Імперська колоніальна політика в цих країнах зводилася до:

• Уніфікації – зведення різноманітних проявів життя в різних національних районах держави до єдиних, затверджених імперською владою зразків;

• Бюрократизації – посилення ролі чиновників, за допомогою яких імперські уряди управляли населенням, позбавляючи його будь-яких елементів самоврядування;

• Денаціоналізації – насадження мови пануючої нації, поглинення національних культур культурою імперської нації.

Всі ці елементи були складовими єдиного цілого – процесу інтеграції, злиття націй та притаманних їм елементів єдине ціле. Австрійська та російська влада проводила також міграційні заходи, метою яких було «розбавлення» етнічних українців, росіянами, поляками, румунами, тощо. Ініціюючи переселення, укладання змішаних шлюбів, колоніальна влада на українських землях ніби тасувала етнічну колоду карт, постійно зменшуючи в ній відсоток автохтонної нації.

N ЦІКАВО ЗНАТИ

Для уніфікації влади існували й інші, неприємніші причини: на початку 30-х років ви­явлено страшні зловживання у магістраті Києва. Лише за один рік розтрата коштів склала 1,4 млн. крб., що у дев'ять разів перевищувало річний прибуток міста. Оскільки голова міс­та, війт, обирався довічно, можливостей у нього для незаконного збагачення себе особис­то і 12 осіб магістрату були ідеальними. Не дивно, що війт П. Войнич був відомим через нескінченні інтриги та конфлікти з козацтвом та російськими властями, І. Сичевського ненавиділи міщани як«недоброхота и вредоня». За М. Григоренка (війта 1815 — 1826 рр.) розслідувалися 10 складних судових справ про великі фінансові зловживання магістрату. Зазначимо: 24 жовтня 1743 р. Єлизавета Петрівна надавала Києву всі права для реалізації самоврядування, а з 1762 р. місто підпорядковувалося гетьману К. Розумовському. Однак ці рішення не покінчили зі службовими злочинами членів магістрату.

На кінець XVIII ст. в Україні проживало понад 10 млн. осіб. На підпорядкованих Росії українських територіях було 7,8 млн. жителів, на українських територіях Австрії – 2,2 млн. За чисельністю й територією, яку вони займали українці належали до найбільших націй Європи. Чисельність населення на українських землях протягом XIX ст. швидко зростала і складала в середині століття 20 млн., наприкінці століття – 36 млн. Зростання населення України супроводжувалося істотними змінами його етнічного складу. Якщо наприкінці XVIII ст. на під російських землях України 89,0% населення становили українці, то через сто років частка українців знизилася до 72,6%. Причиною цього була антиукраїнська міграційна (переселенська) політика Російської імперії спрямована на посилення контролю над Україною.

Не зважаючи на згубні наслідки, етнічне гноблення все ж таки було на другому місці. Перше ж місце протягом всього імперського періоду української історії посідала соціально-економічна експлуатація, що базувалась на нормах і принципах кріпосного права, яке втілилось у життя у формі ненависної панщини. Політична пасивність залишків української еліти, відсутність рушійних сил і стимулів до національно-визвольної боротьби дорого коштувала українському народові. Нова влада в Україні не просто позбавляла донедавна титульну націю (українців) рис національної самобутності, а й взагалі будь-яких прав, перетворивши її в рабський етнос нового часу. Закріпачення населення України відбувалося досить інтенсивно. Сприятливі кліматичні умови, родючі ґрунти, нарешті – працелюбний народ – все це робило Україну дорогоцінною перлиною в коронах австрійської і російської монархій.

У кріпосній залежності від поміщиків знаходилось 74% селян на Волині, 90-91% - на Поділлі та Київщині. Не зважаючи на непродуктивність та поступовий занепад кріпосних відносин, панщина була основою економічного розвитку обох імперій. І в той же час кріпосне право, без особливих зусиль з боку влади, дозволяло стримувати суспільно-економічний прогрес, досягаючи єдності держави.

Для українців всі ці форми гноблення сприяли видозміненню і знищенню національної самосвідомості за умови абсолютної деградації нації, яка ніби завмерла в своєму історичному розвитку.