Вивчайте мікроекономіку від а до я! основні терміни та поняття

А

АБСОЛЮТНО ЕЛАСТИЧНИЙ ПОПИТ (perfect elastic demand) – попит називають абсолютно еластичним, якщо нескінченно мала зміна ціни викликає нескінченно велику зміну обсягу попиту (Е_Dp= ∞).

АБСОЛЮТНО НЕЕЛАСТИЧНИЙ ПОПИТ (perfect inelastic demand) – попит називають абсолютно нееластичним, якщо нескінченно велика зміна ціни викликає нескінченно малу зміну обсягу попиту (Е_Dp=0).

АБСТРАКЦІЯ (abstraction) – спосіб пізнання, заснований на очищенні інформативного матеріалу від випадкового, неістотного і виділенні в ньому стійкого, типового. Результатом застосування даного методу є певні теоретичні абстракції: економічні категорії і закони.

АВТОНОМНИЙ ДОХІД (autonomous income) — складова доходу домогосподарства (див. домогосподарство), яка не залежить від заробітної плати. Наприклад, життя у борг або за рахунок заощаджень.

АКЦИЗНИЙ ПОДАТОК (excise tax, Т) – один із видів непрямого оподаткування у формі податку на товари і послуги, що продаються на внутрішньому ринку. Встановлюється для різних підакцизних товарів і послуг у відсотках від величини відпускної ціни. Його платниками виступають споживачі при оплаті товарів і послуг. Типовими прикладами підакцизних товарів є алкогольні і тютюнові вироби.

АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ (opportunity cost) – альтернативна вартість визначається як цінність найкращого варіанту, від якого відмовились в процесі економічного вибору. Альтернативні витрати характеризуються цінністю втрачених можливостей – це витрати на виробництво будь-якого блага, що виражені через витрати на інше благо, яким жертвують заради обраної альтернативи. Є сукупністю зовнішніх і внутрішніх витрат (див. внутрішні і бухгалтерські витрати).

АНАЛІЗ (analysis) – спосіб пізнання, в основі якого лежить процес розумового розкладання цілого (явища або процесу) на складові частини. Є парним до методу синтезу.

АНАЛІЗ ВИТРАТ І ВИГОД (cost-benefit analysis) – методика оцінки стану фірми, в основі якого лежить співставлення сукупних показників її діяльності: загального доходу і загальних витрат.

АНАЛОГІЯ (analogy) – спосіб пізнання, в основі якого лежить перенесення властивості або сукупності властивостей одного явища або процесу на інше явище (процес). Є різновидом методу порівнянь, який використовується для визначення схожості та відмінності економічних явищ і процесів.

АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА / ЗАКОНОДАВСТВО – система норм і законодавчих актів, спрямованих на забезпечення вільного розвитку ринкових відносин. Розрізняють американську модель (антитрестовська політика/законодавство (antitrust policy/legislation)) та європейську – антимонопольну політику/законодавство (antimonopoly policy/legislation).

АСИМЕТРИЧНА ІНФОРМАЦІЯ (asymmetric information) — ситуація, коли частина учасників ринку володіє інформацією, якою не володіють інші зацікавлені особи. Саме асиметричність у розподілі інформації є серйозною причиною невизначеності в ефективному використанні засобів і ресурсів. Упродовж багатьох десятиліть XX ст. традиційна модель ринку з досконалою конкуренцією передбачала, що покупці, добре ознайомлені з якостями товарів, здатні, наприклад, точно описати відмінності в характеристиці різних видів електричних чайників, а у цінах такі особливості товарів відображаються автоматично. Але в реальному житті існує багато ринків, на яких отримання точної інформації щодо якості товарів ускладнено або навіть неможливе. Так, ринки страхування, кредиту і навіть праці характеризуються асиметричною інформацією про якість. Перші праці, присвячені різним аспектам асиметричної інформації, опублікували Дж. Ейкерлоф, М. Спенс, Дж.-Ю. Стігліц ще на початку 70-х років XX ст. Свої теоретичні моделі вони будували на базі загальної теорії економічної рівноваги, але без головної її передумови — автоматичного приведення у відповідність попиту і пропозиції за допомогою швидкої зміни цін. Причини — відсутність повної чи надійної інформації та різні інституційні обмеження.

Б

БЛАГО (good) – засіб задоволення потреб (товар, робота або послуга), що існує в обмеженій кількості. Поняття „благо” ширше за поняття „товар, робота, послуга”, оскільки містить також задоволення тих потреб, які не завжди пов’язані з грошовими витратами (див. вільні, економічні і суспільні блага). Економічні блага поділяються на споживчі (прямі) і виробничі (непрямі). Також розрізняють блага з додатною корисністю (блага) і блага з від`ємною корисністю (антиблага). Благом є товар, наявність або збільшення кількості якого є бажаною в наборі споживача. Антиблагом є товар, наявність або збільшення кількості якого є небажаною в наборі споживача.

БЕЗПОВОРОТНІ ВИТРАТИ (sunk costs) — витрати, що здійснюються фірмою один раз, не залежать від обсягу виробництва, не можуть бути повернуті фірмою (фірма не може відшкодувати їх у випадку виходу з галузі). Їх альтернативна вартість є нульовою. До таких витрат відноситься, наприклад, вартість вивіски фірми.

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ПРИБУТОК (accounting profit) – не враховує внутрішні витрати (див. внутрішні витрати) і визначається як різниця між доходом і зовнішніми витратами (див. бухгалтерські витрати).

БУХГАЛТЕРСЬКІ ВИТРАТИ (accounting costs) – це всі витрати виробництва, що пов’язані з придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів на ринках відповідних факторів за ринковими цінами. Тобто це альтернативні витрати, що приймають форму грошових платежів зовнішнім (по відношенню до даної фірми) власникам факторів виробництва. Виступають к формі записів у бухгалтерському балансі. Є явними, або зовнішніми витратами.

БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ (budget constrain) – визначається як купівельна спроможність грошей (purchasing power of money) (реальний доход) – це та кількість економічних благ, яка є доступною споживачеві при даному рівні номінального доходу (див. номінальна заробітна плата) і незмінних цінах на блага. Графічним проявом є бюджетна лінія – геометричне місце точок, кожна з яких відображає такі набори двох благ, на придбання яких за певними незмінними цінами споживач повністю витрачає свій доход. Є лінійною спадною функцією, що перетинає вісі координат в точках, які характеризують максимальну доступну кількість відповідного блага при повній відмові від купівлі іншого. Її кутовий коефіцієнт нахилу характеризує обернене співвідношення цін споживаних благ.

В

ВАРІАНТИ ВИРОБНИЦТВА ЕКОНОМІЧНО ЕФЕКТИВНІ (economical effeciency) – варіанти, що характеризують результативність діяльності економічних суб’єктів. Це ширше поняття, ніж технічна ефективність (див. варіанти виробництва технічно ефективні). Економічна ефективність йде далі технічної ефективності і враховує вартість витрат і вигоду, пов'язані з різними ринковими вподобаннями, намірами і рішеннями. Щоб отримати максимальну користь від використання обмежених ресурсів, ми повинні здійснювати тільки ті економічні дії, які ведуть до додаткової вигоди, що перевищує додаткові витрати. Не варто здійснювати економічні дії, якщо додаткові витрати перевищують додаткову вигоду.

