32.Правова природа екологiчного страхування його значення у системi екологiчного права

Екологічне страхування - це механізм захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, спрямований на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення навколишнього природного середовища і відшкодування пов'язаних з таким забрудненням витрат. У наукових джерелах наведено різні підходи щодо тлумачення поняття "екологічне страхування". - Страхування цивільної відповідальності підприємств, установ і організацій за шкоду, завдану інтересам третіх осіб внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища діяльністю, що створює підвищену екологічну небезпеку. - Механізм захисту екологічних прав громадян, захисту майнових інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, що створюють небезпеку для навколишнього природного середовища. - Механізм захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, спрямований на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення навколишнього природного середовища і відшкодування пов'язаних з таким забрудненням витрат. - Страхування фінансової відповідальності, яке передбачає перекладаннявідповідальності за непередбачувану екологічну шкоду на страхові компанії. Екологічне страхування охоплює сукупність інструментів екологічної політики, за допомогою яких здійснюється страхування екологічного ризику тощо. Сутність екологічного страхування виражається у його функціях. Виконуючи важливу компенсаційну функцію, екологічне страхування є ланкою фінансової системи країни. Крім фінансової, екологічне страхування виконує не менш важливі інші функції: превентивну (використання частини сум страхових платежів з метою запобігання настанню ризику заподіяння шкоди джерелами підвищеної екологічної небезпеки); соціальну (виділення страховою організацією частини коштів страхових резервів для підвищення рівня соціального захисту населення); контрольну (перевірка страховою організацією додержання страхувальниками умов страхового договору, пов'язаних із запобіганням техногенно-екологічним інцидентам); інформаційну (здійснення екологічного аудиту та інших заходів з метою визначення фінансово-економічного стану того або іншого підприємства, кваліфікації його кадрів, шкоди, що може бути заподіяна підприємством, стану дотримання на ньому вимог екологічної безпеки і доведення цієї інформації до відома страхувальників, страховиків та інших заінтересованих суб'єктів. В Україні впровадження екологічного страхування регулюють Конституція України (від 28.06.1996 р.), Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (від 25.06.1991 р.), "Про страхування" (від 07.03.1996р.), "Про природно-заповідний фонд України" (від 16.06.1992 р.), "Про пестициди та агрохімікати" (від 02.03.1995 р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (від 08.02.1995 р.), "Про відходи" (від 05.03.1998 р.), "Про перевезення небезпечних вантажів" (від 06.04.2000 р.), "Про угоди про розподіл продукції" (від 14.09.1999 р.) та ін. Водночас можна стверджувати, що зазначені правові норми створюють лише передумови для запровадження екологічного страхування. Сьогодні в Україні ще не визначено чітких механізмів страхування ризиків виникнення небезпечних техногенно-екологічних, ядерних інцидентів та ін. Зокрема, не передбачено застосування екологічного страхування Законом України "Про страхування" та Цивільним кодексом України. На сьогодні немає Закону України "Про екологічне страхування". Хоча проект цього Закону було винесено на розгляд Верховної Ради України ще в 2002 р. Відповідно до законопроекту, під екологічним страхуванням розуміють один з видів обов'язкового страхування, що передбачає страхування відповідальності суб'єктів господарювання, діяльність яких становить підвищену екологічну небезпеку, у разі заподіяння ними шкоди третім особам внаслідок аварійного забруднення довкілля.