Національна поліція та адміністративна відповідальність. Загальні положення про адміністративну відповідальність.

Закон України «Про Національну поліцію» було прийнято 2 липня 2015 року.

Діяльність Національної поліції необхідно розглядати в контексті протидії кримінальним та адміністративним правопорушенням.

Національна поліція (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або інших надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Розглянемо основні повноваження поліції, звернувши увагу в першу чергу на зв’язок цих повноважень з протидією адміністративним правопорушенням.

Поліція відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчинення правопорушень;

2) виявляє причини та умови, що сприяють учиненню адміністративних правопорушень, уживає в межах своєї компетенції заходів для їх усунення;

3) уживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняє виявлені адміністративні правопорушення;

4) уживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю фізичних осіб і громадській безпеці, що виникли внаслідок учинення адміністративного правопорушення;

5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;

6) у випадках, визначених законом, здійснює провадження в справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про накладення адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання;

7) доставляє у випадках і порядку, визначених законом осіб, які вчинили адміністративне правопорушення;

8) уживає всіх можливих заходів з надання невідкладної, зокрема медичної, допомоги особам, які постраждали від адміністративних правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в ситуації, небезпечній для їх життя та здоров’я.

Законом «Про Національну поліцію» перебачено застосування поліцейських заходів. Вони застосовуються і в відносинах, які виникають під час застосування заходів адміністративної відповідальності.

Зокрема, поліція для виконання покладених на неї завдань уживає заходів реагування на правопорушення, що визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення, на підставі та в порядку, визначеним цим Кодексом.

Поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України.

Поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров’я або на життя чи здоров’я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцеський зобовязаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів. Обмеження фактичного володіння річчю здійснюється на підставах та в порядку, визначеного Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Ніхто, крім безпосереднього і прямого керівника (за винятком випадків прямо передбачених законом), не може давати будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги, доручення поліцейському або іншим способом втручатися в законну діяльність поліцейського, у тому числі, діяльність, пов’язану з провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

Можна зробити такий висновок: поліція повинна реагувати на адміністративні правопорушення, застосовувати для цього поліцейські заходи, здійснювати провадження в справах про адміністративні правопорушення, застосовувати адміністративні стягнення. Основні правила дії поліцейских за таких умов визначені у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).

Стаття 9 КУпАП встановлює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. В подальшому ми більш детально розглянемо поняття адміністративного правопорушення.

В практичній діяльності необхідно розуміти природу такого явища, як юридичний склад адміністративного правопорушення. Під юридичним складом розуміють передбачену нормами адміністративного права сукупність ознак, за наявності яких протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення.

До цих ознак належать:

а) об'єкт;

б) об'єктивна сторона;

в) суб'єкт;

г) суб'єктивна сторона.

Об’єкт – це суспільні відносини, які охороняються правовими нормами від порушень. Наприклад, які суспільні відносини охороняються Правилами дорожнього руху. Можна запропонувати, що ці Правила охороняють суспільні відносини в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. В практичній діяльності поняття об’єкту адміністративного правопорушення майже не застосовується.

Більш практичне значення мають інші елементи складу правопорушення.

Об'єктивна сторона – це сукупність зовнішніх ознак правопорушення. До ознак об’єктивної сторони правопорушення належать:

1. Протиправне діяння (дія чи бездіяльність)

2. Настання шкідливих наслідків (характерно для так званих матеріальних складів).

3. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням і наслідками.

4. Час, місце, умови, способи та засоби вчинення.

Саме діяння – це обов’язкова ознака об’єктивної сторони. Інші ознаки не завжди є обов’язковими. Вони мають назву факультативних ознак.

Суб’єкт – це особа, яка вчинила правопорушення і підлягає адміністративній відповідальності. Суб’єктом може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-тирічного віку. Також суб'єктом може бути і юридична особа. Адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку та/або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несуть юридичні особи, за якими зареєстровано транспортний засіб.