ВАРІАНТИ ВИРОБНИЦТВА ТЕХНІЧНО ЕФЕКТИВНІ (technical effeciency) — варіанти, які означають використання мінімальної кількості ресурсів для досягнення певного обсягу виходу продукції або досягнення максимального обсягу виходу продукції при фіксованих витратах певних ресурсів. Технічна ефективність не бере до уваги різну вартість різних ресурсів або неоднакову вигоду від виробництва різних видів продукції. Отже, при розгляді проекту винятково з позицій технічної ефективності не можна обгрунтувати найприйнятніше рішення. Наприклад, господарство може бути технічно ефективним у виробництві продукту А, але якщо покупці не хочуть купувати продукт А, а віддають перевагу продукту В, то виробництво продукту А було би економічно неефективним (див. варіанти виробництва економічно ефективні).

ВВІДНИЙ ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА (inputs) – при розгляді виробничих функцій (див. виробнича функція) ресурси, необхідні для випуску певної продукції (див. ресурс/фактор виробництва), прийнято називати ввідними факторами виробництва.

ВЕРТИКАЛЬНЕ ЗЛИТТЯ (vertical merger) – це злиття фірм (див. злиття), які пов’язані між собою відносинами „постачальник-покупець”.

ВЗАЄМОДОПОВНЮВАНІ ТОВАРИ (complementary goods) – залежні блага є доповнювачами (комплементами), якщо одне благо не споживається без іншого (наприклад, магнітофон і касети). Блага-комплементи можуть також бути абсолютними доповнювачами – в такому випадку при споживанні певній кількості одного блага строго відповідає така ж кількість іншого (наприклад, пара рукавичок: ліва і права).

ВЗАЄМОЗАМІНЮВАНІ ТОВАРИ (substitute goods) – залежні блага є замінниками (субститутами), якщо в процесі задоволення певної потреби певну кількість одного блага можна замінити певною кількістю іншого (наприклад, щоб законспектувати курс лекцій з мікроекономіки, можна взяти один загальний зошит в 48 аркушів або 4 зошити по 12 аркушів; комп’ютер, підключений до мережі Internet, є замінником телевізора тощо). Блага є абсолютними замінниками, якщо одиницю одного можна строго замінити одиницею іншого (наприклад, синя і чорна паста).

ВИГРАШ (payoff) – в теорії олігополії визначається як певна отримана учасником (фірмою-олігополістом) корисність, яка найчастіше вимірюється величиною його прибутку.

ВИПУСК (outputs, Q) – це товари або послуги в грошовому або натуральному вимірі, вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ (production function) – показує технологічну залежність між структурою затрат ввідних факторів виробництва і максимально можливим випуском продукції, тобто показує, який максимальний обсяг випуску може бути одержаний при кожному конкретному наборі витрачених ввідних факторів і незмінній технології. Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах. Має наступні властивості: 1) існує границя для збільшення обсягу випуску шляхом збільшення витрат лише одного ввідного ресурсу при незмінних пропорціях використання інших; 2) обов’язковою є певна компліментарність ввідних факторів, але без скорочення обсягів випуску можлива і їх певна субституція; 3) зміни у використанні ввідних факторів більш еластичні у довгостроковому періоді. Звичайно відповідає закону спадної віддачі (див. закон спадної віддачі). В залежності від кількості ввідних факторів визначається як однофакторна, двофакторна і багатофакторна.

ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ З ПОВНИМ ЗАМІЩЕННЯМ ФАКТОРІВ (inputs perfect substitutes production function) – в аналітичній формі має вигляд: Q=aL+ bK, де а, в > 0. Її ізокванти мають вигляд паралельних прямих ліній із незмінним нахилом –а/в.

ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ КОББА-ДУГЛАСА (Cobb-Douglas production function) – в аналітичній формі має вигляд: Q=aL^bK^c, де а, b, с > 0; b, с < 1. Її ізокванти (див. ізокванта) мають вигляд монотонно спадних опуклих до початку координат кривих, які не перетинають вісі координат, а лише необмежено до них наближаються: це означає, що ввідні фактори можуть лише частково заміщуватися, але повна заміна неможлива, тобто F(0,K)=F(L,0)=0.

ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ ЛЕОНТЬЄВА (з фіксованими пропорціями) (Leontieff (fixed-proportions) production function) – в аналітичній формі має вигляд: Q=min(aL, bK), де а, в > 0. Її ізокванти мають вигляд прямих кутів, вершини яких відповідають комплектним наборам ввідних факторів.

ВИТРАТИ/ЕКОНОМІЧНІ ВИТРАТИ (costs/economic costs, С) – це вартісна оцінка блага, визначена згідно концепції альтернативної вартості. Складаються з явних і неявних витрат (див. внутрішні і бухгалтерські витрати).

ВІЛЬНЕ БЛАГО (free good) – благо, що споживається шляхом простого привласнення, тобто благо, яке людина може отримати без матеріальних витрат. Воно є в достатній кількості у природі. Наприклад, це повітря. Водночас таке вільне благо за певних умов перетворюється на економічне благо, наприклад, на підводному човні.

ВНУТРІШНІ (НЕЯВНІ) ВИТРАТИ (implicit costs) – витрати, які формуються у випадку, якщо підприємець використовує у виробництві продукції власні ресурси – працю, підприємницькі здібності, капітал, - тобто виробничі ресурси, які він не купує на факторних ринках, але використання яких слід також оцінювати згідно їхньої альтернативної вартості. Включають: 1) витрати на ресурси, які є власністю підприємця; 2) нормальний прибуток (див. нормальний прибуток).

ВНУТРІШНЯ НОРМА ВІДДАЧІ (ПРИБУТКОВОСТІ) (internal rate of return, IRR) – величина ставки дисконтування, при якій NPV дорівнює нулеві (NPV – чиста поточна цінність інвестиційного проекту).

ВСТАНОВЛЕННЯ ВЕРХНЬОЇ МЕЖІ ЦІНИ (price ceiling regulation) – один із заходів економічного регулювання монополій: обмеження цін на монополізованих ринках, заборона продавати продукцію за цінами, вищими встановлених нормативними актами. Таке обмеження ефективне лише тоді, коли межа є нижчою за монопольну ціну. Наслідком є збільшення обсягу випуску.

ВТОРИННИЙ (ПОХІДНИЙ) ПОПИТ (derived demand) – попит на фактори виробництва (див. ресурс/фактор виробництва), а також попит на проміжний продукт (див. проміжний продукт), що залежить від попиту на кінцеву продукцію (див. кінцевий продукт) і формується на ринках відповідних факторів.

ВТРАТИ НА МАСШТАБІ (diseconomies of scale) – мають місце, якщо при збільшенні обсягу випуску витрати на виробництво одиниці продукції збільшується (відповідає висхідний відрізок функції довгострокових граничних витрат (див. граничні витрати)). Мають місце лише у довгостроковому періоді, якщо ціни на фактори виробництва є незмінними. Наявність спадного ефекту масштабу виробництва (див. спадний ефект масштабу) не завжди означає втрати на масштабі.

ВХІДНИЙ БАР’ЄР (barrier to entry) – чинники, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі, фактично блокують їх входження у монополізовану галузь. Типовими чинниками є: 1) низький рівень витрат фірми-монополіста порівняно з фірмами-новачками (абсолютна перевага у витратах завдяки економії на масштабі виробництва); 2) необхідність великого початкового капіталу; 3) високі транспортні витрати або взагалі нетранспортабельність окремих товарів та послуг, що створює умови для існування місцевих монополій, сфера діяльності яких обмежується окремим регіоном); 4) монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу; 5) бар’єри, створені виключними правами: патенти, ліцензії, авторські права тощо; 6) в певних сферах державна влада сама є монополістом (наприклад, в сфері державного управління тощо); 7) великі витрати на нецінову конкуренцію.

