Основні поняття й терміни

Актуальне членування речення, антропоцентризм, біхейвіоризм, глосематика, гіпотеза лінгвальної відносності, дескриптивна лінгвістика, етнолінгвістика, логічний позитивізм, мовна картина світу, системно-структурне мовознавство, трансформаційна методика, феноменологія.

Учені

Бенвеніст Еміль, Блумфільд Леонард, Боас Франц, Брендаль Віго, Вандрієс Жозеф, Гуссерль Едмунд, Есперсен Йенс Отто, Єлмслєв Луї, Матезіус Вілем, Мейе Антуан Сепір Едуард, Срезневський Ізмаїл Іванович, Уорф Бенджамен, Фьорс Джон Руперт, Харріс Зелліг, Хомський Наум, Якобсон Роман Осипович.

Завдання.

1. Укласти конспект відповіді на друге питання плану (див. самостійну роботу № 3). Підготуватися до написання тестів за темою самостійної роботи.

2. Письмово сформулювати спільні для всіх шкіл структуралізму теоретичні положення та сутність теорії Сепіра-Уорфа.

Література

а)основна:

1 Ковалик І.І., Самійленко С.П. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних

вчень. – К., 1985.

2. Удовиченко Г.М. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних вчень. – К.,

1980. – С. 101-168.

3. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К., 2006. – С. 91-123.

4. Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М., 1984. – С. 189- 251,

308- 344.

5. Кондрашов Н.А. История лингвистических учений. – М.,1979. – С. 110-177.

б)додаткова:

1. Кодухов В.И. Общее языкознание. – М., 1974. – С. 78-99.

2. Лоя Я.В. История лингвистических учений. – М., 1968. – С. 133-140,178-196.

3. Алпатов В. М. История лингвистических учений. – М., 1998. – С. 167-226, 309- 323.

4. Апресян Ю.Д. Идеи и методы структурной лингвистики. – М., 1966.

5. Засорина Л.Н. Введение в структурную лингвистику. – М., 1974.

6. Маслов Ю.С. Основные направления структурализма //Вопросы общего

языкознания. – Л., 1967. – С. 63-64, 80-82

7. Мельничук А. С. Глоссематика // Философские основы зарубежных направлений в языкознании. – М., 1977.

8. Подолян І. Е. Ідея лінгвальної відносності в сучасному науковому контексті

// Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. – 2001. –

Т. 4. – № 2.

Методичні рекомендації

Зародження структурної лінгвістики поклало початок нового етапу розвитку мовознавства. Передумовами її виникнення були: розвиток природничих наук, що ввели поняття дискретної структури матерії; утвердження понять «фонема» й «морфема» як одиниць мови; вивчення мов, щодо яких не можна було застосувати традиційні методи; інтерес до функціонування мови в синхронічному аспекті; лінгвістична концепція

Ф. де Соссюра, яка була першою спробою встановити зв’язки між фактами мови, угрупувати їх, синтезувати в єдине ціле, побудувати систему мови (див. самостійну роботу № 3).

Зверніть увагу на те, що структуралізм не був однорідною течією, проте базувався на спільних постулатах, які необхідно виокремити (див. підручник В.Кодухова).

Празька лінгвістична школа виникла в 1926 році за ініціативи В.Матезіуса (1882-1945) і Р.Якобсона (1896-1982). Основні її положення: 1)мовознавство – самостійна наука, яка створена на основі знакової системи мови; 2)мова – система; 3)основна тема досліджень – функціонування мовних одиниць. Празька школа створила теоретичну фонологію (див. роботу М.Трубецького (1890-1938) «Основи фонології»), відмежувавши її від фонетики. Її представники розробляли проблеми структурної граматики, найбільшим досягненням стало вчення про актуальне членування речення В.Матезіуса (1882-1945).

