Запитання

1. Про яке свято йдеться в легенді?

а) Трійцю;

б) Івана Купала;

в) Пасху.

2. Що робили дівчата на це свято?

а) Плели вінки;

б) розписували писанки;

в) купалися.

3. Що збирала в лісі Лада?

а) Гриби;

б) хмиз;

в) квіти.

4. Яке диво сталося купальської ночі?

а) Розцвіли небачені квіти;

б) знялася буря;

в) повиходили з лісу звірі.

5. Скільки пелюсток було у небаченої квітки?

а) 4;

б) 6;

в) 5.

6. Кого зустріла Лада біля річки?

а) Своїх подруг;

б) хлопця;

в) лісового звіра.

Легенда про аїр (татарське зілля)

Було це давно, ще за часів татарської навали. Біля одного селища під лісом било джерело з цілющою водою. Перехожі тамували спрагу, решта води в Дніпро-ріку спливала.

Дбали люди про джерело. А воно, кажуть, навіть говорити вміло людською мовою. Замулять його весняні або дощові води, засиплють глиною чи камінням, джерело й заговорить до перехожого чоловіка:

— Змилуйся, добра людино, вичисти мене.

І перехожі прислухалися до його голосу. Спускали в джерелі воду, чистили дно і стіни від намулу. І знову пили цілющу воду.

І було так доти, доки хмари татар і турків не насунули на Україну.

Ото прийде, було, татарин до джерела, припаде до води цілющої спраглими вустами. А джерело йому мову відбирало або голову корчило, а то й дух запирало.

Тоді й почали татари якесь коріння з собою возити, що аїром у них називалося. Нібито те коріння водойми очищає. Де розкидають його, воно зеленню проростає. Уважали, то лиш у тих місцях, де аїр виростав, можна воду пити і коней напувати, не ризикуючи нічим.

Накидали того коріння і довкола джерела з цілющою водою.

Минув час. Тікали татарські орди різними дорогами на південь, порятунку шукали. І знову не обминули того джерела, бо довелося вибиратися тією самою дорогою.

Нагнувся котрийсь татарин до джерела водиці напитися. А воно йому:

— Не напою тебе, вороже клятий, бо багато лиха ти мені й народові нашому заподіяв.

І розлилося на всі чотири сторони, утворивши грузьке болото. І чим далі тягайся до води татари, тим далі вело їх джерело у трясовиння. Засмоктала їх багнюка. Тож і назвали тоді люди ту зелену й пахучу рослину татарським зіллям. Так вона називається й донині. (264 слова)

Запитання:

1. Що знаходилось біля лісу?

а) Озеро;

б) річка;

в) джерело.

2. Чому люди дбали про джерело?

а) Бо там ловили рибу;

б) адже у джерелі цілюща вода;

в) бо не було місце відпочинку.

3. Як зустрічало джерело татар?

а) Відбирало мову або голову корчило;

б) напувало їх цілющою водою;

в) лагідно говорило до них.

4. Для чого татари привозили з собою коріння аїру?

а) Щоб очистити водойми:

б) щоб джерело заросло;

в) щоб виросли гарні квіти.

5. Що сказало джерело татаринові, який хотів води напитися?

а) — Змилуйся, добра людино, вичисти мене!

б) — Не напою тебе, вороже клятий!

в) — Спробуй моєї джерельної водиці!

6. Чим стало джерело?

а) Бурхливою рікою;

б) неосяжним озером;

в) грузьким болотом.

БУЗОК І БУЗИНА (Легенда)

Жив старий-престарий чоловік. Жив самотньо. Мав тільки одного-єдиного сусіда — бузька, на стрісі своєї хати. Бузько жив зі своєю бузьчихою. Вони виводили троє–четверо бузьченят і вчили їх літати.

Одного разу молодий бузько не розрахував своїх, ще слабеньких сил, упав у глибоку прірву, зламав собі ніжку і крило пошкодив. Бачив те нещастя старий чоловік. Підібрав зраненого птаха і приніс його до себе. Місяць виходжував його, в коли ніжка і крило зовсім зажили, виніс надвір і відпустив до пташиної родини, яка вітала його радісним клекотом. Восени полинули бузьки в далекій вирій. Минула зима. А коли з-за гір повіяли теплі весняні вітри, повернули знов до хати старого. Той, якого врятував він від загибелі, і його молода бузьчиха. І кожен із них приніс у дзьобі по зернині. Поклали ті зернини на долоню старому і зрозумів він, що не прості зернини, а чарівні. Оту зернину, що приніс бузько, посадив старий біля самої хати, а ту, що принесла бузьчиха,— над кручею. Поливав їх водою з джерела. І зросли з тих зернин небачені тут кущі. Зацвіли вони в травневу пору пахучими квітами: бузьків кущ — фіолетовими кетягами, а бузьчихин — білими, схожими на парасольки, суцвіттями. Тоді й назвав цей удячний чоловік бузьків кущ — бузьком, а бузьчихи — бузиною.

Бузок веселив зір своїм цвітом, а бузина дарувала старому цілющі ліки від багатьох хвороб. (212 слів)