Г

ГАЛУЗЬ (industry) – це сукупність фірм, які виробляють близьку за споживчими характеристиками продукцію. Якщо вся продукція однорідна, а фірми конкурентні, то галузь є конкурентною. За умов досконалої монополії поняття фірма і галузь співпадають.

ГАЛУЗЬ ІЗ ЗРОСТАЮЧИМИ ВИТРАТАМИ (increasing-costs industry) – це галузь, в якій ціни на фактори виробництва зростають, тобто фірми в галузі мають зростаючі довгострокові середні витрати (збільшення цін на фактори виробництва призводить до збільшення довгострокових середніх витрат, а отже, і до збільшення цін товарів). Відповідно, довгострокова крива пропозиції має додатній нахил. При цьому має місце від`ємний ефект від збільшення масштабу виробництва.

ГАЛУЗЬ ІЗ НЕЗМІННИМИ ВИТРАТАМИ (constant-costs industry) – це галузь, в якій ціни на фактори виробництва не залежать від зміни обсягу виробництва, тобто фірми в галузі мають незмінні довгострокові середні витрати. Довгострокова крива пропозиції горизонтальна (абсолютно еластична). При цьому має місце незмінний ефект від збільшення масштабу виробництва.

ГАЛУЗЬ ІЗ СПАДНИМИ ВИТРАТАМИ (decreasing-costs industry) – це галузь, в якій ціни на фактори виробництва зменшуються по мірі розширення обсягу виробництва (зменшення цін на фактори виробництва призводить до зменшення довгострокових середніх витрат, а отже, і до зменшення цін товарів). Довгострокова крива пропозиції має від`ємний нахил. При цьому має місце додатній ефект від збільшення масштабу виробництва.

ГІПОТЕЗА (hypothesis) – попереднє наукове припущення, що спирається на спостереження, умоглядні висновки, логіку або інтуїцію. Висувається для пояснення будь-якого явища або процесу і потребує перевірки на практиці, для того щоб стати достовірною науковою теорією. Отже, як правило, гіпотеза формується на основі ряду спостережень (прикладів), котрі підтверджують її, і тому виглядає правдоподібно. Гіпотезу згодом або доводять, перетворюючи її в установлений факт (теорія), або ж спростовують (наприклад, вказуючи контрприклад), переводячи до розряду помилкових тверджень. Недоведена і неспростована гіпотеза називається відкритою проблемою.

ГІПОТЕЗА РАЦІОНАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА (consumer’s rational behavior hypothesis) – припущення, що лежить в основі теорії вибору споживача (див. домогосподарство), яка дозволяє дати відповідь на питання про те, як людина здійснює свій вибір і як впливають на нього ціни, доход та структура потреб. Основою гіпотези є умова, що блага надаються у розпорядження людини без обов’язкового примусового споживання одразу і в процесі вибору: 1) людина знає, чого бажає; 2) може порівнювати доступні їй блага або набори благ; 3) вибирає те благо (набір), якому віддає найбільшу перевагу; 4) зроблений вибір не зашкодить її здоров`ю і добробуту.

ГОРИЗОНТАЛЬНЕ ЗЛИТТЯ (horizontal merger) – це злиття фірм (див. злиття), які конкурують на одному й тому ж ринку. Обмежується найчастіше. При застосуванні обмежень використовується індекс Герфіндаля-Гіршмана (див. індекс Герфіндаля-Гіршмана).

ГРА (game) – в теорії олігополії це сукупність відомих усім гравцям (фірмам-олігополістам) правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки від кожної окремої дії. У випадку дуополії виступає у формі гри двох осіб (two person game).

ГРА З НЕНУЛЬОВОЮ СУМОЮ (nonzero-sum game) – в теорії олігополії так називається ситуація, коли кожен учасник (фірма-олігополіст) може виграти від рішення одного з них.

ГРА З НУЛЬОВОЮ СУМОЮ (zero-sum game) – в теорії олігополії так називається ситуація, коли виграш одного учасника дорівнює програшу іншого.

ГРАВЕЦЬ (player) – в теорії олігополії це суб`єкт (фірма-олігополіст), що приймає рішення.

ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ (marginal utility, MU) – це корисність останньої наявної одиниці блага. Оскільки в теорії маржиналізму за „останню” приймають кожну наступну спожиту одиницю (або рівновелику частину) економічного блага, то граничну корисність можна визначити як приріст задоволення (величину добавленої корисності), який (яку) отримує споживач від споживання кожної наступної одиниці (рівновеликої частини) блага.

ГРАНИЧНА НОРМА ЗАМІЩЕННЯ (marginal rate of substitution, MRS) – характеризує ту кількість одного економічного блага, від якої споживач може відмовитись заради додаткової одиниці іншого блага при умові, що загальна корисність початкового і нового наборів, утворених в процесі такого заміщення, будуть однаковими. Геометрично характеризує кутовий коефіцієнт нахилу кривої байдужості (див. крива байдужості).

ГРАНИЧНА НОРМА ЗАМІЩЕННЯ ДОХОДУ ВІДПОЧИНКОМ (marginal rate of substitution of leisure for income, MRS_IL) – показує, від скількох гривень добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності. MRS_IL дорівнює нахилу (за абсолютною величиною) кривої байдужості до горизонтальної осі годин праці.

ГРАНИЧНА НОРМА ТЕХНОЛОГІЧНОГО ЗАМІЩЕННЯ КАПІТАЛУ ПРАЦЕЮ (marginal rate of technical substitution of labor for capital, MRTS_KL) – є чисельною характеристикою можливості заміщення ввідних факторів: визначає обсяг капіталу, який може бути заміщений однією додатковою одиницею праці при збереженні незмінного обсягу випуску. Аналогічно визначається і інший показник – гранична норма технологічного заміщення праці капіталом (marginal rate of technical substitution of capital for labor, MRTS_LК). Геометрично характеризує кутовий коефіцієнт нахилу ізокванти (див. ізокванта).

ГРАНИЧНА НОРМА ЧАСОВОЇ ПЕРЕВАГИ (marginal rate of time preference, MRTP) – показує, від скількох одиниць споживання у майбутньому людина погоджується відмовитись для збільшення рівня поточного споживання на одну одиницю за умови незмінного рівня корисності або заради скількох додаткових одиниць майбутнього споживання людина погоджується відмовитись від однієї одиниці поточного споживання.

ГРАНИЧНИЙ АНАЛІЗ (marginal analysis) – пошук оптимального значення змінної, економічного показника, вироблений шляхом порівняння витрат і вигод, які могли б бути викликані зміною значення даної змінної. Один з головних методів мікроекономіки – це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. Відноситься до специфічних методів мікроекономіки. Лежить в основі теорій споживчого попиту і пропозиції фірм.

ГРАНИЧНИЙ ДОХОД (marginal revenue, MR) – це зміна виручки (див. сукупний доход), отримана внаслідок продажу додаткової одиниці продукції.

