Музичні уміння й навички

Уміння розуміють як можливість успішного усвідомленого виконання дій на основі набутих знань. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички). Зважаючи на те, що вирішення будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади «мислити-діяти-мислити», що збігається з компонентами (функціями) діяльності, ми поділяємо музичні вміння на дві окремі групи: загальні (стосовно всіх видів музичної діяльності) і спеціальні (характерні для конкретного виду музичної діяльності).

У сучасній музичній педагогіці загальновизнаними є положення про те, що вміння виокремлюються відповідно до видів музичної діяльності:

1. Пояснення учителем нового матеріалу та накопичення учнями музично-слухового досвіду.

2. Уведення у знання на основі сприйняття музики та застосування знання за зразком.

3. Самостійне орієнтування учнів у музиці з позицій теми, що її вивчають, самостійне застосування знань.

1. Музичні здібності дітей та їхній розвиток

Давньоримський лікар Гален у ІІ ст. до н.е. дуже точно охарактеризував цікаву властивість людини, яку ми тепер називаємо здібністю. Гален вважав, що це «те,

за допомогою чого…». Але й нині психологи сперечаються про походження людських здібностей, їхню сутність. Більшість схиляється до того, що основну роль у формуванні здібностей відіграють життєвий досвід, діяльність, навчання та виховання, а природні задатки сприяють розвитку здібностей, дають змогу досягти великих успіхів. Для визначення природи музичних здібностей таке розуміння є достатнім. Розглянути цю тему можна, спираючись на класичну працю про музичні здібності, автором якої є Б.Тєплов [51].

У навчальному посібнику Л. Безбородової та Ю.Алієва [8] зазначається, що існує відмінність у двох основоположних поняттях музичної педагогіки – “музична обдарованість” та “музикальність”. Музична обдарованість – це своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить успішність музичної діяльності - створення, виконання, сприйняття музики. До цих здібностей входять ті, які конче потрібні для: а) музичної діяльності (наприклад, слух); б) інших видів діяльності (наприклад, увага). Є здібності, потрібні для всіх видів музичних занять (наприклад, музичний слух), а також лише для деяких (припустимо, вміння виконавця-концертанта підпорядковувати аудиторію своїй волі).

У складі музичної обдарованості є комплекс здібностей, які можна назвати музикальністю: це здібності, які визначаються природою музики як такої. Музична обдарованість не зводиться до однієї лише музикальності і є непорівняно ширшим явищем.

Таким чином, під музичною обдарованістю розуміють якісне поєднання багатьох здібностей, які впливають на здійснення музичної діяльності, - від загальних до специфічних. Без цих здібностей навряд чи може скластися й повноцінний музикант-педагог.

Отже, музикальність – це компонент музичної обдарованості. Він необхідний для занять саме музичною діяльністю будь-якого виду. Основною ознакою музикальності є переживання музики як вираження певної змістовності. Абсолютна немузикальність є малоймовірною, бо сприйняття музики як такої, що нічого не виражає, як свідчать спостереження, в нормальної людини буває дуже рідко. Відмітимо, що чим більше людина чує в звуках, тим більшою мірою вона є музикальною. Стрижень музикальності – це здатність емоційно відгукуватися на музику.

Музикальність передбачає також досить тонке, диференційоване сприйняття музики, тобто музичний слух. Це дві основні сторони музикальності. Їх умовно називають емоційною та слуховою. Вони не мають смислу одна без одної: найтонше сприймання звуковисотності в музиці - це ще не музичне сприйняття (собака сприймає звуки краще); водночас емоційне переживання лише тоді є музикальним, коли воно відображує музичний образ, а не просто емоції, що виникають під час слухання музики.

Існує мелодичний слух – звуковисотний слух у його проявах відносно одноголосної мелодії. Звуковисотний слух стосовно багатоголосся називають гармонічним. Основою мелодичного та гармонічного слуху є ладове почуття, яке виражається в тому, що звуки мелодії сприймають як стійкі та нестійкі, що тяжіють до стійких.

Отже, є три основні музичні здібності [8]. Це: 1) ладове почуття – здатність емоційно розрізняти тяжіння звуків, відчувати емоційну виразність звуковисотного руху (що проявляється під час сприйняття музики, утворюючи основу емоційного відгуку на неї; в дитячому віці його характерний прояв – любов та інтерес до слухання музики);

2) здатність до слухового уявлення, тобто до довільного користування слуховими уявленнями, що відображують звуковисотний рух (інакше - репродуктивний компонент музичного слуху, який виявляється у відтворенні на слух мелодій і лежить в основі гармонічного слуху, утворює внутрішній слух, ядро музичної пам’яті);

3) музично-ритмічне почуття, тобто здатність активно, в русі, переживати музику, відчувати емоційну виразність ритму та точно відтворювати його; у молодшому шкільному віці слухання музики цілком природно супроводжується руховими реакціями.

Згадані вище три складові не вичерпують комплексу музичних здібностей, однак утворюють його ядро. При цьому головна ознака музикальності проявляється в переживанні музики як вираженні певного змісту. Основними ж носіями цього змісту є звуковисотний та ритмічний рух.

Музичні здібності розвивають виконанням відповідних вправ. Наприклад, гра в ритмічну луну: вихователь імпровізує короткі мелодії або ритмічні фігури, а діти повторюють їх за ним. Для активізації ладового почуття приклади для співу будують також таким чином, щоб рух мелодії діти сприймали як переміщення по певних ступенях ладу.