2. Поняття «електронне урядування» є похідним від поняття «урядування».

Урядування — процес взаємодії органів влади із суспільними інститутами та громадянами у процесі прийняття рішень.

Eлектронне урядування — форма організації публічного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності публічної адміністрації з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян .

Електронна демократія — форма організації суспільства, за якої громадяни та бізнес залучаються до процесу публічного управління і державотворення, а також до місцевого самоврядування за допомогою інформаційних і комунікаційних технологій.

Електронний уряд — єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії суб'єктів публічної адміністрації між собою і громадянами і суб'єктами господарювання. Електронний уряд є головною складиною електронного урядування.

Електронний парламент — законодавчий орган, який може бути прозорішим, більш доступним і підзвітним завдяки інформаційно-комунікативним технологіям. На відміну від попередніх двох термінів, визначення поняття «електронний парламент» наразі взагалі відсутнє в законодавстві нашої держави і вживається лише на теоретичному рівні і на рівні проектів нормативно-правових актів.

Складовими електронного парламенту вважаються:

• електронний офіс народного депутата України;

• електронний комітет;

• електронна погоджувальна рада;

• електронні бібліотека і архів;

• система електронного голосування та підрахунку голосів.

Електронна держава — симбіоз наведених вище понять, таких як «електронний парламент», «електронний уряд», «електронний суд». Це спосіб здійснення функцій держави за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій, який передбачає, перш за все, перехід від паперового документообігу до електронного на всіх рівнях влади, так само як і двосторонній зв'язок з громадянами за допомогою інтернет-мережі.

3. У світі відомо декілька моделей електронного урядування, кожна з яких має свої специфіку та особливості:

1) континентально-європейська модель. Континентально-європейська модель характеризується, перш за все, наявністю недержавних інститутів, таких як Європейський парламент, рекомендації якого є обов’язковими до виконання всіма країнами- членами ЄС, високим ступенем інтегрованості до єдиного інформаційного простору, вільним доступом до інформації, жорстким законодавством, що регулює інформаційні правовідносини.

2) англо-американська модель. Особливими рисами англо-американської моделі електронного урядування можна назвати те, що всі електронні послуги рівномірно надаються через будь-які інформаційні канали: Інтернет, мобільний зв’язок, цифрове телебачення тощо. Окрім цього, країни, що використовують цю модель електронного урядування, є лідерами з впровадження і застосування різних форм дистанційного навчання, у першу чергу з використанням інтернет-мережі, що також є одним з найсуттєвіших показників рівня розвитку держави.

3) азійська модель. Азійська модель побудована з урахуванням високого рівня корпоративної культури країн даного регіону та історичної специфіки управління. Сінгапур, в якому з’явився перший прообраз електронного урядування, є класичним представником азійської моделі електронного урятування. Саме на теренах цієї країни вперше в світі стали доступними електронні послуги, а звернення до суду значно спростилося завдяки можливості подання позову в електронному варіанті.

4. Виділяють чотири стадії, за якими можна охарактеризувати рівень розвитку системи електронного урядування в різних країнах.

1) кібернетичний офіс — початкова стадія змін, на якій електронне урядування, як правило, спрямоване на надання громадянам електронних послуг. Характеризується орієнтацією на внутрішню діяльність і відповідає найбільш низькому рівню розвитку;

2) бюрократична структура – інтеграція різних міністерств, що супроводжується проблемами збереження таємниці та забезпечення безпеки. Надання послуг громадянам залишається в компетенції уряду. Як і в попередньому випадку, характеризується орієнтацією на внутрішню діяльність, однак відображає більш високий рівень розвитку та ініціюється зверху;

3) сервісне агентство — отримання громадянами додаткових переваг і нових можливостей. Модель починає ускладнюватись проблемами виокремлення цих можливостей та поліпшенням якості їх надання споживачам. Ця модель орієнтується на зовнішню діяльність, однак відображає відносно низький рівень розвитку електронного управління;

4) повністю електронне урядування. Експерти вважають, що на виконання всіх вимог потрібно від двох до п’яти років. При цьому повна трансформація потребує постійних зусиль з розвитку електронного управління для забезпечення інтеграції стратегічних планів з формування електронного урядування з переходом до цифрового суспільства.

5. Як зазначає Концепція, ряд наступних проблем залишався невирішеним чи вирішеним лише частково, а саме:

1) відсутність національної системи параметрів оцінювання стану електронного урядування;

2) відсутність єдиних стандартів та регламентів функціонування системи електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису, а також ведення державних інформаційних ресурсів, адаптованих до міжнародних;

3) недосконалість нормативно-правової і методологічної бази, що дає змогу органам державної влади та органам місцевого самоврядування, громадянам і суб'єктам господарювання функціонувати в умовах інформаційного суспільства;

4) неврегульованість на законодавчому рівні питання надання адміністративних послуг та звернення громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування через Інтернет;

5) обмеженість доступу громадян та суб'єктів господарювання до інформаційних ресурсів органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

6) неуніфікованість форми веб-сайтів центральних органів влади, через що відомості про їхню діяльність потрібно шукати в рубриках, перелік яких на кожному з сайтів різниться;

7) на всіх сайтах органи влади розміщують зразки документів, необхідних для звернення громадян до органу, але лише подекуди можна знайти інформацію про роботу зі зверненнями громадян, що надійшли;

8) на більшості сайтів розміщено порядок прийому громадян, проте не подано чіткого переліку процедур, необхідних для прийому;

9) інтернет-ресурси не завжди постійно оновлюються.

6. Для вирішення зазначених проблем необхідним є здійснення послідовних кроків, які передбачать:

1. Організацію електронного документообігу в органах державної влади та в органах місцевого самоврядування, що включає в себе забезпечення всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування інформаційними технологіями, підключення їх до локальної мережі та вжиття заходів щодо забезпечення захисту інформації;

2. Інформування громадян про діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування через інформаційні технології, що передбачає не тільки наявність веб-сторінок для кожного органу влади, а й їх уніфікація - створення єдиного веб-порталу органів виконавчої влади;

3. Забезпечення можливості звернення громадян до органів державної влади та отримання належної відповіді через інтернет-мережу. На нашу думку, вирішення даного питання відіграє чи не найбільшу роль в становленні якісно нових відносин у зв’язку людина-держава.

Лише при наявності належного «зворотного» зв’язку від громадян до державних органів, в тому числі, шляхом належного і вчасного розгляду звернень громадян та вжиття, при необхідності, дій для усунення порушень, на які скаржиться громадянин, дозволить наблизитись до світових стандартів правової держави.

Зокрема, 2 липня 2015 року був прийнятий Закон «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» щодо електронного звернення та електронної петиції».

Законом запроваджується подання громадянами індивідуальних та колективних звернень в електронній формі з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку. Передбачено, що у такому зверненні, крім прізвища, імені, по батькові, місця проживання громадянина, викладення суті порушеного питання, також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Законом також запроваджується можливість звернення громадян до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування шляхом подання електронної петиції через офіційні веб-сайти відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування або громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції.

Законом передбачено вимоги до змісту петиції – в ній має бути викладено суть звернення, при цьому електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. Відповідальність за зміст електронної петиції несе її автор (ініціатор).

Згідно з Законом, електронна петиція має набрати відповідну кількість голосів на її підтримку. Електронна петиція, адресована Президенту, Парламенту або Урядові, має набрати на її підтримку не менш як 25 тис. підписів громадян протягом не більше 3 місяців з дня оприлюднення петиції. Вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та строку збору підписів визначаються статутом територіальної громади.

У разі, якщо електронна петиція в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, вона розглядається як звернення громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян».