- •1 Предмет, завдання та джерела вивчення історії педагогіки.
- •2 Культура епохи європейського Відродження. Будинок радості Вітторино де Фельтре
- •3Козацька система навчання й виховання.
- •Концепції ґенези первісного виховання. Становлення виховання як особливої форми діяльності людини.
- •.Виховання і школа в античному світі (Спарта, Афіни).
- •10Педагогічні погляди давньогрецьких філософів (Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт).
3Козацька система навчання й виховання.
Духовний розвиток особистості, згідно з козацькою педагогікою, проходить чотири ступеня. Перший ступінь - сімейне виховання, що припускає передачу з покоління в покоління релігійних і національних традицій, смаків, поглядів, норм поведінки. Другий ступінь - виховання й навчання в січових, братерських та інших типах козацьких шкіл, де відбувається формування козака-воїна на кращих прикладах прославлених запорожців, гетьманів і кошових отаманів. Третій ступінь - продовження навчання й виховання як у вітчизняних колегіумах та академіях, так і в європейських університетах з метою ознайомлення зі світовою культурою. Четвертий ступінь - національно-патріотична підготовка в Запорізькій Січі.
Концепції ґенези первісного виховання. Становлення виховання як особливої форми діяльності людини.
1.1. Концепції ґенези первісного виховання. Звернення до проблеми витоків виховання зумовлене логікою розвитку наукового знання і дозволяє усвідомити характер виховання в досить віддалених соціально-історичних реаліях. У педагогічній науці існує декілька концепцій визначення витоків виховання. До традиційних належать еволюційно-біологічна теорія (Ш. Летурно, Дж. Симпсон, А. Еспінас) та психологічна теорія (П. Монро). Перша теорія передбачає визначення виховання як інстинктивного прагнення людини до продовження роду з притаманною навіть вищим тваринам турботою про потомство. Головною рушійною силою виховання прибічники теорії визначали принцип природного відбору.
П. Монро пояснював витоки виховання з виявом у дітей підсвідомого інстинкту до наслідування дорослих. Таким чином, визначався певний елемент стихійності у вихованні. В історії педагогіки чинні також релігійно-ідеалістична (К.Шмідт), соціологічна або трудова (К.Маркс, Ф.Енгельс), соціокультурна (А.М.Бойко, О.В.Сухомлинська та ін.) концепції походження виховання. Зокрема, К.Шмідт обстоював твердження про те, що у вихованні передусім виявляється творча дія Святого Духа. У християнстві священною вважається Трійця: Бог – Отець, Бог – Син, Бог – Дух Святий. За Біблією, у момент вигнання Адама і Єви з Едему (Раю) Бог – Отець через Святого Духа наділив перших людей здатністю до виховання дітей. Соціологи К.Маркс, Ф.Енгельс вважали, що причиною виникнення виховання була спільна трудова діяльність первісних людей, у процесі якої старше покоління передавало дітям трудовий досвід. Новітня соціокультурна концепція виховання розглядає його як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. Головним завданням виховання стає інтеріоризація цих надбань особистістю для оптимальної соціалізації в суспільстві.
Виникнення виховання як особливого виду діяльності пов’язане з появою людини сучасного фізичного типу. Це період 35 – 40 тис. років тому, період появи людини сучасного фізичного типу. Виховання первісної людини розумілося як фізичне, розумове й морально-емоційне дорослішання; воно було безсистемним, стихійним.
Безумовно, про характер виховання дітей у ту первісну епоху достовірних відомостей нема
Зводилося таке виховання до передачі досвіду старшим поколінням молодшому, основним способом виховного впливу був колективний, основною формою – щоденна праця, яка постійно еволюціонувала. Вважають, що виховання виникло не тільки внаслідок розвитку матеріальних зв'язків у первісному суспільстві, а передусім через необхідність задоволення потреби людей у спілкуванні. Вирішальну роль у вихованні мали дорослі, оскільки саме вони передавали дітям досвід виготовлення й користування знаряддями праці. В глибинах народної пам’яті зафіксовано багатовікові традиції та звичаї, і зокрема – педагогічного змісту, у формі різних видів усної народної творчості: пісень, казок, прислів’їв, загадок тощо. Ці форми пам’яті народу належать до найдавніших пластів культури, в них відображено погляди на виховання, його практика.
