15. Метод і методичні прийоми аудиту

У загальному розумінні метод будь-якої науки - це спосіб дослідження явищ, процесів, систем тощо. В основі дослідження складних систем, до яких належить аудит, лежить діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ у природі й суспільстві у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, в єдності та боротьбі протилежностей, що відображають об'єктивні закони дійсності.

У межах діалектичного є дедуктивний та індуктивний прийоми. При першому дослідження здійснюють від загального до часткового, при другому - від часткового до загального.

В аудиті важливе значення мають обидва прийоми. Дедуктивний використовують при вивченні фінансово-господарської діяльності підприємства, оцінці напряму та ефективності системи управління, в межах якої діє об'єкт. Його застосовують також для характеристики системи внутрішнього контролю, яка включає систему бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього контролю, середовище контролю тощо. Оцінка системи внутрішнього контролю дає змогу встановити кількість необхідних аудиторських процедур: чим надійніша система внутрішнього контролю, тим менше аудиторських процедур може планувати аудитор, до того ж із меншим аудиторським ризиком.

Індуктивний метод дає змогу зосереджувати всю увагу на окремих групах процесів, як правило, з найбільшим ступенем ризику. Вивчивши недоліки окремих процесів та проаналізувавши частоту їх виникнення, можна перенести результати цієї перевірки на загальну сукупність інформації, побачити цілісну проблему і сформувати об'єктивні висновки щодо аудованої інформації. Це загальні прийоми дослідження.

На практиці метод аудиту визначається як сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан аудованих об'єктів. Останні поділяються на методичні прийоми проведення перевірки і методичні прийоми її організації.

Методичні прийоми проведення аудиторської перевірки

До їх складу відносять: фактичну перевірку, підтвердження, документальну перевірку, спостереження, обстеження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальну перевірку та зустрічну перевірку (див. рис. 5.1).

Під фактичною перевіркою слід розуміти перевірку кількісного і якісного стану об'єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду, обмірювання, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.

Документальна — це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та перевіркою по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті й цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально-відповідальних осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

Перевірка документів по суті дає змогу встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках та включення до статей затрат і валових доходів.

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб із метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження — особисте ознайомлення із предметом дослідження. Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів.

Опитування — це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта.

Перевірка механічної точності передбачає повторну перевірку підрахунків і передачі інформації.

Аналітичні тести — методи порівняння, як в абсолютних одиницях, так і у відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування — безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів щодо руху грошей у касі з метою встановлення незвичайного факту).

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням фахівців вузької спеціалізації (наприклад, спеціаліст зі шляхового будівництва, технологи). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доведення фактів порушень і відхилень.

При зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що здійснюються між клієнтом та третіми особами, перевіряється в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення зустрічної перевірки в третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах із нарахування заробітної плати і в документах із прийому продукції, робіт і послуг.

