Врегулювання відносин з Японією

• Вересень 1951 р. 48 держав, включаючи Японію, підписали у Сан-Франциско (США) мирний договір, який оголосив про припинення стану війни з Японією.

• Японія:

• визнала незалежність Кореї;

• передала свої території в Тихому океані під опіку США;

• відмовилася від Курильських островів, Південного Сахаліну, Тайваню.

• СРСР, Польща, Чехо-Словаччина відмовилися підписати договір, мотивуючи тим, що він: не відповідає розвиткові Японії як миролюбної держави; порушує права й інтереси СРСР та інших країн, які постраждали від японської агресії.

• Жовтень 1956 р. Було підписано радянсько-японську Декларацію про припинення стану війни і відновлення дипломатичних і консульських відносин. СРСР:

• відмовився від репарацій;

• погодився повернути Японії полонених;

• з територіальних питань домовленості не досягнуто;

• мирний договір не було підписано.

Висновок

Переговори про укладення мирного договору між СРСР і Японією тривали протягом десятирічь, однак так і не завершилися конкретним результатом і залишилися у спадщину сучасній російській дипломатії.

Формування військово-політичних блоків

• Союзницькі відносини між СРСР і США, що виникли в роки війни, в післявоєнний час перейшли в конфронтацію та суперництво.

  1. Розпочалася гонка озброєнь, яка поглинала колосальні матеріальні ресурси, відволікала від цивільних галузей народного господарства найкращі науково-технічні кадри, кваліфікованих працівників.

  2. У вересні 1947 p., створивши Інформаційне бюро комуністичних партій (Комінформбюро), СРСР удався до координації діяльності правлячих комуністичних партій держав Східної Європи. Посилилося пропагандистське протистояння.

  3. У воєнній сфері США та її союзники 1949 р. утворили Північно-Атлантичний союз (НАТО), до якого ввійшло 12 держав — США, Канада, Італія, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

  4. У подальші роки НАТО розширювалося і продовжує розширюватися на сучасному етапі:

• у 1952 р. до НАТО долучилися Греція і Туреччина;

• 1955р. — ФРН;

• 1982 р. — Іспанія;

• 1995 р. — Польща, Чехія, Угорщина;

• згодом — Румунія, Словенія, Литва, Латвія, Естонія.

5. На противагу НАТО комуністичні держави створили свій військово-політичний блок — Варшавський договір (травень 1955 p.), до якого ввійшли СРСР, Польща, НДР, Чехо-Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія. Москва ще більше зміцнила владу над комуністичними країнами Європи. Припинив своє існування у 1990 р.

Слідом за НАТО виникли інші союзи:

• АНЗЮС (1951 р.) — Австралія, Нова Зеландія, США;

• СЕАТО (1954-1977 pp.) — Організація країн Південно-Східної Азії (США, Англія, Франція, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Австралія, Нова Зеландія);

• Багдадський пакт (1955 р.) — Велика Британія, Туреччина, Ірак, Іран, Пакистан, — з 1959 р. став називатися СЕНТО (1959-1979 pp.) — Велика Британія, Туреччина, Іран, Пакистан;

• АНЗЮК (1971 р.) — Австралія, Велика Британія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінгапур.

Висновки

1. Між союзниками у Другій світовій війні (СРСР і США) взаємна недовіра у післявоєнний час переросла у “холодну війну” та гонку озброєнь.

2. До середини 50-х pp. розкол світу на два протилежних табори був оформлений різними військово-політичними союзами.

3. Розпочалося протистояння військово-політичних блоків, яке поширювалося не тільки на Європу, а й на інші регіони світу.

4. Ця ситуація загрожувала виникненню нової світової війни.

6