Висновки

Церебральний параліч щорічно вражає тисячі немовлят і дітей. Це неінфекційне захворювання, тобто їм не можна заразитися через контакт з хворим. Слово церебральний означає зв'язок з функцією мозку. Слово параліч вказує на проблеми з координацією рухів і переміщенням в просторі.

Дитина з ЦП відчуває труднощі, пов'язані з контролем м'язової діяльності, якою управляє мозок, віддаючи команди кожної м'язі. Внаслідок порушення роботи окремих ділянок мозку при захворюванні ЦП, дитина часто не може ходити, говорити, їсти або бавитися, як це роблять інші діти, в залежності від того, яка область мозку уражена.

Незважаючи на досягнення сучасної медицини, церебральні паралічі залишаються важливою проблемою. Кількість людей з ДЦП збільшується у всьому світі. Можливо, це відбувається за рахунок того, що більше виживає недоношених дітей. Зараз на тисячу населення в середньому нараховується 2-3 дітей з дитячим церебральним паралічем. Церебральний параліч однаково часто спостерігається в осіб обох статей і різних етнічних та соціо-економічних груп.

Національний університет імені В.О. Сухомлинського

Доповідь

На тему: «Класифікація дцп»

Викладач: Кисличенко В. А. Виконала: студентка 267 групи Дмітракова Альбіна

Миколаїв 2015

В 1893 році З.Фрейд запропонував клінічну класифікацію ДЦП, яка була доповнена G.Anton (1903), F.E.Battem (1905), O.Forster (1910), W.Felbs (1940,1950), F.Ford (1944). Ці класифікації враховували характер і розповсюдження рухових порушень, степінь важкості, супутні синдроми і патогенетичні фактори. В 1959 році в Англії розроблена класифікація ДЦП, в якій відображена розповсюдженість рухових порушень і тип патологічного м’язового тонусу.

В класифікації виділені:

1. Спастичний ЦП (геміплегія, диплегія, подвійна геміплегія); 2. Дистонічний ЦП; 3. Хореоатетоїдний ЦП; 4. Змішані форми; 5. Атактичний ЦП; 6. Атонічна диплегія.(22) J.Aicardi, M.Bax (1992) детально описують 5 основних форм: 1. Геміплегія; 2. Спастична та атактична диплегія; 3. Тетраплегія; 4. Атетозний ЦП; 5. Атактичний ЦП. Л.О.Бадалян, Л.Т.Журба, О.В.Тимонина (1988) поєднали стадії ДЦП з різними віковими періодами. Ранній вік Спастичні форми: - геміплегія; - диплегія; - двостороння геміплегія; Дистонічна форма; Гіпотонічна форма. Старший вік Спастичні форми: - геміплегія; - диплегія; - двостороння геміплегія; Гіперкінетична форма; Атактична форма; Атонічно-астатична форма; Змішані форми: - спастико-атактична; - спастико-гіперкінетична; - атактично-гіперкінетична Автори вважають, що ні одна з класифікацій не може вважатися повною.

Форми ДЦП.