ГРАНИЧНИЙ ПРИБУТОК (marginal profit, MP) – це зміна прибутку (див. сукупний прибуток), отримана внаслідок продажу додаткової одиниці продукції. Також визначається як різниця між граничним доходом і граничними витратами (див. граничний доход, граничні витрати).

ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ ЗМІННОГО ФАКТОРУ/ПРАЦІ (marginal product of a variable input/labor, MP_L) – визначається як додатковий випуск продукції (див. загальний продукт змінного фактору/праці), який забезпечується залученням додаткової одиниці змінного фактору (праці). Показник має також назву гранична продуктивність праці (marginal productivity of labor).

ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ ЗМІННОГО ФАКТОРУ/ КАПІТАЛУ (marginal product of a variable input/capital, MP_K) – визначається як додатковий випуск продукції (див. загальний продукт змінного фактору/капіталу), який забезпечується залученням додаткової одиниці змінного фактору (капіталу). Показник має також назву гранична продуктивність капіталу (marginal productivity of capital).

ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ РЕСУРСУ/ПРАЦІ В ГРОШОВОМУ ВИМІРІ (marginal revenue product of labor, MRP_L) – це додатковий доход, який отримується від продажу додаткової одиниці продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці. Показник має також назву гранична доходність праці.

ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ РЕСУРСУ/КАПІТАЛУ В ГРОШОВОМУ ВИМІРІ (marginal revenue product of capital, MRP_K) – це додатковий доход, який отримується від продажу додаткової одиниці продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці капіталу. Показник має також назву гранична доходність капіталу.

ГРАНИЧНІ ВИТРАТИ ВІД ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСУ/ ПРАЦІ (marginal resource cost of labor, MRC_L) – це додаткові витрати, які виникають внаслідок використання додаткової одиниці праці.

ГРАНИЧНІ ВИТРАТИ ВІД ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСУ/ КАПІТАЛУ (marginal resource cost of capital, MRC_K) – це додаткові витрати, які виникають внаслідок використання додаткової одиниці капіталу.

Д

ДВОСТОРОННЯ МОНОПОЛІЯ (bilateral monopoly) – ринкова структура, в якій функціонує один виробник, споживач продукції якого теж один. Є характерною для ринку робочої сили: часто робітники продають свої трудові послуги через профспілку і якщо на монопсонічному ринку праці (див. монопосонія) сформується сильна профспілка, то утвориться двостороння монополія.

ДЕДУКЦІЯ (deduction) – спосіб пізнання, в основі якого лежить рух думки від всезагального до одиничного, від теорії до фактів. Є парним до методу індукції.

ДЕФІЦИТ (deficit) – ситуація на ринку певного товару, яка визначається як конкуренція покупців: утворюється за будь-якої ринкової ціни, нижчої за її рівноважний рівень (див. рівноважна ціна), тобто виникає тоді, коли обсяг попиту перевищує обсяг пропозиції.

ДИСКОНТУВАННЯ (discounting) — визначення теперішньої вартості грошових активів, які будуть отримані або витрачені у майбутньому. Основна процедура фінансових операцій, лежить в основі доходності фінансових ринків. Є єдиною методикою, яка порівнює вартість різних об‘єктів у часі, оскільки приводить теперішню вартість до майбутньої і навпаки.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ (product differentiation) – певні якісні (технологічні) відмінності у продукції, що задовольняє однакові потреби. Є характерною для ринків монополістичної конкуренції (див. монополістична конкуренція), типовими прикладами яких є ринки безалкогольних напоїв, виробів побутової техніки, побутової хімії, ліків. Споживачі на таких ринках розрізняють виробників на рівні торгових марок, при цьому диференціація часто підкреслюється потужною рекламою. В таких випадках, хоч товар кожної фірми і є унікальним, між товарами різних фірм існує достатня схожість, щоб згрупувати фірми в об`єднання, схожі на галузь. Галузь – це сфера виробництва товарів, що входять до певної товарної групи. Товарна група - декілька подібних, але не ідентичних товарів, що задовольняють одну потребу. В кожній товарній групі виробники – це конкуруючі фірми в межах галузі.

ДОВГОСТРОКОВА КОНКУРЕНТНА РІВНОВАГА (long-run competitive equilibrium) – відповідає такому обсягу випуску продукції, при якому кожна окрема фірма в конкурентній галузі отримує нормальний прибуток (Р*=LMC=minLATC). При цьому фірми, що вже працюють в галузі, не прагнуть її покинути і не намагаються змінити масштаби виробництва, а сторонні фірми не прагнуть до цієї галузі вступити. Така ситуація називається парадокс прибутку (див. парадокс прибутку).

ДОВГОСТРОКОВА КРИВА ПРОПОЗИЦІЇ КОНКУРЕНТНОЇ ФІРМИ (long-run supply curve) – утворюється як частина кривої граничних витрат (див. граничні витрати), розташована вище точки мінімальних середніх загальних витрат (див. середні загальні витрати).

ДОВГОСТРОКОВА РІВНОВАГА МОНОПОЛІСТА (long-run equilibrium for monopoly) – станом довгострокової рівноваги монополіста є одночасно найкращий із короткострокових станів рівноваги (див. короткострокова рівновага монополії). Це пов’язано з тим, що якщо монопольна фірма прибуткова в короткостроковому періоді, то за рахунок існування бар’єрів для входження в галузь (див. вхідний бар’єр) вона може зберігти економічний прибуток і в тривалій перспективі (відсутній парадокс прибутку (див. парадокс прибутку)).

ДОВГОСТРОКОВА РІВНОВАГА МОНОПОЛІСТИЧНО КОНКУРЕНТНОЇ ФІРМИ (long-run equilibrium for monopolistically competitive firm ) – відповідає такому обсягу випуску продукції, обраному по правилу граничного випуску (MR=LMC), при якому кожна окрема фірма в галузі отримує нормальний прибуток (Рmк=minLATC). Це є симптомом конкурентного середовища і відрізняє дану структуру від монополії (див. довгострокова конкурентна рівновага і довгострокова рівновага монополіста). Монополістична конкуренція через відкритість галузі для входження нових фірм (див. монополістична конкуренція) не дає можливості отримувати економічний прибуток в тривалій перспективі (див. парадокс прибутку).

ДОВГОСТРОКОВИЙ ПЕРІОД (long run) – період у виробничій діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку ресурсів, що забезпечують випуск продукції. Його тривалість так само, як і межі короткострокового періоду (див. короткостроковий період) залежить від особливостей і складності технології, що застосовується.

ДОВГОСТРОКОВІ ГРАНИЧНІ ВИТРАТИ (long-run marginal cost, LMC) – це величина зміни витрат виробництва (див. загальні витрати), викликана зміною обсягу випуску продукції на одну додаткову одиницю, коли всі фактори виробництва є змінними. Тобто це приріст витрат виробництва в умовах можливості зміни розмірів фірми.

ДОМОГОСПОДАРСТВО (household) – економічна одиниця, утворена однією чи кількома особами (людина як окремий індивід або родина як сукупність індивідів, які спільно приймають рішення), що виконує в економічній системі наступні функції: 1) самостійно приймає рішення; 2) є власником певних факторів виробництва (праця, земля, номінальний капітал (заощадження)) і надає їх у використання (продає) фірмам (підприємцям); 3) прагне максимізації задоволення своїх потреб в умовах обмеженого бюджету (чистого доходу, найвагомішою частиною якого є заробітна плата після сплати податків).

