:

• мови записів, якщо описи складені однією мовою;

• зведеним кириличним, якщо описи складені двома чи більше мовами з кириличною графікою (наприклад, українською, болгарською);

• латинським, якщо описи складені двома чи більше мовами з латинською графікою.

Якщо у списках літератури подаються описи на мовах з різною графікою (кириличною, латинською), то групують два алфавітні ряди, спочатку кириличною графікою, а потім – латинською.

Бібліографічні описи документів мовами з алфавітом особливої графіки (арабська, японська, грузинська) розташовують окремими алфавітними рядами, як правило, після латинського ряду.

У середині алфавітного ряду описи розміщують за першим елементом бібліографічного запису залежно від того, що є першим словом – прізвище автора чи перше слово назви (для книг чотирьох-п’яти авторів і за назвою).

Якщо прізвища авторів збігаються, то описи розташовують за ініціалами, а твори одного автора розміщують за алфавітом їхніх назв:

1. Алексеев Б. Н. ...

2. Алексеев С. Н. ...

3. Алексеева А. Б. ...

4. Алексеева Анна Борисовна

5. Вишняк О. І. Початок побудови ...

6. Вишняк О. І. Різні форми ...

7. Гончаренко Ф. І. ...

8. Проблемы ускорителей заряженных ...

9. Программа экспериментальных ...

10. American contributions to the ...

11. New trends in documentation ...

12. Ray R. A. How to write and ...

За алфавітно-хронологічної побудови списку літератури записи групують в алфавітно-хронологічні ряди, тобто розташовують в алфавіті авторів і назв (як ми вже розглядали), а якщо автор чи назва є тими самими, то їх розміщують за роками видання у прямому чи зворотно-хронологічному порядку.

Твори одного автора розташовують так: спочатку одноосібні (за датами) твори, а потім у співавторстві (за датами). У таких списках записи не нумерують, а в тексті посилання на твори наводяться, наприклад, таким чином: [Ткачук, 1994], [Брукс, 1973, с. 13].

Побудова в порядку першого згадування робіт є бажаною для списків літератури до статей, а також до звітів про науково-дослідні роботи. Але така побудова не може бути рекомендована для великих за обсягом списків літератури.

Особливою формою викладу фактичного матеріалу наукових робіт є цитати, що органічно включені у тексти курсових, дисертацій, монографій та інших наукових робіт. Вони використовуються для того, щоб без викривлень передати думку автора першоджерела, ідентифікувати його погляди при співставленні різних точок зору. Спираючись на їх зміст, можна створити систему переконливих доказів, що є необхідними для об’єктивної характеристики досліджуваного явища. Цитати також можуть наводитися як підтвердження окремих положень, які наводить науковець.

У всіх випадках кількість цитат, що наводяться, має бути оптимальною, тобто визначатися потребами розробки теми наукового дослідження. Від науковця вимагається встановити чи варто застосовувати цитати у конкретному контексті, чи немає у них викривлень смислу джерела цитування. Причини останнього можуть бути різними: в одних випадках з першоджерела можуть бути взяті слова, які не визначають суті поглядів автора; в інших – цитати обмежуються словами, які містять лише частину думки, наприклад ту, яка більше відповідає інтересам автора наукової роботи. Іноді у цитаті викладається точка зору не на той предмет, який розглядається у даному контексті.

Поряд з прямим цитуванням часто застосовують непряме цитування – переказ тексту першоджерела. У цьому випадку також не виключеною є можливість викривлення думки автора першоджерела. Щоб цього не трапилось, текст переказу слід прискіпливо звіряти з першоджерелом.

Посилаючись у тексті на будь-яке джерело (опублікований чи неопублікований документ), можна лише обмежитися цитатою, уривком з нього, не зазначаючи відомостей про сам документ (автора, назву, рік видання). Але такі цитати називають недокументованими посиланнями, і вони характерні лише для газет, масово-політичної, навчальної літератури. У жодному разі їх не можна рекомендувати для наукових публікацій, рефератів, курсових, бакалаврських, магістерських робіт, наукових звітів і дисертацій. У цих видах робіт бібліографічні посилання мають бути обов’язково документованими, тобто супроводжуватися точною адресою цитованого джерела.

