2.3 Невідомий будинок по вул. Мічуріна

В цей час у Куп’янську зосередились не тільки обласні, а й деякі республіканські управлінські органи влади. На вулиці Мічуріна була таємно організована квартира секретаря ЦК КПУ Коротченко Д. С., який на цей час став ще й одним з керівників партизанського руху в Україні. Нажаль достовірний номер будинку в архівних документах не зберігся. (Додаток Г)

2.4 Будинок по вул. Харківській, 26

Історія будинку по вул. Харківській, 26 починається з 1938 року. Ця будівля з самого початку закладалась як середня школа №4. За роки існування це приміщення пережило багато змін і перетворень, які пов’язані з подіями історії м. Куп’янська, з долями багатьох людей і поколінь. Зараз в цьому будинку знаходиться Куп’янська гімназія №1, але протягом певного часу тут крім середньої школи №4(Додаток Д) були: вечірня школи робітничої молоді №1 і навчально-виробничого комбінату. Особливо цікавим є історичний факт про роки Великої Вітчизняної війни. Під час окупації міста Куп’янська німецько-фашистськими загарбниками з червня 1942 по лютий 1943 років у приміщенні школи розташовувався евакуаційний госпіталь №3365, де лікували поранених німецьких солдат. Про це згадував колишній німецький солдат Готфрид Міллер(Додаток Д), який, переживши всі тяготи війни, і в похилому віці, мав змогу багато подорожувати і в 2005 році відвідав і місто Куп’янськ. Згадки Готфрид Міллер «Я переніс всі тяготи, небезпеки і жахи війни і полону, мав змогу повернутися на батьківщину, зміг стати студентом, завести сім'ю, став успішним в професії, зміг допомогти у відновленні зруйнованої батьківщини, можу навіть у похилому віці ще й подорожувати. Рівно 60 років тому, коли війна йшла до кінця, лежав я в "лазареті для німецьких військовополонених" в украінському містечку Куп'янську, східніше Харкова, абсолютно обессилий після перенесених дізентеріі, сипного тифу та недоїдання....» [11]

Після звільнення міста середня школа №4 відновила свою роботу. Велику увагу педагогічний колектив приділяв патріотичному вихованню майбутнього покоління. З вересня 1960 по липень 1974 року посаду директора середньої школи №4 міста Куп’янська займала Романенко Олександра Данилівна (учитель історії)

Саме завдяки директорові та вчителям-однодумцям була започаткована пошукова робота червоних слідопитів. Першим командиром загону червоних слідопитів був Коваленко Сергій, учень 8 класу. У 70-80-х роках роботою загону червоних слідопитів продовжила керувати Лапенко Тамара Петрівна (учитель російської мови та літератури). Червоні слідопити дослідили бойовий шлях 106 Гвардійського авіаційного винищувального полку (ГВІАМ). Було розшукано безліч могил загиблих воїнів, з їхніми родичами було встановлено листування. Саме червоні слідопити зацікавилися могилою Миколи Федоровича Хімушина, дослідили його біографію, знайшли брата та сестру героя. Результатом діяльності юних слідопитів стало присвоєння у 1967 році середній школі №4 почесного імені Героя Радянського Союзу М.Ф. Хімушина. Перед школою було встановлено його пам’ятник. [12]

Славилась школа на весь колишній Радянський Союз роботою загону червоних слідопитів та прекрасним музеєм бойової слави, який був створений у школі. Нажаль сьогодні збереглись не всі експонати. Значну частину їх можна побачити в міському музеї.

Паралельно з середньою школою №4 діяла вечірня школа робочої молоді №1. Працюючи у вечірній школі робітничої молоді, народжується союз двох талановитих письменників Куп’янщини: Паншина Олександра Павловича та Іскіна Олександра Юрійовича.

Сьогодні в будівлі по вулиці Харківській №26 знаходиться Куп’янська гімназія № 1 один з найкращій навчальний заклад в нашому місті.