ДОСКОНАЛА КОНКУРЕНЦІЯ (perfect competition) – є найбільш виразним ідеальним типом ринкової структури. Основними умовами формування ринку досконалої конкуренції є: 1) ринок складається з великої кількості фірм-виробників (див. конкурентна фірма), кожна з яких випускає стандартизовану продукцію для великої кількості покупців; 2) частка кожної фірми в галузевому випуску не перевищує 1%; 3) інформація про технологію, наявні фактори виробництва і їх ціни загальнодоступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміни ринкових умов; 4) не існує ніяких бар’єрів для входження до галузі і виходу з неї, що забезпечує виробникам стандартизованої продукції повну мобільність у використанні ресурсів; 5) окрема фірма не може впливати на ринкову ціну (див. ціноодержувач), а може лише варіювати величину своїх витрат, змінюючи обсяг випуску продукції.

ДОСКОНАЛА МОНОПОЛІЯ (pure monopoly) – ідеальна модель ринку, для якої суворо виконуються такі умови: 1) весь галузевий випуск здійснює одна фірма (тобто галузь складається з одної фірми); 2) продукція, яку виробляє дана фірма, однорідна і не має близьких замінників; 3) частка кожного споживача (яких на ринку багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна; 4) споживачі не взаємодіють між собою; 5) існує повна поінформованість про попит споживачів і його зміни; 6) вільний вхід до галузі та вихід з неї блоковані певними бар’єрами (див. вхідний бар’єр).

ДУГОВА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ (arc elasticity of demand) – використовується для виміру еластичності між двома точками кривої попиту і визначається як середня еластичність за формулою центральної точки.

ДУОПОЛІЯ (duopoly) – це олігополія (див. олігополія) із двома фірмами-учасницями.

Е

ЕКОНОМІКА ОБМІНУ (exchange economy) — модель, у якій відбувається розподіл фіксованої кількості благ між суб’єктами. У цій моделі кількість благ задана заздалегідь, а отже зміни добробуту суб’єктів можливі лише у результаті обміну.

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРИБУТОК (economic profit, ЕР) – визначається як різниця між бухгалтерським прибутком і внутрішніми витратами (див. бухгалтерський прибуток і внутрішні витрати).

ЕКОНОМІЧНЕ БЛАГО (economic good) – благо, що споживається шляхом купівлі-продажу.

ЕКОНОМІЯ НА МАСШТАБІ (economies of scale) – має місце, якщо при збільшенні обсягу випуску витрати на виробництво одиниці продукції зменшуються (відповідає спадний відрізок функції довгострокових граничних витрат (див. граничні витрати)). Має місце лише у довгостроковому періоді, якщо ціни на фактори виробництва є незмінними. Наявність позитивного ефекту масштабу виробництва (див. позитивний ефект масштабу) означає і економію на масштабі.

ЕЛАСТИЧНИЙ ПОПИТ (elastic demand) – попит називають еластичним, якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більше, ніж на 1% (це означає, що такий попит є чутливим до зміни ціни, тобто обсяг попиту змінюється швидше, ніж змінюється ціна). |Е_Dp|>1. Чим горизонтальніша крива попиту, тим більшою є ступінь еластичності попиту (тим більший коефіцієнт еластичності за абсолютним значенням).

ЕЛАСТИЧНІСТЬ (elasticity) – це чутливість однієї змінної величини до зміни іншої змінної величини, її здатність реагувати на цю зміну.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ В ТОЧЦІ (point elasticity of demand) – характеризує відносну зміну обсягу попиту при нескінченно малій зміні ціни.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ ЗА ДОХОДОМ (income elasticity of demand) – показує, на скільки відсотків змінюється обсяг попиту на певний товар при зміні доходу споживача на 1%. Для нормальних товарів коефіцієнт еластичності попиту за доходом додатній, а для другорядних – від`ємний (див. нормальний товар і товари нижчої якості).

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ ЗА ЦІНОЮ (price elasticity of demand) – показує, на скільки відсотків змінюється обсяг попиту на товар при зміні ціни на 1%. Розрізняють пряму і перехресну цінову еластичність попиту (див. пряма і перехресна цінова еластичність попиту).

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ (elasticity of supply) – показує, наскільки відсотків змінюється обсяг пропозиції певного товару при зміні його ціни на 1%. При цьому можна визначати як еластичність пропозиції окремого підприємства, так і галузі в цілому. Коефіцієнт еластичності пропозиції завжди додатній (див. закон пропозиції). Основним фактором еластичності пропозиції є час: пропозиція більш еластична в тривалій перспективі.

ЕФЕКТ ДОХОДУ (income effect) – це тільки ті зміни у споживанні, що спричинені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було з'ясовано раніше, зрос­тання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшен­ням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних — зменшується.

ЕФЕКТ ЗАМІЩЕННЯ (substitution effect) — це тільки ті зміни у спожи­ванні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково і щодо нормальних, і щодо неякісних това­рів: зростає споживання товару, що став відносно дешевшим.

ЕФЕКТИВНІСТЬ (efficiency) – це можливість використати найкращим чином те, що має суспільство у своєму розпорядженні для досягнення найкращого результату: економіка досягає стану економічної ефективності тоді, коли всі економічні суб’єкти досягають певного стану і ніхто з них не може його покращити, не погіршивши при цьому стану інших.

З

ЗАГАЛЬНА КОРИСНІСТЬ (total utility, TU) – це повне задоволення (сума корисностей), яке (яку) отримує споживач від споживання абсолютно всіх одиниць (рівновеликих частин) економічного блага.

ЗАГАЛЬНИЙ ПРОДУКТ ЗМІННОГО ФАКТОРУ/ПРАЦІ (total product of a variable input/labor, TP_L) – показник, який характеризує трансформацію ресурсів у готову продукцію в короткостроковому періоді (див. короткостроковий період) – визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі змінного фактору (праці) і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Дана функція є прикладами однофакторної виробничої функції (див. виробнича функція): Q=f(L).

ЗАГАЛЬНИЙ ПРОДУКТ ЗМІННОГО ФАКТОРУ/ КАПІТАЛУ (total product of a variable input/capital, TP_K) – показник, який характеризує трансформацію ресурсів у готову продукцію в короткостроковому періоді (див. короткостроковий період) – визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі змінного фактору (капіталу) і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Дана функція є прикладами однофакторної виробничої функції (див. виробнича функція): Q=f(K).

ЗАГАЛЬНІ ВИТРАТИ (total costs, ТС) – бувають коротко- і довгострокові. В короткостроковому періоді це величина всіх витрат, які має фірма, що визначається як сума постійних і змінних витрат (див. змінні і постійні витрати) (короткострокові загальні витрати (short-run total costs, STC)). Оскільки в довгостроковому періоді всі витрати фірми є змінними, то сумарна величина цих витрат і буде визначатися як довгострокові загальні витрати (long-run costs, LТС).

ЗАКОН ПОПИТУ (law of demand) – сталий обернений функціональний зв’язок між зміною ціни і зміною обсягу попиту. Графічним проявом такої залежності є спадна крива попиту.

ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ (law of supply) – сталий прямий функціональний зв’язок між зміною ціни і зміною обсягу пропозиції. Графічним проявом такої залежності є висхідна крива пропозиції.

