9. Опіка та піклування.

Опіка встановлюється з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів осіб, які не досягли 14 років (малолітні особи), та осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітні особи), які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування. У випадку встановлення опіки або піклування над малолітніми або неповнолітніми особами головною функцією є забезпечення належного виховання та захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Регулювання цих відносин здійснюється Сімейним кодексом України. При цьому можливе субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України відповідно до ст. 8 Сімейного кодексу України.

Опіка та піклування повнолітньої особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, встановлюється (оскільки йдеться про особу, яка сформована психологічно та інтелектуально і тому не потребує виховання), для забезпечення захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів цієї повнолітньої особи.

Щодо опіки, то вона встановлюється над повнолітньою особою у тому випадку, якщо за рішенням суду вона була визнана недієздатною (ст. 40 ЦК). Тобто особливим поєднанням складних елементів у цьому випадку буде наявність підстав, визначених ч. І ст. 39 ЦК України, рішення суду, яке набрало законної сили про визнання особи недієздатною. При розгляді питання щодо визнання особи недієздатною суд приймає і рішення щодо встановлення опіки.

Підставою для встановлення піклування над повнолітньою особою є рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 37 ЦК) з таким самим особливим поєднанням складних елементів.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч. 2 ст. 243 СК).

Встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, відбувається у тому випадку якщо: 1) батьки померли; 2) невідомі; 3) визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими; 4) позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; 5) визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); 6) понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1 II групи) тощо); 7) понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи; 8) підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; 9) відмовились від дітей в установленому законом порядку; 10) виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; 11) перебувають під слідством (п. 2.2 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р.