Характеризуючи американську дескриптивну лінгвістику – АДЛ – (формується у 20-30 рр 20 ст.), зверніть увагу на її особливості: вона мала прикладну спрямованість та розвивалася в тісному зв’язку з антропологією, психологією та етнографією. У витоків АДЛ стояв американський лінгвіст й антрополог Ф.Боас (1858-1942), що вивчав мови індіанців. Він сформулював принципи об’єктивного дослідження мови, які базувалися на вивченні фонетичних елементів мови, їх угрупувань та способів утворення й модифікації фонетичних груп. Роботу Ф.Боаса у двох різних напрямках продовжили Е.Сепір (1884-1939), який створив гіпотезу лінгвальної відносності, та Л.Блумфільд (1887-1949). Л.Блумфільд у роботі «Мова» розглядає мову як зовнішнє явище, для вивчення якого потрібні методи об’єктивного спостереження та аналізу (значну увагу приділяє аналізу безпосередніх складників). Необхідно прослідкувати, як теорію складників розробляли Зелліг Харріс (1909-1992) та Ноам Хомський (1928), вміти пояснювати сутність трансформаційної методики.

Розглядаючи питання про Копенгагенську школу (з’явилася в 1936 р.), перш за все з’ясуйте поняття «глосематика» (від грецького – «мова») – новий напрямок, який розглядав мову як систему відношень, і, прагнучи побудувати універсальну лінгвістичну теорію, мав на меті вивчити структуру відношень в мові взагалі та створити метод опису мови на основі точних наук. Потім схарактеризуйте основні постулати школи, викладені в роботах Л.Єльмслева (1899-1965), В.Брендаля (1877-1942), Й.Есперсена (1860-1943) та ін.: 1) завдання глосематики – аналіз тексту, в результаті чого з нього виділяється система; далі і план вираження, і план змісту членуються на все менші сегменти; одиниці тексту вступають у залежності (функції), яких існує три види; 2)внутрішню досконалість теорії може оцінити емпіричний принцип: науковий опис повинен бути максимально простим, достатньо повним і вільним від протиріч; 3)теорія може використовувати тільки формальні визначення, уникаючи конкретних дефініцій; 4)мова повинна вивчатися в синхронному, семіотичному та сублогічному (мова – складне явище, на репрезентативну систему якого накладаються стильові, емоційні, регіональні та ін. мовні особливості) аспектах. Зверніть увагу на узагальнення досягнень Копенгагенської школи (головну увагу приділяли теорії; намагалися розробити точний метод аналізу мови тощо) та на недоліки теорії (мовознавство ставили в залежність від математики та логіки; не пов’язувала вивчення мови з дійсністю; саму мову розглядали як систему чистих відношень; мало уваги звертали на елементи структури; формально визначали слово та речення).

Доктрина Лондонської школи (сформувалася в 40-х рр 20 ст.) базувалася на теорії про зв’язок мови, суспільства й культури, представленої в роботах етнографа та антрополога Б.Малиновського, Е.Сепіра, Б.Уорфа та ін. Лондонці керувалися такими принципами: дослідження треба починати з мовного вживання; кожне висловлювання детерміновано не тільки мовним, але й ситуаційним контекстом; значення – це комплекс відношень у контексті ситуації. Коротко слід схарактеризувати погляди основоположника школи Джона Руперта Фьорса (1890-1960) та інших її представників, звернувши увагу на їх розуміння мови, увагу до вивчення значень, розгляд питань про мову й суспільство та функціональні стилі. Лондонська школа вплинула на розвиток соціолінгвістики, функціональної та контекстуальної граматики, лінгвістики тексту.

Завершуючи розгляд структуралізму, виокреміть його сильні та слабкі сторони.

Студенти повинні знати: сутність лінгвістичної концепції Ф. де Соссюра, її значення для подальшого розвитку мовознавства; специфіку структуральних шкіл різних напрямків.

Студенти повинні вміти: виділяти спільні та відмінні положення різних структуральних шкіл; на конкретних прикладах пояснювати сутність трансформаційної методики.