1.2. Структура культури й різноманітність культурних форм

Культура містить у собі як предметні результати діяльності людей (машини, технічні споруди, результати пізнання, витвори мистецтва, норми права й моралі й т. ін.), так і суб'єктивні людські сили й здібності, реалізовані в діяльності (знання, уміння, виробничі й професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного, морального розвитку, світогляд, способи й форми взаємного спілкування людей у рамках колективу й суспільства.

Прийнято ділити культуру на матеріальну й духовну, відповідно до двох основних видів виробництва - матеріального й духовного.

Матеріальна культура - охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати - знаряддя праці, житла, предмети повсякденного побуту, одяг, засоби транспорту й зв'язки та ін.

Духовна культура - охоплює сферу свідомості, духовного виробництва - пізнання, моральність, виховання й освіту, містить у собі право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію.

Слід зазначити, що немає чітких розмежувань між культурою матеріальною й духовною. Наприклад, якщо інженер використовує технічні знання на виробництві, то їх відносять до матеріальної культури, якщо ж ці знання використовує викладач у ВНЗ - це вже духовна культура. Усе це свідчить про те, що розподіл культури на матеріальну й духовну відносний.

По-перше, духовні цінності не існують цілком відірвано одна від одної, а становлять єдину систему культури як її складові частини.

По-друге, цінності матеріальної культури завжди містять у собі певний елемент духовної культури через їхнє художнє оформлення. У свою чергу, цінності духовної культури базуються на матеріальній основі (кіно, книги, телебачення й т.ін.).

По-третє, для сучасної цивілізації характерна стійка тенденція до інтеграції складових частин культури. З одного боку, швидко розвивається й збагачується матеріальна сторона духовної культури, з іншого - спостерігається все більше насичення продуктів матеріальної культури духовними цінностями.

Деякі теоретики культури виділяють в окрему структурну частину - художню культуру. Беручи до уваги, що специфіка художньої культури - це наслідок художньо-образної діяльності людства, можна вважати таке виділення цілком обґрунтованим.

У більшості європейських суспільств до початку ХХ століття склалися дві форми культури. Висока (елітарна) культура - включала насамперед класичну музику, живопис, літературу, що й сприймалися інтелектуальною елітою всього світу.

Народна (фольклорна) культура - включає фольклор, пісні, танці, казки, міфи, які створювалися людьми в процесі повсякденного життя.

Здобутки кожної з цих культур були призначені для певних шарів суспільства, і ця традиція не порушувалася.

З появою й широким поширенням засобів масової інформації й розвитком капіталістичної економіки виникає ще одна форма – масова культура, яка апелює до всіх людей і розрахована на масове споживання. Для масової культури характерне зведення високої культури до усередненого, поверхневого, вихолощеного змісту, потакання нерозвиненим і незмінним смакам. Масова культура пов'язана з уніфікацією, стандартизацією духовного в особистості й суспільстві. Вона також тісно пов'язана з ринком - для споживання пропонується те, що можна вигідно продати (якість "товару", його відповідність загальнолюдським цінностям - не настільки важливі). У той же час усе це не виключає високого рівня окремих проявів масової культури.

Кожне суспільство створює протягом своєї історії власну суперкультуру, що передається з покоління в покоління. Проте кожна соціальна група виробляє свою культуру, кожний вид діяльності також пов'язаний з формуванням відповідного виду культури й т.ін. Тому поряд із загальнолюдською культурою й домінуючою суперкультурою виділяють субкультуру - моделі переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для тієї або іншої спільності. Існують професійні, національні, конфесіональні й інші субкультури.

Субкультури, які сприймаються в суспільстві як дивні, зухвалі, що перебувають у конфронтації стосовно домінуючої культури й субкультур, визначаються як контркультури. До них відносяться, наприклад, - молодіжна контркультура (що сформувалась на основі руху "хіпі"), расистська модель ку-клус-клану, моделі нацистського зразку й т.п.