ЗАКОН СПАДНОЇ ВІДДАЧІ (law of diminishing returns) – якщо при фіксованих обсягах витрат всіх інших факторів виробництва зростає використання лише одного певного (змінного) фактору, то обов’язково досягається такий обсяг випуску продукції, після досягнення якого подальше додаткове залучення змінного фактору буде призводити до зниження обсягу випуску. Даний закон діє лише у короткостроковому періоді, коли принаймні один фактор виробництва залишається незмінним і залежить від технології, що застосовується, оскільки зміна технології призводить до зміни функції випуску (див. загальний продукт змінного фактору/праці).

ЗАКРИТА МОНОПОЛІЯ (closed monopoly) – це ринкова структура, закрита для входження конкурентів юридичними бар’єрами (див. вхідний бар’єр). Якщо ж одна фірма на деякий час стає єдиним виробником продукції, не маючи спеціального захисту, то така структура визначається як відкрита монополія.

ЗЛИТТЯ (merger) – антиконкурентна дія, що обмежується державою: об`єднання двох або більше фірм при згоді власників об`єднати їх капітали у власність однієї нової фірми.

ЗМІННІ ВИТРАТИ (variable costs, VC) – короткострокові витрати, величина яких знаходиться в прямій залежності від зміни обсягу випуску продукції (витрати, безпосередньо пов’язані з випуском продукції: типовий приклад таких прямих витрат – витрати на сировину, заробітна плата основних робітників тощо).

ЗОВНІШНІ ЕФЕКТИ (ЕФЕКТИ "ТРЕТІХ ОСІБ") (externalities) — це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту. 

І

ІЗОКВАНТА (isoquant) – це геометричне місце точок, які відображають всі можливі набори (комбінації) ресурсів, які незалежно від кількісної пропорції цих ресурсів дозволяють отримати певний фіксований обсяг випуску продукції. Є графічним проявом двофакторної виробничої функції (див. виробнича функція). Типова ізокванта має такі властивості: 1) можна провести через будь-яку точку площини; 2) є монотонно спадною опуклою до початку координат функцією; 3) не перетинає вісі координат, а лише нескінченно до них наближається; 4) чим далі розташована ізокванта від початку координат, тим більший обсяг випуску їй відповідає (див. карта ізоквант); 5) ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатися. Кутовий коефіцієнт нахилу ізокванти характеризує гранична норма технологічного заміщення (див. гранична норма технологічного заміщення).

ІЗОКОСТА (isocost line) – це геометричне місце точок, які відображають всі можливі набори (комбінації) ресурсів, які незалежно від кількісної пропорції цих ресурсів і їх фіксованих цінах мають однакову сумарну вартість. Визначається як довгострокова функція загальних витрат виробництва. Є лінійною спадною функцією, кутовий коефіцієнт нахилу якої характеризує обернене співвідношення цін ресурсів.

ІНВЕСТИЦІЇ (investition) – це процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств (див. домогосподарство) за рахунок заощаджень.

ІНДЕКС ГЕРФІНДАЛЯ-ГІРШМАНА (Herfindahl-Hirshman index, HНІ) – індикатор, що визначає концентрацію бізнесу на певному ринку. Цей індекс розраховується за такою формулою: , де — ринкова доля компанії , а — кількість усіх компаній. Таким чином на ринку, де працюють 2 компанії, і кожна з яких має однакову ринкову долю у 50%, індекс Херфіндаля-Хіршмана дорівнюватиме . Цей індекс може мати значення від 0 до 10.000 (або від 0 до 1,000). Він являє собою суму квадратів ринкових долей усіх компаній певної галузі, причому більше значення індексу означатиме більш концентрований ринок (отже менше конкуренції та більше ризиків для клієнтів). Державний департамент юстиції США визначає ступінь концентрованості ринку таким чином: індекс має значення нижче 0,1 (або 1.000) — незначна концентрація ринку; індекс має значення від 0,1 до 0,18 (або від 1.000 до 1.800) — середня концентрація ринку; індекс має значення вище 0,18 (або 1.800) — висока концентрація ринку. У США будь-яке злиття компаній, яке підвищує індекс Герфіндаля-Гіршмана на 0,1 пункт (або 100 пунктів) на ринку середньої концентрації (і на 0,05 / 50 пунктів на ринку з високою концентрацією), автоматично призводить до застосування до цього випадку антимонопольного законодавства.

ІНДЕКС КОНЦЕНТРАЦІЇ (concentration index, СR) — розраховується як процентне співвідношення суми продажу (обсягів реалі­зації) певного товару значущими суб´єктами господарюван­ня (продавцями) до загального обсягу ринку за формулою: , де: Q₁ -  обсяг реалізації певного товару і-м значущим суб´єктом господарювання; Q_pm — загальний обсяг реалізації певного товару, обсяг ринку. Найбільше підприємство повинно володіти більш ніж 20%-ю часткою ринку. При CR>1 концентрація відсутня - ринок конкурентний. При CR <1 на ринку висока ступінь концентрації, ринкова влада підприємств велика. Недоліком цього показника є відсутність урахування всіх суб´єктів господарювання, що діють на цьому ринку. Крім того, значний вплив на структуру ринку може мати протидія «аутсайдерів» ринковій владі значущих суб´єктів ринку. Подолати цей недолік дозволяє використання індексу ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана (ННІ), який враховує загальну кількість суб´єктів господарювання, що діють на даному ринку.

ІНДЕКС ЛЕРНЕРА (Lerner index, L) – показник, який характеризує силу монопольної влади, запропонований в 1934 р. В його основі лежить той факт, що в разі монопольної влади ринкові ціни є вищими за граничні та середні витрати виробників. L=(P-MC)/P=1/(-E_Dp), де P – встановлена ціна, MC – граничні витрати, E_Dp – коефіцієнт прямої цінової еластичності попиту на продукцію фірми. Числове значення індексу лежить між 0 та 1: для досконало конкурентної фірми L=0 і чим більше наближається до 1, тим сильнішою є монопольна влада. Якщо у наведеній формулі граничні витрати замінити середніми, то показником сили монопольної влади буде частка прибутку у величині доходу – для прибутковіших фірм індекс буде вищим, що означатиме більшу монопольну владу.

ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОПОЗИЦІЯ (individual supply, S) – пропозиція, що існує (визначена) на рівні окремого економічного суб’єкта.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПОПИТ (individual demand, D) – попит, що існує (визначений) на рівні окремого економічного суб’єкта.

ІНДУКЦІЯ (induction) – спосіб пізнання, в основі якого лежить рух думки від одиничного до всезагального, від фактів до теорії. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін. Є парним до методу дедукції.

К

КАПІТАЛ (capital, К) – це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну праці і землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навички, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

КАРТА ІЗОКВАНТ (isoquant map) – це сукупність ізоквант однієї виробничої функції (див. виробнича функція), кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції.

КАРТА ІЗОКОСТ (isocost line map) – це сукупність ізокост при різних можливих рівнях загальних витрат фірми.

КАРТА КРИВИХ БАЙДУЖОСТІ (indifferent curve map) – засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб: ранжирування наборів благ здійснюється за порядком – від найменшої переваги до найбільшої, але при цьому не дається відповідь на питання, наскільки саме один набір має більшу перевагу над іншим. Графічний прояв - декілька (безліч) кривих байдужості на площині.

