8.Зовнішнє середовище організації. Методи аналізу зовнішнього середовища організації.

Зовнішнє середовище — це сукупність факторів, що формують довгострокову прибутковість (збитковість) організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.

Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами :

1. Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

2. Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

4. Технологічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також «ноу-хау».

5. Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в сегментах ринків, концентрації конкурентів.

6. Географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).

Більш глибоко загальний стан зовнішнього середовища можна визначити за допомогою розглянутих далі груп факторів:

• Стан економіки та ринків визначають економічні фактори:

• Діяльність уряду — політико-інституційні фактори:

• Структурні тенденції:

• Науково-технічні тенденції:

• Природно-екологічна складова:

• Тенденції ресурсного забезпечення:

• Демографічні тенденції:

• Соціально-культурна складова:

• Несподіванки стратегічного характеру і можливі «горизон­ти» стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки).

• Міжнародне середовище (за окремими країнами):

9.Проміжне середовище (середовище завдань) організації.

Проміжне середовище — це сукупність факторів, що формують довгострокову прибутковість (збитковість) організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій.

Для характеристики галузі (узагалі) можуть бути використані такі показники:

• значення продукції для суспільства;

• характер конкуренції та кількість підприємства у галузі (наявних і потенційно можливих);

• прибутковість галузі;

• темпи зростання/спаду самої галузі (бар’єри входу/виходу, головні позитивні/негативні фактори — технічні, економічні, соціальні, фаза «життєвого циклу»);

• потужність галузі (нестача/надлишок потужності);

• технічний рівень виробництва (середній чи необхідний);

• стандартність продукції (відсутність диференціації) у галузі (позитивні та негативні наслідки);

Найбільш поширеною та відомою є модель «галузевої конкуренції» М. Портера [73], де зовнішнє середовище ототожнюється з галуззю, в якій функціонує підприємство. Згідно з цією моделлю головними елементами зовнішнього середовища, що впливають на діяльність підприємства, є споживачі, постачальники, товари-замінники, конкуренти та фірми, які потенційно можуть увійти й почати діяти в цій галузі.

Потенційні конкуренти, а також підприємства, які перепрофілюють свою діяльність, спрямовують її в іншу галузь, стикаються з «бар’єрами входу».

«Бар’єрами входу» в галузь вважають певні перешкоди, які ускладнюють появу на ринках, що їх обслуговують підприємства галузі, скажімо нові організації-конкуренти.

«Бар’єрами входу» називаються фактори, які протидіють прийняттю рішень щодо перепрофілювання діючого підприємства певної галузі та входження його в галузь