Є такі основні форми ДЦП: спастичні (різні варіанти), атактична або атетозна, гіперкінетична. Спастичні форми найбільше поширені (70-75 %). Спастична тетраплегія (квадраплегія) – це порушення всьго тіла з одночасним порушенням роботи рук і ніг. Психомовний розвиток затриманий. Спастична параплегія – більше порушення ніг з можливою функціональною недостатністю рук. Можливий розвиток мовлення. Порушене сидіння, стояння. Спастична геміплегія характеризується порушенням однієї частини тіла (більше уражена рука). Атактична форма. В перші місяці життя в дитини реєструється гіпотонія м’язів і затримка моторного розвитку, що дає основу для діагнозу – синдром “в’ялої дитини”. Наростає атаксія при стоянні і ході. Атетозна, гіперкінетична форма. Зміна фаз – дистонічної і гіперкінетичної. В перші місяці життя – м’язова гіпотонія, потім в 3-4 місяці з’являються дистонічні атаки, а в рік – гіперкінези: атетоз, хореоатетоз, торсіонна дистонія. Гіперкінези затримують реакції випрямлення, рівноваги. На нашу думку, вдалою є класифікація Бен ван дер Стам, де форми ДЦП поділяються у відповідності до проявів рухових порушень і у відповідності до місця їхнього прояву, тому детальніше розглянемо цю класифікацію. У відповідності до проявів: 1. Спастичність; 2. Корчовий мимовільний рух, який особливо стосується обличчя, рук і язика (атетоз); 3. Хиткі рухи і хода (атаксія); 4. Безсилля м’язів. У відповідності до місця прояву: 1. Одна половина тіла (геміплегія); 2. Дві половини тіла (диплегія); 3. При паралічі обох рук і ніг (квадраплегія). 1. Спастичність. При спастичності помічається посилений тонус м’язів згиначів і розгиначів. Дітям із спастичним ураженням м’язів часто бракує достатніх реакцій випростування та рівноваги. 2. Корчовий мимовільний рух (атетоз). Означає “неспроможність зупинитися”. Рухи нескоординовані. Тонус м’язів постійно змінюється від гіпертонічного до гіпотонічного. Цим дітям дуже важко перебувати у певній позиції, як наприклад, тримати голову і тіло у рівновазі, чи щось узяти і тримати. Спинити рух – це також проблема. Часом суглоби бувають гіпермобільні. У таких дітей часто буває несиметричний рефлекс тонусу шиї, недостатнє зосередження і надчутлива реакція на стимули. Існує багато відмінностей серед дітей, що мають корчові мимовільні рухи. Дитина може бути в’ялою і напружується лише тоді, коли пробує діяти чи хвилюється. 3. Хиткі рухи і хода (атаксія). На відміну від тих дітей, що мають корчові мимовільні рухи, діти з атаксією не рухаються постійно. Однак рухи їх безконтрольні і нескоординовані. Дефект координації особливо помітний у свідомих рухах.  Симптоми: тремтячі руки, рвучкі і нескоординовані рухи. Порушена рівновага. 4. Безсилля, кволість м’язів. Безсилля м’язів означає дуже низький тонус м’язів. Часто так виглядають діти з ЦП у перші роки хвороби. Це безсилля може перейти в атетоз - корчовий мимовільний рух або підвищений тонус м’язів (гіпертонус). Суглоби надмірно рухомі через дуже низьке напруження м’язів навколо них. Таких дітей дуже важко чимось захопити чи схвилювати. 5. Геміплегія. Це параліч однієї частини тіла. Рухи несиметричні. Дитина діє лише здоровою половиною тіла. Інші характеристики: - тонус м’язів ураженого боку посилюється під час діяльності; - помічаються асоційовані реакції (тонус м’язів ураженого боку посилюється під час руху здорової руки чи ноги); - геміанопозія (секція здорових подразнень не діє в мозку, хоч самі очі функціонують нормально); - розлад росту і порушення кровообігу ураженого боку; - розлад мовлення, навчання і поведінки. 6. Диплегія. Діти з ЦП дуже рідко бувають зовсім неушкодженими у верхній частині тіла. При диплегії уражене все тіло, але ноги більше ніж руки. Ці діти можуть володіти головою і не мають мовних порушень. Інші характеристики: - тонус м’язів ніг коливається від підвищеного до нормального; - діяльність рук супроводжується асоційованими реакціями ніг; - утруднюються окремі рухи ніг по відношенню до тулуба (сидіння з прямою спиною) та окремі рухи ніг неодночасні (ходіння); - спостерігається значне згинання стегон і колін при ході, водночас схильність згинати плече, тулуб і голову. 7. Квадраплегія Це ураження всього тіла. При цьому обидва боки тіла можуть бути уражені неоднаково. Це може довести до певної асиметрії пози і руху. Помічається недостатній контроль голови і взагалі порушується мова і координація. Інші характеристики: - під час фізичних зусиль тонус коливається від підвищеного до нормального або підвищується у стані спокою; - може бути різниця тонусу м’язів між правою і лівою частинами; - у випадку асиметрії збільшується ймовірність вивихнення стегна і бокове викривлення хребта (сколіоз); - стереотипний зв’язок пози і руху; - асоційовані реакції.