КАРТЕЛЬ (cartel) – одна із форм монополістичних союзів, утворена шляхом об`єднання фірм, що виробляють більш менш однорідну продукцію і які при такому об`єднанні зберігають право юридичних осіб. Учасники такої відкритої угоди визначають: 1) спільну ринкову ціну; 2) галузевий обсяг випуску, в межах якого встановлюється квота (частка) кожної фірми; 3) механізм контролю за виконанням угоди. Найбільш актуальною для картеля є проблема внутрішньої стабільності, оскільки окремі фірми-учасники можуть з метою максимізації власних надприбутків таємно перевищувати свої квоту або знижувати ціни. Потенційну загрозу для картеля також несе об`єднання фірм-аутсайдерів в контркартель.

КІЛЬКІСНА (КАРДИНАЛІСТСЬКА) КОРИСНІСТЬ (cardinal utility) – підхід до оцінки корисності, який виходить з того, що корисність блага (набору благ) можна виміряти в умовних (гіпотетичних) одиницях – ютилях (див. корисність), тобто що корисність можна визначити функціонально. Функція корисності показує залежність корисності від кількості споживаних благ: U=f(X, Y,…, Z), де U – рівень корисності, X, Y,…, Z – кількості споживаних благ. Для оцінки зміни корисності даний підхід використовує поняття загальної і граничної корисності (див. загальна і гранична корисність). Історично обгрунтована економістами першою. Перехід від кількісної функції до порядкової (див. порядкова корисність) (яка більше використовується зараз і є більш простою) вперше зробив Фрідріх фон Візер.

КІНЦЕВИЙ ПРОДУКТ (final product) – продукт, який споживається кінцевими споживачами і не є фактором виробництва. Попит на кінцевий продукт визначає попит на фактори виробництва.

КОНГЛОМЕРАТНЕ ЗЛИТТЯ (conglomerate merger) – це злиття фірм (див. злиття), які діють на різних ринках, продукція на яких не є замінниками.

КОНКУРЕНТНА ФІРМА (competitive firm) – це фірма, що діє на ринку досконалої конкуренції (див. досконала конкуренція, ціноодержувач). Вона не цікавиться рішеннями своїх конкурентів (не взаємодіє з ними), а отже поведінка конкурентних фірм не є стратегічною. Попит на продукцію окремої конкурентної фірми є абсолютно еластичним.

КООПЕРАТИВНА ГРА (co-operative game) – модель поведінки фірм-олігополістів у випадку, якщо між ними існує (є припустимою) змова.

КОРИСНІСТЬ (utility, U) – це суб’єктивне ставлення людини до блага; задоволення, яке отримує споживач від споживання певного економічного блага. Є абстрактним поняттям, змінюється в часі і просторі. Одиницями виміру є ютилі – бали (оцінки), які задаються по певній шкалі.

КОРОТКОСТРОКОВА КОНКУРЕНТНА РІВНОВАГА (short-run competitive equilibrium) – ситуація, коли в короткостроковому періоді на конкурентному ринку встановлюється така ринкова ціна, при якій обсяг ринкового попиту і ринкової пропозиції є рівними; при такій ціні кожна окрема фірма випускає обсяг продукції, для якого її граничні витрати дорівнюють цій встановленій ціні (P*=MR=MC). Якщо встановлена ціна більша за мінімальний рівень середніх загальних витрат, то фірма максимізує прибуток (Р*>minSATC). Якщо ціна знаходиться між рівнем мінімальних середніх і мінімальних середніх змінних витрат, то фірма мінімізує збитки (minSATC >Р*>minSAVC). Ціна, що відповідає рівню мінімальних середніх змінних витрат, є ціною припинення виробничих операцій (Р*=minSAVC) (див. середні і середні змінні витрати); при будь-якій ціні, що встановиться нижче такого рівня, фірмі слід лишити галузь.

КОРОТКОСТРОКОВА КРИВА ПРОПОЗИЦІЇ КОНКУРЕНТНОЇ ФІРМИ (short-run supply curve) – утворюється як частина кривої граничних витрат (див. граничні витрати), розташована вище точки мінімальних середніх змінних витрат (див. середні змінні витрати) (ринкова ціна, що збігається з рівнем середніх змінних витрат конкурентної фірми є ціною припинення виробничих операцій).

КОРОТКОСТРОКОВА РІВНОВАГА МОНОПОЛІЇ (short-run equilibrium for monopoly) – ситуація, коли в короткостроковому періоді на монопольному ринку відсутня тенденція до зміни обсягу пропозиції і встановленої ціни, що відповідає цьому обсягу, обраному по правилу граничного випуску (MR=MC), за інших незмінних умов: фірма-монополіст максимізує прибуток (умова: встановлена ціна є вищою за рівень мінімальних короткострокових середніх загальних витрат (Pm>minSATCm)) (див. середні витрати).

КОРОТКОСТРОКОВА РІВНОВАГА МОНОПОЛІСТИЧНО КОНКУРЕНТНОЇ ФІРМИ (short-run equilibrium for monopolistically competitive firm) – фірма в умовах монополістичної конкуренції знаходиться в стані короткострокової рівноваги тоді, коли встановлена нею ціна, що відповідає обсягу випуску, обраному по правилу граничного випуску (MR=MC), є більшою за мінімальний рівень середніх змінних витрат (Pmк>minSAVC). Випадки максимізації прибутку, беззбитковості, мінімізації збитків і закриття див. на прикладі короткострокова конкурентна рівновага.

КОРОТКОСТРОКОВИЙ ПЕРІОД (short run) – період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції. Його тривалість залежить від особливостей і складності технології, що застосовується.

КОРОТКОСТРОКОВІ ГРАНИЧНІ ВИТРАТИ (short-run marginal cost, SMC) – це величина зміни короткострокових загальних витрат (див. загальні витрати), викликана зміною обсягу випуску продукції на одну додаткову одиницю. Функція граничних витрат швидко падає/зростає і перетинає функції середніх загальних і середніх змінних витрат (див. середні змінні витрати) в точках їх мінімуму. На динаміку граничних витрат не впливає зміна постійних (див. постійні витрати). Якщо витрати праці будуть єдиним компонентом змінних витрат (див. змінні витрати), то граничні витрати можна буде виразити через погодинну ставку заробітної плати і граничний продукт праці (див. граничний продукт змінного фактору/праці); буде існувати така залежність: коли гранична продуктивність зростає – граничні витрати падають (має місце додатній ефект масштабу виробництва) (див. позитивна віддача від масштабу), і навпаки, коли гранична продуктивність падає – граничні витрати зростають (має місце від`ємний ефект) (див. спадна віддача від масштабу).

КРИВА БАЙДУЖОСТІ (indifferent curve) – це геометричне місце точок, які відображають набори економічних благ, що незалежно від кількісної пропорції благ мають однакову загальну корисність. Є геометричним проявом ординалістської функції корисності (див. порядкова корисність). Типово має такі властивості: 1) можна провести через будь-яку точку площини; 2) є монотонно спадною опуклою до початку координат функцією; 3) не перетинає вісі координат, а лише нескінченно до них наближається; 4) чим далі розташована крива байдужості від початку координат, тим більшу загальну корисність символізує (див. карта кривих байдужості); 5) криві байдужості, що відповідають різним рівням корисності, не можуть перетинатися. Кутовий коефіцієнт нахилу кривої байдужості характеризує гранична норма заміщення (див. гранична норма заміщення).