При цитуванні та переказі джерел найчастіше використовуються такі словосполучення: Автор писав /пише: „...”; Як твердив / твердить...; Згідно з уявленням...; За словами...; На думку...; Як справедливо зазначив / зазначає...; Учений так характеризує (описує, подає)...; Можна навести такі слова видатного вченого...; Автор наголошує на...; З точки зору автора...; Автор виділяє (пропонує, рекомендує, вважає, стверджує, підкреслює)...” і т.д.

Якщо автор наукового дослідження робить у чужій цитаті певні виділення (курсив, розрядка, жирний шрифт тощо), аби акцентувати увагу на певному понятті чи фразі, то слід в дужках зробити відповідне застереження, вказуючи власні ініціали. Наприклад, (виділено мною. – Н. С.), (курсив наш. – Н. С.), (підкреслено мною. – Н. С.) і т.д. Подібні позначення доречні при власному перекладі тексту з іншої мови, якщо такого перекладу не існує чи він не збігається із уже відомим (переклад наш. – Н. С.). Доцільно подавати перекази текстів інших авторів, максимально точно дотримуючись їхнього викладу, не допускаючи викривлення думок.

Коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетів, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань самого дослідника; робота набуває характеру компіляції, перетворюється на „дайджест” чи хрестоматію „розумних ідей” попередників.

Бібліографічне посилання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитований або згадуваний у тексті наукової чи навчальної роботи документ. Бібліографічні посилання можуть уміщуватись:

• в основному тексті (внутрішньо текстові посилання);

• у підрядкових примітках (підрядкові посилання);

• у позатекстових примітках (у коментарях).

Внутрішньо текстове посилання наводять у тексті у круглих дужках. Наприклад, такий фрагмент тексту:

/За мовною ознакою видання друкарні Острозької академії розподіляються так: «у 14-ти текстах – церковнослов’янський текст і додаткові статті, у 4-х – українські статті при церковнослов’янському тексті, одне видання – двомовне, 6 – українською мовою» (Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К., 1983. – С. 38)./

Підрядкові бібліографічні посилання наводять у нижній частині сторінки, відокремлюючи їх горизонтальною лінією. Кожне підрядкове посилання нумерується в тій послідовності, в якій подаються цитати чи посилання в тексті. При цитуванні підряд одного й того самого твору (документу) в підрядкових примітках назву твору не повторюють, а заміняють словами «Там само» або «lbid» (для іноземних джерел). Нижче наводимо фрагмент тексту з підрядковими бібліографічними примітками:

/Одним з перших (1815 р.) згадав про «Енеїду» І. Котляревського польський вчений Самуель Бандтке, висловивши побажання, «щоб малоросійська мова стала в ряд з розвинутими слов’янськими мовами»¹.

«Енеїда» як художній твір імпонувала уподобанням широкого читача. «Вся Україна, – твердив С. Стеблін-Камінський, – читала «Енеїду» із захопленням. Легкість розповіді, вірність барв, нестримні жарти були в повній мірі нові, чарівні»².

Літературний доробок І. П. Котляревського складається з поетичних творів: «Енеїди» та «Пісні князю Куракину», п’єс «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник» та перекладу оди «Сафо»³.

____________________

1 Pamietnik warszawski. – 1815. – N2. – S. 124.

2. Северная пчела. – 1839. – 4 июля. – с. 118.

3. Є відомості, що Котляревський перекладав українською мовою байки Лафонтена./

У підрядкових бібліографічних посиланнях іноді вказують і посилання на так звані «непрямі цитати», тобто, коли автору не вдалося знайти оригінал цитованого твору. Такі підрядкові посилання можуть мати такий вигляд: Цит. за:... (де вміщують бібліографічний опис твору, з якого запозичено цитату).

Позатекстові бібліографічні примітки (коментарі), як правило, вміщують у кінці тексту із зазначенням, наприклад, «Примітки до розділу 1.4», де в нумерованому порядку розташовані всі бібліографічні записи, на які було зроблено посилання в тексті. У такому разі в тексті вже не дають ні текстових розгорнутих, ні підрядкових посилань й приміток, а після закінчення цитати у квадратних дужках ставлять порядковий номер за списком у кінці твору.

Коли автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – Л.М.), (підкреслено мною. – Л.М.), (розбивка моя. – Л.М.).

При написанні курсових і кваліфікаційних робіт не варто давати підрядкові бібліографічні посилання, оскільки це призводить до зростання обсягу роботи, а краще у квадратних дужках наводити посилання на номер у списку літератури, наприклад, [156], при прямих цитатах, наприклад, [156, с. 41], а при непрямих – [цит. за: 128, с. 34].