- •Харків – 2012
- •Загальна характеристика курсу
- •Змістовий модуль 1 Лекція 1
- •Тема 1. Стратегічний аналіз, його місце в управлінні економікою підприємства
- •Зміст і призначення стратегії підприємства в сучасних економічних умовах
- •Різновиди стратегій та їх характеристика
- •Зміст, завдання і організація стратегічного аналізу
- •Методологія стратегічного аналізу
- •Тема 2. Класифікація та економічне обґрунтування виробничих одиниць
- •Тема 3. Аналіз досягнутих результатів діяльності підприємства
- •Лекція 3
- •Тема 4. Нормативи для стратегічного аналізу
- •Тема 5. Аналіз розподілу виробничих ресурсів у галузі виробництва
- •Тема 5. Аналіз розподілу виробничих ресурсів у галузі виробництва
- •Змістовий модуль 2
- •Тема 6. Розробка та економічне обґрунтування стратегії виробничої програми
- •Тема 7. Розробка та економічне обґрунтування стратегії фінансової програми
- •Тема 8. Стратегічний аналіз структури капіталу підприємства
- •Лекція 6
- •Тема 9. Стратегічний аналіз фінансових показників діяльності підприємства
- •Якщо розглядати структуру балансу, визначену п(с)бо № 2 “Баланс”, то класифікація статей на автоматично утворені й регульовані може бути такою, яка запропонована в табл.1.4.
- •Тема 10. Стратегічний аналіз інвестицій
- •Список літератури
- •Навчальне видання
- •61002, М. Харків, хнамг, вул. Революції, 12
- •61002, М. Харків, вул. Революції, 12
Методологія стратегічного аналізу
Метод стратегічного аналізу базується на певній сукупності загальнонаукових і власних (прикладних) прийомів. До першої категорії належать ті прийоми, які ґрунтуються на методі філософії або, точніше, логіки. Ці прийоми є універсальними; вони можуть застосовуватися у будь-якій сфері економіки, техніки чи мистецтва.
У стратегічному аналізі використовують ряд загальнонаукових прийомів: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, спостереження, порівняння, моделювання, абстрагування, конкретизація, системний аналіз, оцінка, класифікація та ін.
Наукове дослідження у стратегічному аналізі має на меті знаходження постійних зв’язків між двома або більше категоріями явищ. Таке дослідження включає три загальнонаукові прийоми:
індукцію, або перехід від фактів, що спостерігаються, та окремих висновків до загальних висновків, які утворюють правила (закони);
дедукцію, або перехід від загальних висновків до інших, менш загальних, або до окремих фактів;
перевірку таких фактів і висновків.
Оскільки стратегічний аналіз використовує інформацію, яка характеризується високим рівнем невизначеності, його проведення вимагає глибокого системного дослідження фактів та явищ з метою формулювання правил і критеріїв (індукція) для проведення досліджень і здійснення оцінки стратегій діяльності на їх основі (дедукція). За допомогою дедукції можна отримати нові факти і висновки, які в подальшому будуть основою для індукції, причому цей процес має циклічний характер. Взаємозв'язок індукції і дедукції у стратегічному аналізі обумовлюється безперервністю економічних процесів, а факти і висновки, що фігурують у цій системі, потребують ретельної перевірки на кожному етапі.
Окрім загальнонаукових методичних прийомів у процесі проведення стратегічного аналізу виникає необхідність застосування різних прикладних прийомів, які залежно від об'єктів дослідження можна поділити на сім груп:
1) стратегічний аналіз макрооточення підприємства;
2) стратегічний аналіз безпосереднього оточення (галузі і конкуренції);
3) стратегічний аналіз організації;
4) стратегічний аналіз продукту;
5) стратегічний фінансовий аналіз;
6) стратегічний інвестиційний аналіз;
7) аналіз стратегії та прийняття стратегічних рішень.
Під час визначення стратегічних цілей, а також вибору виду стратегії застосовують різноманітні методи і технології прогнозного аналізу (прогнозування і передбачення), критерії вибору оптимального варіанта в умовах недостатньої інформації та високого ступеня невизначеності.
При впровадженні стратегічного аналізу необхідно враховувати рівень невизначеності діяльності підприємства. Згідно з підходом, що застосовують фахівці консалтингової фірми МсКіпзеу, існує чотири рівні невизначеності:
достатньо чітке майбутнє;
майбутнє у вигляді низки альтернатив;
майбутнє у вигляді "діапазону";
повна невизначеність майбутнього.
Згідно з цією теорією, перед тим, як проводити стратегічний аналіз з метою визначення найоптимальнішої стратегії, потрібно визначити природу невизначеності, оскільки кожен її рівень вимагає іншої стратегії.