Суб’єктивна сторона – це психічне ставлення суб’єкта до своєї поведінки. Суб’єктивна сторона характеризується виною, яка проявляється у формі умислу або необережності.

Вина – це основна і обов’язкова ознака суб’єктивної сторони. Вина може мати дві форми – умисна або необережна.

Прямий умисел = усвідомлення своїх дій + передбачення можливих наслідків + бажання їх настання.

Непрямий умисел = усвідомлення своїх дій + передбачення можливих наслідків + байдуже ставлення до того, чи настануть вони, чи ні.

Необережність у формі самовпевненості =усвідомлення своїх дій + передбачення можливих наслідків + легковажно розраховує на їх відвернення.

Необережність у формі недбалості = усвідомлення своїх дій + не передбачає настання наслідків, але повинен був передбачити.

Види складів адміністративних правопорушень.

Склади адміністративних правопорушень поділяються залежно від:

1) ступеня суспільної небезпеки — на основні і кваліфіковані;

2) характеру шкоди — на матеріальні і формальні;

3) суб’єкта проступку — на особисті і службові (посадові);

4) структури — на однозначні й альтернативні;

5) особливості конструкції — на описові і бланкетні (відсильні).

В практичні діяльності патрульного поліцейського виникне проблема кваліфікації та розмежування правопорушень з формальним та матеріальним складом.

До матеріальних належать склади, у яких:

а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в внаслідок необережного поводження з вогнем (ст. 77), дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);

б) описується дія, що обов’язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч останні законом і не названі: самовільне користування надрами (ст. 47); перевищення лімітів використання природних ресурсів (ст. 91-2); марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів, безгосподарне використання електричної енергії для освітлення (ст. 98); випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів (ст. 168-2).

До формальних (термін умовний) належать склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, проживання без реєстрації місця перебування (ст. 197), порушення прикордонного режиму (ст. 202), прийняття паспортів у заставу (ст. 201).

Адміністративна відповідальність є одним з визначних інститутів адміністративного права, важливим засобом охорони громадського порядку.

Згідно ст. 92 Конституції України, адміністративну відповідальність визначено як один з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона є наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотне реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки), та встановлюється виключно законами тощо.

Адміністративна відповідальність - це передбачене законодавством, примусове, з до­держанням встановленої процедури, застосування правомочним суб’єктом (в т.ч. поліцейськими) до осіб, які вчинили адміністративні проступки заходів впливу.

З цього визначення випливає, що реальна адміністративна відповідальність настає за наявністю

• нормативних,

• фактичних і

• документальних підстав.

Нормативні підстави утворюють норми, за якими діяння визнається адміністративним проступком (правопорушенням), визначаються заходи примусу за виконання складу проступку, суб’єкти відповідальності і юрисдикції, правила, за якими накладаються і виконуються стягнення, забезпечується законність, права учасників провадження тощо.

До фактичних підстав відносяться юридичні факти, пов’язані з проступком. Насамперед це факт вчинення проступку. Крім цього до них відносяться факти затримання, огляду, подання звернень, визнання доказами фактичних даних тощо.

До документальних підстав відноситься наявність документів, оформлених відповідно до встановлених вимог. Перш за все це протокол про адміністративне правопорушення і постанова по справі про адміністративне правопорушення. Крім цього до них відносяться акти, довідки, звернення, облікові документи тощо.

Ознаки адміністративної відповідальності:

1) притягнення до адміністративної відповідальності можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку;

2) адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП "Мета адміністративного стягнення" зазначено, що адміністративне стягнення є міра відповідальності;

3) мета адміністративної відповідальності полягає: а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття; б) запобіганні здійснення нових проступків;

4) право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом суб’єктам, серед яких — органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди, органи Національної поліції ;

5) законодавством встановлений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови і т. ін.);

Як вже було зазначено ключовим законом, який регулює відносини, пов’язані із реалізацією адміністративної відповідальності є КУпАП.

Загальна характеристика та структура КУпАП:

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є: