2.3. Фактори, що впливають на розвиток емоційного вигорання спеціалістів професійного типу «людина-людина»

Психологи переконані: найбільшим навантаженням та найсильнішим випробуванням для людини є інша людина. Сьогодні найактуальнішою для професій типу «людина-людина» є проблема стресових ситуації на роботі.

Синдром емоційного вигоряння – стан душевного і фізичного виснаження, що виникає виключно на ґрунті роботи. Звідси і його друга назва – синдром професійного вигорання. Основна причина в надлишку спілкування «чисто по роботі» (т.зв. комунікативне перевантаження), емоційно напружених умов праці, наприклад підвищеної відповідальності, ненормований робочий день, постійної невизначеності щодо робочих планів і при цьому відсутність гідної фінансової та моральної винагороди, а також скупченість колективу і тощо.

Не слід забувати і про суб'єктивні фактори, наприклад, такі як відсутність взаєморозуміння зі своїм керівником і колегами. В результаті повного «занурення» в роботу зовсім не залишається часу на себе. І чим менше людина звертає увагу на свої почуття і переживання, тим більше «кричить» її душа. А чим довше вона «кричить», тим ближче до хвороби[25].

Головна причина вигорання — психологічна перевтома від професійно вимушеного спілкування. Сам синдром — це процес поступової втрати емоційної, розумової (пам’ять, мислення, увага) і фізичної енергії, що проявляється симптомами емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, відстороненості й наростаючої байдужності до своїх обов’язків на роботі, негативізму у ставленні до оточуючих, відчутті власної професійної неспроможності. Фактично це хвороба спілкування, тож переважно СЕВ зустрічається в осіб, робота яких пов’язана з тісним контактом з людьми — у лікарів, психологів, педагогів, продавців, менеджерів, соціальних працівників, рятувальників, правоохоронців.

Одним з показників синдрому емоційного вигорання в професійній діяльності «людина-людина» є стан психічної напруженості, викликаний конфліктами, труднощами у вирішенні складних соціальних проблем, що приводять до відчуттів дискомфорту, тривоги, фрустрації, песимістичні настрої.

До емоційного вигорання більш схильнi люди, які змушені багато й інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими і незнайомими. По-друге, жінки, що переживають внутрішнє протиріччя між роботою й родиною, а також пресинг у зв’язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах конкуренції із чоловіками. Третя група — працівники, професійна діяльність яких проходить в умовах нестабільності й хронічного страху втратити роботу[26].

Характерним для професійного типу «людина-людина», є розвиток почуття невдоволення собою або розчарування, які формуються в результаті спілкування з людьми. Помічаючи за собою відчуження або сплески внутрішнього роздратування по відношенню до своїх підопічних, співробітник переживає це як власну неспроможність, некомпетентність чи людські недоліки, часто звинувачує те, що відбувається з ним самого себе.

У повсякденному рутині вигоряння підкрадається непомітно, в навколишньої ситуації як ніби нічого не змінилося, ситуаційні причини ідентифікувати важко, і, отже, людина мимоволі починає шукати причини того, що відбувається в самому собі.

Крім того, як правило, ці проблеми не обговорюються в своєму колективі, здається, що оточуючі нічого подібного не переживають, і це також сприяє приписування причин свого зміненого стану собі самому. У вітчизняній практиці безсумнівний вплив роблять також соціальні вимоги відповідності певним професійним зразкам, які є особливо жорсткими у разі «людських» професій, що посилює переживання власної неспроможності.

Найчастіші фактори емоційного вигорання в сфері професійного типу «людина-людина» це:

• необхідність завжди бути в центрі уваги – щохвилини випромінювати енергію, професіоналізм і упевненість в собі, а також добре виглядати і відповідати на будь-які питання;

• тісне та постійне спілкування з людьми, особливо з конфліктними;

• надмірне залучення працівника до потреб користувача (відвідувача), бажання будь-що допомогти, занадто глибоке співчуття та співпереживання іншим;

• відсутність професійної мотивації (коли кожен працівник сам на сам зі своїми виробничими завданнями, а винагорода не залежить від результатів роботи та докладених зусиль);

• брак часу чи матеріального забезпечення для відпочинку;

• конфлікти та конкуренція всередині колективу, непорозуміння або неповне розуміння інтересів керівника та структурних підрозділів;

• ненормований робочий день і захопленість професією допомагають досягти успіху, але приводять до проблем в сім'ї.