2.1. Попередня кримінально-правова оцінка фактичних обставин

Необхідність попередньої оцінки найчастіше виникає в тих випадках, коли відповідні фактичні обставини співвідносяться із кількісними та оцінними поняттями кримінального права, а саме, перш за все, з кількісними та оцінними ознаками юридичного складу злочину. Наприклад, в умовах задачі може бути зазначено, що, реалізуючи умисел на позбавлення життя потерпілого, суб’єкт наніс йому 15 ножових поранень, або подано інформацію щодо певної вартості викраденого майна. У подібних випадках виникає питання щодо можливості інкримінувати суб’єктові відповідні ознаки (у зазначених наведених – це кваліфікуючі ознаки «особлива жорстокість» та «значна шкода потерпілому»).

Спеціальні правила конкретизації кількісних та оцінних ознак вивчаються у межах Особливої частини кримінального права. Дані правила повинні застосовуватися при формулюванні відповідних попередніх висновків. Такі попередні висновки повинні бути відображені у письмовій формі як окремий елемент розв’язання задачі.

2.2. Систематизування фактичних обставин, поданих в умовах задачі

Систематизування фактичних обставин передбачає:

- їх певне узагальнення;

- створення в разі необхідності певних частин відповідно до загального змісту тих інститутів, юридичних конструкцій чи окремих нормативних приписів, які можуть бути конкретними правовими орієнтирами у визначенні кримінально-правового змісту відповідних фактичних обставин.

Відтворення у розв’язанні задачі певної форми систематизування фактичних обставин як його окремого елемента може взагалі не мати місця. В інших випадках конкретні правила систематизування передбачають необхідність додержання законів формальної логіки, в той час як конкретні форми відображення систематизування у розв’язанні залежать від різновиду задачі.

3. Обґрунтування власної кримінально-правової оцінки студентом із відповідними посиланнями на норми чинного законодавства

Форма обґрунтування загалом не передбачає додержання якихось жорстких правил і визначається перш за все типом задачі. Так, обґрунтування при розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права в межах окремого інституту, що стосується злочину, передбачає спеціальне утворення відповідного «блоку» фактичних обставин, поглиблене дослідження змісту цього інституту, як правило, поетапне встановлення відповідності фактичних обставин конкретним його проявам і лише після цього формулювання проміжного, а потім і остаточного висновків. При розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування його інститутів, які стосуються злочину, обґрунтування може бути здійснено у «знятому» вигляді й обмежуватися відтворенням лише проміжних висновків та визначенням впливу кожного інституту на кваліфікацію злочину. Ще більш спрощена форма характерна для обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки при розв’язанні задач із Особливої частини кримінального права.

Аргументи, які використовуються при обґрунтуванні власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин:

1) всі аргументи (доводи) за характером свого впливу на зміст кримінально-правової оцінки можна поділити на обов’язкові і необов’язкові. До обов’язкових належать ті аргументи, які безпосередньо випливають зі змісту відповідних нормативних приписів кримінально-правового характеру. Необов’язковими аргументами є ті, які використовують роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, а також ті, що ґрунтуються на інших джерелах правозастосовної практики та на положеннях теорії кримінального права;

2) ієрархія обов’язкових нормативних аргументів визначається юридичною силою тих джерел кримінального права, з нормативних приписів яких вони безпосередньо випливають. Відповідно до ст. 8 Конституції України Основний закон України має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Тому, наприклад, у випадку виникнення колізій між положеннями Конституції України та положеннями КК України положення Конституції України мають пріоритет;

3) основні правозастосовні аргументи в принципі не повинні суперечити обов’язковим нормативним аргументам, тому, за загальним правилом, у разі виникнення колізій пріоритет мають останні. І лише у виняткових випадках, коли такі колізії викликані внутрішніми суперечностями відповідних обов’язкових нормативних аргументів між собою, основний правозастосовний аргумент, що ґрунтується на одному з них, може розглядатись як пріоритетний перед іншим;

4) інші необов’язкові аргументи – навіть якщо вони за змістом видаються більш переконливими, ніж обов’язкові нормативні аргументи чи основні правозастосовні аргументи – не можуть мати пріоритет перед останніми;

5) серед необов’язкових аргументів, що їх використовують при розв’язанні задач (крім основних правозастосовних аргументів), ієрархія у принципі неможлива. Однак якщо між деякими з них існують суперечності (колізії), такі аргументи мають бути наведені, а потім зроблений вибір на користь одного з них. При цьому бажано сам вибір також обґрунтувати. Подібне обґрунтування, як уже зазначалося, стає обов’язковим у разі, коли точка зору «автора» рішення суперечить позиції, сформульованій у науково-практичному коментарі КК України.