Теоретично невизначеність у її "чистому" вигляді існує за умови, що на підприємстві немає жодної інформації про події можливі в майбутньому, тобто попередній (прогнозний) аналіз не проводиться взагалі.
На практиці завжди існує доступна для прийняття управлінських рішень стратегічно важлива (релевантна, як її часто називають за кордоном) інформація, яка може належати до однієї з двох категорій.
Перша категорія містить інформацію про тенденції, що визначаються досить просто і не вимагають складаних процедур аналізу, - це, наприклад, зміни у ринковій демографії (можуть допомогти визначити потенційний попит на продукцію чи послуги підприємства в майбутньому).
До другої категорії належать численні фактори, які стають відомими керівництву підприємства лише за умови правильного проведення складних процедур аналізу — наприклад, коефіцієнти еластичності попиту для певних категорій товарів, визначені з урахуванням взаємного впливу товарів-замінників, близьких за функціональним призначенням товарів тощо.
Невизначеність, яка все ж таки залишається навіть після найретельнішого аналізу, враховують у понятті залишкової невизначеності, яка притаманна, наприклад, наслідкам прийняття важливих законодавчих актів, що на поточний момент знаходяться на стадії обговорення, або впливу нової технології, яку все ще активно розвивають і вдосконалюють.
Отже, особи, які стикаються з необхідністю прийняття стратегічних рішень, після проведення попереднього аналізу повинні правильно уявляти собі природу саме остаточної невизначеності.
На першому рівні (достатньо ясне майбутнє) остаточна невизначеність не є важливою для прийняття стратегічних управлінських рішень, що дозволяє зосереджуватися на розробці лише одного прогнозу, який повинен бути достатньо точним для подальшого визначення стратегії. Для того, щоб отримати цей прогноз, економісти можуть з успіхом використовувати стандартний набір інструментів стратегічного аналізу: маркетингові дослідження (опитування, анкетування), аналіз діяльності конкурентів (бенчмаркінг), аналіз ланцюга вартості, модель п'яти продуктивних сил Майкла Портера тощо.
Перший рівень невизначеності існує тоді, коли не передбачаються суттєві зміни в конкурентному середовищі, законодавчій базі та оподаткуванні, технологіях та інших факторах, що впливають на діяльність підприємства.
На другому рівні (майбутнє у вигляді низки альтернатив) остаточна невизначеність зводиться до декількох дискретних сценаріїв розвитку подій. Звичайно, за допомогою аналізу не можна однозначно визначити, який з можливих сценаріїв насправді відбудеться у майбутньому, але можна хоча б визначити імовірності. Таким чином, остаточна невизначеність на другому рівні полягає у тому, що можливі результати є достатньо зрозумілими і дискретними, але важко передбачити, який саме варіант справдиться.
На третьому рівні невизначеності (майбутнє у вигляді "діапазону") можна тільки ідентифікувати деякий діапазон варіантів розвитку подій в майбутньому. Дискретні (визначені) сценарії розвитку подій практично відсутні. Аналіз проводиться на основі декількох базових сценаріїв з "плаваючими" змінними. Вибір робочого сценарію здійснюють на основні індикаторів раннього попередження - показників, на основі яких можна зрозуміти певні тенденції, що склалися у зовнішньому середовищі підприємства. Третій рівень невизначеності існує тоді, коли підприємство намагається вийти на новий географічний ринок; коли галузь, у якій знаходиться підприємство, перебуває на стадії зародження; коли мова йде про високотехнологічну (інновативну) сферу діяльності.
На четвертому рівні (повна невизначеність майбутнього) фактично немає можливості не тільки визначити сценарії розвитку подій, але й описати параметри, які аналізують, хоча б у вигляді діапазонів.
Повна невизначеність зустрічається рідко, але іноді доводиться брати її до уваги. Наприклад, якщо невизначеність, властива інвестиціям у високі технології, накладається на невизначеність, пов'язану з діяльністю на нових географічних ринках, прогнози щодо доцільності таких інвестицій досить важко викласти навіть у форматі широких діапазонів. Дійсно, описати у вигляді дискретних змінних такі фактори як технології, попит, затрати, робочу силу дуже проблематично.
Таким чином, при проведенні стратегічного аналізу обов'язково потрібно враховувати особливості середовища, у якому функціонує підприємство, і зважати на рівень невизначеності, з якою доведеться зіткнутися під час дослідження. Специфіка стратегічного аналізу на відміну від ретроспективного аналізу полягає у тому, що досить часто достовірної інформації просто немає і доводиться розробляти декілька сценаріїв для найімовірніших варіантів розвитку подій у майбутньому.
Лекція 2