Спортивна класифікація

Поряд з медичними класифікаціями існує спортивна класифікація, яка використовується в спортивній діяльності для допуску до змагань, комплектування груп, ефективної тренувальної роботи. Класи: 1. Тетраплегія – важкі ураження. Є потреба використання коляски з приводом або помічника при пересуванні. Нижні кінцівки вважаються нефункціональними для будь-якого виду спорту. Обмеження діапазону руху верхніх кінцівок. Труднощі при розгинанні і згинанні спини при виконанні спортивних рухів. 2. Тетраплегія – важкі або помірні ураження. Недостатня сила кінцівок (самостійне пересування на візку). Інколи можуть ходити. 3. Геміплегія – спортсмен здатний пересувати візок. Здатний виконувати рухи здоровими кінцівками. 4. Диплегія – мінімальні обмеження в русі. Достатня сила. Під час стояння важко втримати рівновагу. 5. Диплегія – незначні обмеження руху верхніх кінцівок. 6. Атаксія – спортсмен здатний ходити без допоміжних засобів. Під час спортивних рухів демонструється ураження всіх чотирьох кінцівок. Добре функціонують нижні, а погано верхні кінцівки. 7. Мінімальні ураження верхніх і нижніх кінцівок. 8. Геміплегія – добре функціонує неуражена частина тіла. Можуть вільно ходити без допоміжних засобів. Ця класифікація використовується в інвалідному спорті. Вона не є досконалою але дає можливість проводити змагання в більш-менш однакових групах. Для рекреаційних ігор також можна використовувати цю класифікацію. Але тут не потрібний такий детальний розподіл. Отже, використовуючи попередню класифікацію, можна об’єднати деякі класи. І клас: (1, 2, 6) Тетраплегія, атаксія. ІІ клас: (3, 4, 5, 7, 8) Геміплегія, диплегія. Діти 1, 2 і 6 класів ефективно можуть брати участь в рекреаційних іграх разом, тому що у них важкі ураження, порівняно з іншими класами, і є обмеження діапазону руху обох верхніх кінцівок. Діти інших класів добре працюють однією чи двома руками, тобто самостійно пересуваються на візку і краще виконуюють вправи дрібної моторики, тому їх об’єднано в ІІ клас. Взагалі чіткої класифікації непотрібно, тому що рекреаційні ігри можна пристосовувати до кожного учасника, завдяки перевагам.

ОСОБЛИВОСТІ РУХОВИХ ПОРУШЕНЬ ПРИ ДЦП.

Недостатній контроль відповідних центрів за паталогічною активністю стовбуру мозку є основою рухових розладів і виражається в порушенні управлінням рухами. В першу чергу це проявляється в патології тонусу м’язів, в появі спастичності, ригідності, гіпотонії і перемінного тонусу. Спастичність – це підвищення тонусу м’язів, яке пов’язане з пірамідними порушеннями. Це опір до розтягу, що залежить від швидкості. Спастичність можна спровокувати різким рухом, який призводить до розтягування. Медикаментозні засоби і певні фізичні вправи викликають розслаблення спастичних м’язів. Ригідність – це опір до розтягу, що не залежить від швидкості. При розтягуванні м’язу пропорційно зростає опір. Синергії – це системне включення різних м’язів в виконання руху. Нераціональна робота синергістів і антагоністів. Наприклад, напруження одного м’язу кінцівки викликає напруження усіх. Сінкінезії (співдружні рухи.) Зайві рухи, які виникають при виконанні певного цілеспрямованого руху. Пов’язано з іррадіацією збудження. Заміщення. Окремі м’язи, ланки тіла не працюють, їхня функція заміщується іншими м’язами. Ці пристосування не можуть бути названі компенсаторними, як це є при інших завхорюваннях опрно-рухового апарату. При ДЦП порушення функції м’язів не компенсується іншими м’язами цього суглобу, чи кінцівки, а заміщується скороченням чи напруженням більш працездатних м’язів інших частин тіла. Наприклад, зменшена рухливість в кульшовому суглобі через спастичність згиначів призводить до того, що хворі діють м’язами тулуба. При цьому відбувається переміщення тазу разом з ногою, зберігається неправильне її положення. Це сприяє збереженню неправильних поз і утворенню деформації, затримує розвиток активних рухів. Гіпотонія – зниження тонусу м’язів. Пов’язане з порушенням вестибулярного апарату. Тонус м’язів є таким, що зберігати рівновагу є дуже важко. Гіперкінези – мимовільні рухи, які виникають внаслідок підвищення тонусу м’язів. Характерними для ДЦП є хореіформні і атетоїдні рухи. Хореіформні рухи – це швидкі неритмічні рухи, які виникають в різних частинах тіла, частіше в проксимальних відділах кінцівок. Локалізація і розповсюдження цих гіперкінезів різна – від включення тільки м’язів лиця до порушення діяльності м’язів кінцівок тулуба.  Гіперкінези тіла на одній стороні називаються геміхореєю. Атетоїдні рухи – повільні рухи з перерозгинанням пальців – помічаються на дистальних частинах кінцівок, частіше верхніх. Точніше скорочення переходить з однієї групи м’язів на іншу, деколи затримуючись на одній з них, в результаті чого кисть і пальці можуть приймати певне положення, яке потім змінюється в зв’язку з переходом спазму на інші м’язові групи. При виконанні рухів основними труднощами є початкове долання спазму, який підсилюється на початку, а потім є можливість виконання завдання. Потрібно звертати особливу увагу на кілька симптомів: 1. Тонус м’язів.  2. Рефлекси  3. Зразки пози і моторики 4. Розвиток 1. Тонус м’язів може бути: нижчим за нормальний; нормальним; вищим за нормальний. Дитина з ДЦП може мати занадто низький або занадто високий тонус, або одне і друге на заміну. 2. Рефлексами називають автоматичні мимовільні реакції на певні збудники (стимули). Деякі рефлекси залишаються на все життя, інші зникають в ході нормального розвитку. У дітей з ЦП ці рефлекси залишаються довше і їх називають патологічними. Наприклад, рефлекс хапання після 5-ти місяців життя. 3. При нормальному розвитку всезростаюча різновидність рухів може виконуватись щоразу більш ізольованим методом. Однак у дітей з ЦП бракує різноманітності і настає звичка (зразок) одного або декілька рухів. Часто поза дитини залежить від дефектів моторики або від патологічних рефлексів. 4. Розвиток відбувається інакше і повільніше порівняно із здоровими дітьми. Деяких стадій (наприклад, спроможності ходити) часом не можна досягнути.