16. Процедури виявлення обману і помилок

Процедури виявлення обману й помилок, їх різновид і причини виникнення. Наслідки помилок й обману та шляхи їх виявлення.Відхилення в облік, їх наслідки. Технологія визначення істотності помилки. ^ 3.1 ПРОЦЕДУРИ ВИЯВЛЕННЯ ОБМАНУ Й ПОМИЛОК, ЇХ РІЗНОВИД І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ У процесі проведення аудиторської перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства підтверджується правильність ведення бухгалтерського обліку і ‑­ складання фінансової звітності відповідно до чинного законодавства і встановлених нормативів, а також виявляються факти перекручувань, відхилень, обману і помилок. Основними причинами допущених перекручувань і порушень є свідомі і несвідомі дії посадових осіб, що займаються підготовкою вихідної інформації про діяльність підприємства. Свідомі дії ведуть до обману як держави, зовнішніх так і внутрішніх користувачів цієї інформації. Несвідомі дії можуть бути викликані несумлінним відношенням осіб до виконання своїх службових обов'язків під час підготовки інформації про фінансову діяльність підприємства, що веде до виникнення перекручувань, які називаються помилками. Відповідно до національного нормативу № 7 «Помилки й обман», обман - це навмисне неправильне показання і представлення даних обліку і звітності одним чи декількома посадовими особами зі складу керівництва підприємства. Обман може здійснюватися шляхом: -маніпуляцій і фальсифікацій; ^ Маніпуляція обліковими записами – навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок чи сторнуючих записів з метою перекручування даних обліку і звітності. ^ Фальсифікація бухгалтерських документів і записів – оформлення попередньо неправильних чи фальсифікованих документів бухгалтерського обліку і записів у регістрах бухгалтерського обліку. Обман може виникнуть внаслідок: -відображення операцій без розкриття їхнього змісту; -навмисно неправильної оцінки активів і методів їхнього списання, а також знищення документів; -навмисних пропусків, знищення чи приховання результативних записів і документів; -незаконного одержання у власність товарно-матеріальних цінностей і коштів. ^ Термін «Помилка» стосується ненавмисних порушень у відображенні фінансової інформації, що виникають у результаті: -арифметичної чи граматичної помилки в записах облікових даних; -випадкового пропуску чи неправильних показань вимірювальних приладів; -відхилення від правил здійснення контролю за діями матеріально відповідальних осіб під час проведення первинного обліку і складанні звітів; ‑­ -невірного представлення про окремі факти, низького професійного рівня працівників обліку Багато фактів порушень виникають на практиці в результаті неправильних арифметичних дій при здійсненні різних числень. Ці факти обману і помилок приводять до перекручування даних про рівень витрат на виробництво і фінансових результатів, а також перекручуванню звітності. Тому аудитор повинний приділяти багато уваги перевірці правильності підсумкових данних у первинних документах і звітах, регістрах аналітичного і синтетичного обліку, складених підприємством кошторисів і форм звітності, таблиць, звітних калькуляцій і відомостей з різних видів розрахунків і т.п. на всіх ділянках діяльності. Усі помилки, виявлені в процесі аудиту підрозділяються на: -несуттєві (нематеріальні); -істотні (матеріальні). ^ До несуттєвих помилок відносять ті помилки, наслідки яких незначні для користувачів інформації. Істотні помилки підрозділяються на два рівні: Перший рівень – помилки, що впливають на прийняті користувачем рішення, але при цьому зовнішня звітність, у цілому, об'єктивно відбиває реальність і є корисною. ^ Другий рівень – помилки, що ставлять під сумнів вірогідність зовнішньої звітності і ведуть до повної дезорієнтації користувача. Рівень істотності – це граничне значення помилки бухгалтерської звітності, починаючи з який її кваліфікований користувач з більшим ступенем імовірності робить неправильні висновки і приймає економічно неправильні рішення. Концепція істотності використовується як основа для планування перевірки при визначенні помилок у статтях бухгалтерської звітності, оцінки матеріалів власних досліджень і прийняття рішень щодо змісту аудиторського висновку. Перед початком перевірки аудитор повинний вирішити, яку загальну сумму помилки варто вважати істотною. Така попередня оцінка дозволяє аудитору організувати процес збору необхідних доказів. При цьому враховується допущення, що число аудиторських доказів не пропорційно встановленому рівню помилок. Значення рівня істотності для конкретної аудиторської перевірки повинне бути визначене по завершенню етапу її планування. Отримане значення рівня істотності повинне бути в обов'язковому порядку зафіксовано в загальному плані аудиту. ‑­ Визначення істотності залежить від досвіду та кваліфікації аудитора і визначається їм самостійно для кожного клієнта з урахуванням обсягу і специфіки його діяльності (розмір підприємства, величина валового прибутку, вартість активів, величина капіталу, сума поточних зобов'язань й ін.) Одні застосовують кількісний критерій, інші покладаються на свою інтуїцію, вважаючи що відхилення показника до 5% буде незначним , а понад цю величину – істотним. При цьому до уваги приймають різні фактори: -абсолютна величина помилки (для різних умов вона може бути визнана як припустимою чи неприйнятною); -відносна величина помилки (відношення ймовірної помилки до базової величини, у якості якої приймається валовий прибуток, сума активів, сума поточних активів й ін.); -зміст статті звітності (можливі помилки по рахунках ліквідних активів розглядаються як більш істотні внаслідок їх відносної «допустимості» для порушень); -конкретні цілі використання аудиторського висновку; -невизначеність фінансового положення підприємства (можливо в майбутньому підприємство стане неплатоспроможним, що потребує від аудитора застосування більш суворіших критеріїв оцінки матеріальності); -кумулятивний ефект (аудитору варто оцінювати загальний ефект відомих і можливих помилок). ^ Оцінюючи істотність помилки аудитор використовує два основних підходи: -індуктивний – який полягає у визначенні істотності окремих статей звітності, а потім шляхом підсумовування оцінок розраховує загальну істотність у цілому (такий підхід треба застосовувати дуже обережно, оскільки для однієї статті звітності помилка може вважатися несуттєвою, а для іншої – істотною). -дедуктивний, котрий полягає у визначенні загальної величини припустимої помилки і наступному її розподілі між статтями звітності. Цей розподіл носить умовний характер, але корисний для визначення того, які данні й у якому обсязі варто зібрати у відношенні різних рахунків. Такий підхід дозволяє уникнути ситуації, коли сума оцінки істотності по окремих статтях перевищує припустиму величину для звітності в цілому (чи окремо для балансу, звіту про прибуток і збитки).

