Проблеми легітимності політичної влади
Однією із найважливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітимною є влада, з існуванням якої погоджується народ. “Той, хто набуває хоч якусь долю влади іншими шляхами, ніж це передбачено законами спільноти, не має права на те, щоб йому корилися..., а відповідно, є не тією особою, на яку дав згоду народ”, — писав Дж Локк.
Дослідники приділяють багато уваги з’ясуванню суті легітимності. Зокрема, С.Ліпсет визначав легітимність як “здатність системи створювати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства”.
М. Вебер розробив типологію легітимності (панування), виділивши три основні її типи: традиційне панування, яке опирається на силу традицій. Накази керівників є правомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецендентам. Прикладом традиційного панування є монархії; харизматичне панування (від грец. harisma — особливий дар) базується на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному дарі правителя. Зразки харизми М.Вебер бачив у Христі, Магометі, Цезарі, Наполеоні, Леніні та ін.;
легальне (раціональне) панування ґрунтується на підпорядкуванні усіх системі законів, які встановлюються та застосовуються у відповідності з конкретними постійними принципами. Названі М. Вебером три ідеальні (чисті) типи у реальності найчастіше функціонують у формі комбінації цих типів легітимності.
Д. Істон виділяє інші джерела підтримки влади та політичного режиму: ідеологічні принципи; прихильність до структур і норм режиму; відданість владі з причини позитивної оцінки особистих якостей суб’єктів влади (напр., президента). Відповідно, Д. Істон виділяє такі різновиди легітимності: ідеологічна легітимність опирається на ідеологічні принципи та переконання громадян у цінності політичного ладу як найкращого, що підкріплюється інтенсивною пропагандою. Прикладом Д. Істон називає колишній СРСР; структурна легітимність опирається на прихильність громадян до механізму і норм політичного режиму. Як приклад – Великобританія з її демократичними традиціями та парламентаризмом; особистісна (персональна) легітимність опирається на віру громадян У особисті якості політичного лідера, його спроможність належно використовувати політичну владу. Вона базується на симпатії громадян до лідера, їх раціональному розрахунку. Прикладом такого типу легітимності Д. Істон вважає США, де президент повинен володіти персональною легітимністю.
Джерелами легітимації влади є:
участь громадян в правлінні, що створює відчуття причетності людей до політики, здійснюваної органами влади;
легітимізація шляхом адміністративної, економічної, військової, освітньої та іншої діяльності влади. Легітимність влади у цьому випадку залежить від ефективності такої діяльності;
легітимізація шляхом застосування сили; чим нижчий рівень легітимності, тим сильніший примус.
Проблема легітимації є важливою для будь-якого політичного режиму. Навіть диктатори не можуть безмежно будувати свою владу виключно на насильстві. Найбільшим потенціалом легітимності володіє демократичний режим. Таким чином, проблема легітимації має важливе значення для політичної влади і суспільства, вона є однією із найважливіших проблем політичної науки.