Похідні проблеми у дітей з ДЦП

Постійне скорочення м’язу (контрактура) – внаслідок браку різноманітності у позах і рухах. Викривлення хребта (сколіоз) – якщо дитина з ЦП рухається, сидить чи лежить несиметрично, то цим збільшується ризик розвитку бічного викривлення хребта. Вивих стегна – при несиметричній сидячій позі і неправильному застосуванні стегна може посилюватись небезпека вивиху стегна.  За Е.М. Мастюковою: Рухові порушення, які обмежують або роблять неможливими активні рухи, відображаються на загальному здоров’ї дитини, понижують опір організму до простудних і інфекційних захворювань, погано впливають на розвиток всіх систем організму (серцево-судинної, дихальної, травної та ін.) і нервово-психічної діяльності. У більшості дітей спостерігається змішаний характер захворювання із співвідношенням різних рухових розладів. Особливістю рухових порушень при ДЦП є те, що вони існують з народження, тісно пов’язані з сенсорними розладами. затримане і порушене формування всіх рухових функцій: утримання голови, навики сидіння, стояння, ходьби, маніпуляційної діяльності. Ураження ЦНС при ДЦП порушує роботу м’язових схем цілеспрямованих рухів, що і визначає одну із основних трудностей формування рухових навиків. Неправильні схеми рухів у дітей з ЦП можуть закріплюватися і призводити до формування патологічних поз і положень тіла і кінцівок. У деяких дітей при нерізко порушеному м’язовому тонусі є явища апраксії (невміння виконувати цілеспрямовані практичні дії). Такі діти мало застосовують навички самообслуговування. Особливістю рухових порушень у дітей з ЦП є не тільки проблема у виконанні тих чи інших рухів, але й слабкість відчуття цих рухів в зв’язку з чим не формується правильна уява про рух. Слабке відчуття своїх рухів є причиною порушення стереогнозу (впізнавання предметів на дотик). Рухові порушення, які обмежують предметно-практичну діяльність, ставлять хворого з перших років життя в повну залежність від дорослих. Це сприяє формуванню пасивності, порушенню мотиваційної сфери. Крім цього при ДЦП порушується емоційно-вольова сфера: поведінка, інтелект, мова, зір, слух. Для більшості дітей з ЦП характерна підвищена втомлюваність. Діти не можуть зосередитись на завдані, скоро стають в’ялими і дратівливими, при невдачах відмовляються від виконання завдання. У деяких дітей в результаті втоми виникає рухова неспокійність. М’язовий тонус умовно називають “рефлексом на пропріорецепцію”, “відповіддю м’язів на відчуття”. Нормальний м’язовий тонус є основою любого рухового акту. Регуляція м’язового тонусу забезпечується узгодженою роботою різних ланок нервової системи. В структурі рухового дефекту у дітей з ЦП важливе значення має порушення тонусу м’язів. Найчастіше спостерігається порушення тонусу по типу спастичності. Спастичність характеризується підвищенням м’язового тонусу в окремих групах м’язів. При спастичності повторні рухи сприяють пониженню м’язового тонусу. Є характерна зміна м’язового тонусу в залежності від положення голови дитини, що пов’язане з впливом позотонічних рефлексів. Є порушення м’язового тонусу по типу ригідності. Нерідко ригідність розповсюджується на всі м’язи кінцівки, або більше на м’язи розгиначі. найчастіше спостерігається при гіперкінетичній формі, при цій же формі характерний мінливий м’язовий тонус – дистонія. При деяких формах ДЦП може бути знижений м’язовий тонус (гіпотонія). М’язи стають в’ялими, збільшується об’єм рухів в суглобах. Низький м’язовий тонус характерний для атонічно-астатичної форми ЦП. При ускладнених формах ДЦП відмічаються поєднання різних варіантів порушення м’язового тонусу. У деяких дітей, коли ДЦП ускладнюється мозочковою недостатністю, при довільних рухах спостерігається тремор, який посилюється при наближенні кінцівки до цілі. Від тремору треба відрізняти сінкінезії – мимовільно виникаючі супутні рухи.