18. Аудиторський звіт, його будова і зміст

Структура аудиторського висновку

Суттєві елементи аудиторського висновку визначаються міжнародними та національними нормативами аудиту, міжнародною та національною практикою.

Аудиторський висновок складається у вільній формі, але обо­в'язково в ньому мають бути наступні розділи.

Заголовок

У заголовку аудиторського висновку зазначається про те, що аудиторська перевірка проводилася незалежним аудитором, дається назва аудитора або аудиторської фірми, наводиться повна назва підприємства, яке перевірялося, та час перевірки. Термін "незалеж­ний аудитор" використовується для того, щоб провести відмінності між аудиторським висновком і звітами, які можуть бути надані іншими особами, наприклад, працівниками підприємства.

Адресат

Аудиторський висновок повинен бути адресованим відповідним чином, як цього вимагають умови угоди або національні правила. Як правило, аудиторський висновок призначається або акціонерам, або Раді директорів, або Комітету з цінних паперів.

Вступ

Аудиторський висновок повинен містити інформацію про склад фінансової звітності та дату її підготовки. У цьому розділі необхід­но відзначити, що відповідальність за правильність підготовки фінансової звітності покладається на керівництво підприємства-клієнта та про відповідальність аудитора за аудиторський висно­вок, який обґрунтовується результатами проведеної перевірки.

Масштаб перевірки

В аудиторському висновку необхідно чітко викласти зміст робо­ти, коротко описати масштаби і найважливіші аспекти аудиту. Цей розділ дає впевненість його користувачам в тому, що аудиторська перевірка здійснена згідно з вимогами законодавства та нормами, які регулюють аудиторську практику та ведення бухгалтерського об­ліку. У цьому розділі відзначається, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про те, що фінансова звітність не має суттєвих помилок; про те, що аудитор використову­вав принцип вибіркової перевірки інформації, та дається оцінка ауди­тором обґрунтованості вибору підприємством-клієнтом облікової політики та загальна оцінка всіх представлених звітів. Завершує цей розділ положення про те, що в ході перевірки була створена адек­ватна основа для прийняття висновку за фінансовою звітністю.

Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність

Аудиторський висновок повинен чітко і однозначно відображати дум­ку аудитора з приводу того, що фінансова звітність повно і достовірно в усіх суттєвих аспектах подає інформацію про фінансовий стан і результа­ти діяльності підприємства-клієнта згідно з нормативними вимогами щодо організації бухгалтерського обліку і звітності в Україні.

Дата аудиторського висновку

Аудитор повинен проставляти дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки, а саме в той день, коли керівництво підприємства-клієнта підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку. Дата інформує користувачів про те, що аудитор врахував вплив на фінансову звітність і на аудиторський висновок подій та операцій, що стали відомі йому і які відбулися до вказаної дати. Дата в аудиторському висновку проставляється або перед вступною частиною, або після підпису аудитора.

Підпис аудиторського висновку

Аудиторський висновок підписується директором аудиторської фірми або уповноваженою на це особою, яка має відповідну серію сертифіката аудитора України на вид проведеного аудиту.

Адреса аудиторської фірми

В аудиторському висновку вказується адреса дійсного місцезна­ходження аудиторської фірми, яка може розміщатися як у кінці ауди­торського висновку після підпису аудитора, так і в матриці бланку аудиторської фірми.