Шевцо́в Олекса́ндр Григо́рович (* 17 жовтня 1918 — † 28 квітня 1988) — радянський військовий діяч, командуючий 43-ю ракетною армією РВСП, Герой Радянського Союзу (1943), генерал-полковник авіації (1967).

Народився 17 жовтня 1918 року в місті Шебекіно Бєлгородської області. Росіянин. Закінчив 10 класів середньої школи.

У 1937 році призваний до РСЧА. У 1940 році закінчив Чугуївське військове авіаційне училище льотчиків.

Радянсько-німецька війна[ред. • ред. код]

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював на Ленінградському, Брянському та 1-му Прибалтійському фронтах. Брав участь у Курській битві, взятті Кенігсбергу. Бойовий шлях пройшов від командира авіаційної ланки до командира винищувального авіаційного полку.

До серпня 1943 року штурман 171-го винищувального авіаційного полку капітан О. Г. Шевцов здійснив 220 бойових вильотів, у 47повітряних боях збив особисто 10 та в складі групи 6 літаків супротивника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 вересня 1943 року за мужність і героїзм, виявлені в повітряних боях з німецько-фашистськими загарбниками капітану Шевцову Олександру Григоровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1710).

На кінець війни здійснив близько 300 успішних бойових вильотів, в повітряних боях особисто збив 15 літаків супротивника.

Повоєнний час[ред. • ред. код]

Після закінчення війни продовжив військову службу в авіації.

У 1949 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, проходив військову службу у військах ППО СРСР на посаді заступника командира дивізії.

З 1951 року — командир 97-ї винищувальної авіаційної дивізії (Калуга). У січні-серпні 1952 року дивізія брала участь в бойових діях у Північної Кореї проти ВПС США та їх союзників у Корейській війні. За період бойових дій льотчики дивізії здійснили 4189 бойових вильотів, провели 164 повітряних боя, збивши при цьому 67 літаків супротивника і втративши 21 літак та 10 своїх льотчиків.

У 1956 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова. З 1956 року — заступник командира, згодом — командир винищувального авіаційного корпусу.

З січня 1960 року — перший заступник командуючого повітряною армією.

З квітня 1961 року — в складі Ракетних військ стратегічного призначення, обіймав посаду заступника командуючого 50-ї ракетної армії (Смоленськ).

З серпня 1962 року — командуючий 43-ю ракетною армією (Вінниця).

З червня 1966 року — начальник Головного штабу — 1-й заступник Головнокомандуючого РВСП СРСР, член Військової Ради РВСП.

У вересні 1976 року генерал-полковник О. Г. Шевцов вийшов у запас.

Обирався депутатом Верховної Ради РРФСР 5-го скликання^[1] та Верховної Ради УРСР 6-го скликання.

Помер 28 квітня 1988 року в Москві. Похований на Кунцевському цвинтарі.