КРИВА ЕНГЕЛЯ (Engel curve) - показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит. Ернст Енгель (1821 — 1896) — англійський економіст, який вивчав, як у XIX ст. характер споживання товарів і послуг змінювався залежно від доходу сім'ї. Для більшості нормальних товарів (див. нормальні товари) крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричинює менший приріст споживання товару. Це насамперед, пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає доход споживача. Закон Енгеля — із зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності скорочується. Закон Енгеля зводиться до наступних положень: 1) бідні родини витрачають більше на необхідне для життя — їжу і житло; 2) частка витрат на харчування знижується в міру зростання доходів, а частка витрат на житлі стабілізується; 3) витрати на дорогі предмети підвищуються в більшому ступені, чим дохід. При рості доходу споживача споживання ним вторинних благ зростає в більшому ступені, чим споживання благ першої необхідності; 4) при зниженні ціни одного з благ і сталої ціни на інше благо збільшується попит на благо, ціна якого знижується, тобто здійснюється відносна заміна ним іншого блага; 5) споживання освітніх, юридичних, медичних послуг і послуг, пов'язаних з відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи. І хоча ці закономірності виявлені понад 100 років тому, в їхній справедливості легко переконатися, спостерігаючи наше сьогодення.

КРИВА (МЕЖА) ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ (production possibility curve) – це модель, яка ілюструє всі ефективні поєднання обсягів виробництва двох продуктів за обмежених ресурсів праці і капіталу. Всі точки кривої відповідають технологічно ефективним поєднанням ресурсів у виробництві двох благ. Межа виробничих можливостей спадна і має від’ємний нахил: ефективне виробництво означає, що збільшення обсягу виробництва одного товару вимагає переміщення ресурсів з виробництва іншого і відповідного зменшення обсягів випуску останнього. Вона опукла від початку координат, що означає збільшення її нахилу зі зростанням виробництва блага. Кут нахилу межі виробничих можливостей визначає граничну норму трансформації. Гранична норма трансформації визначає альтернативну вартість – кількість одного товару, від якої потрібно відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого.

КРИВА „ДОХОД-СПОЖИВАННЯ” („income-consumption” curve) – лінія, яка з’єднує різні точки рівноваги споживача, що утворюються при зміні номінального доходу і незмінних цінах економічних благ, що входять до споживчого набору. Конкретний вигляд даної кривої залежить від типу товарів (див. нормальний товар і товари нижчої якості): якщо оптимальний набір складається лише з нормальних товарів і споживач розглядає їх як такі при будь-якому рівні доходу, то крива буде монотонно зростаючою; якщо при збільшенні доходу вище певного рівня споживач почне розглядати один з нормальних товарів як низькоякісний, то крива буде загинатися, що означатиме зменшення обсягів споживання низькоякісного товару при подальшому зростанні доходу споживача. На її основі виводиться крива Енгеля.

КРИВА КОНТРАКТІВ/ВИРОБНИЧИХ КОНТРАКТІВ (contract curve) — у скринці Еджворта (див. скринька Еджворта) чисельність мож­ливих ефективних варіантів розподілу двох економічних благ між двома споживачами (двох виробничих ресурсів між двома товарами). Кожна точка на кривій контрактів відповідає точці ринкової рівноваги і ефективна за Парето. Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) — такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виробництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача). На основі кривої контрактів будується межа можливих корисностей. Крива виробничих контрактів може бути трансформована у межу виробничих можливостей.

КРИВА „ЦІНА-СПОЖИВАННЯ” („price-consumption” curve) – лінія, яка з’єднує різні точки рівноваги споживача, що утворюються при зміні ціни одного з економічних благ, що входить до споживчого набору, і незмінних цінах інших благ та фіксованому номінальному доході. Типово є висхідною. На її основі виводиться крива індивідуального попиту на товар, ціна якого є змінною.

КРИВА РЕАКЦІЇ (reaction curve) – розрізняють криві реакції в моделі Бертрана і в моделі Курно (див. модель Бертрана і модель Курно). В моделі Бертрана крива реакції певної фірми будується із точок, які для кожної фіксованої ціни іншої фірми-суперника визначають ціну даної фірми, що дозволяє їй максимізувати прибуток. В моделі Курно крива реакції певної фірми будується із точок, які для кожного фіксованого обсягу випуску іншої фірми-суперника визначають обсяг випуску даної фірми, що дозволяє їй максимізувати прибуток.

Л

ЛІДЕРСТВО У ЦІНАХ (price leadership) – модель цінової стратегії в умовах олігополії (див. олігополія), в якій фірма-лідер встановлює ціну, а інші фірми її наслідують, тобто намагають максимізувати свої прибутки за цією ціною. Така процедура спрощує проблему погодження цін. Модель також має назву часткової монополії, оскільки лідер фактично встановлює монопольну ціну, базуючись на своєму граничному доході і граничних витратах, а решта фірм приймають таку ціну як дану.

М

МАЙБУТНЯ ВАРТІСТЬ (future value, FV) – при аналізі доцільності реалізації інвестиційного проекту, який триває кілька років, виникає проблема зведення до одного часу вигід і витрат фірми: якщо розглядати річний проміжок часу, то майбутня цінність суми грошей М₀, яка є сьогодні, визначається як FV=(1+r) М₀, де r – ставка дисконтування.

МЕТОД (method) – засіб пізнання як певна сукупність (система) прийомів, навичок і операцій, які застосовуються з метою мисленого відтворення об’єкта, що досліджується

МІЖЧАСОВА БЮДЖЕТНА ЛІНІЯ (intertemporal budget line) – визначає множину можливих варіантів вибору рівнів споживання у двох періодах.

МІКРОЕКОНОМІКА (microeconomics) – наука, що є складовою комплексу „Економікс” – науки про вибір, який роблять люди в умовах обмежених економічних ресурсів. Предметом мікроекономіки є: 1) поведінка окремих економічних суб’єктів (див. суб’єкт ринку) в умовах обмежених ресурсів (альтернативний вибір); 2) механізм функціонування окремих ринків (товарних і ринків факторів виробництва).

МОДЕЛЬ (model) – умовне відображення економічного явища або процесу, сконструйоване для простоти його дослідження. За способами вираження: вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп’ютерні, змішані моделі. Модель включає три елементи: 1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення.

МОДЕЛЬ БЕРТРАНА (Bertrand model) – модель стратегічної поведінки фірм в умовах дуополії (див. дуополія), розроблена в 1883 р. Ж. Бертраном. Основа моделі – припущення, що кожна з двох фірм при максимізації свого прибутку шляхом регулювання ціни очікує, що суперник залишить ціну без змін. Стійка рівновага в моделі досягається в стані конкурентної рівноваги, коли обидві фірми встановлюють однакову ціну, тому саму модель можна розглядати як формалізований сценарій цінової війни (див. цінова війна).

МОДЕЛЬ КУРНО (Cournot model) – модель стратегічної поведінки фірм в умовах дуополії (див. дуополія), розроблена в 1838 р. А. Курно. Основа моделі – припущення, що кожна з двох фірм при максимізації свого прибутку шляхом регулювання обсягу випуску очікує, що суперник залишить обсяг випуску без змін. Конкуренція за обсягами в моделі Курно не приводить ринок до стану конкурентної рівноваги на відміну від моделі Бертрана (див. модель Бертрана).

МОДЕЛЬ ЛАМАНОЇ КРИВОЇ ПОПИТУ (kinked demand curve model) – це модель цінової стратегії олігополістів (див. олігополія), що діють без змови. Вона не пояснює принципів олігополістичного ціноутворення, але показує відносну жорсткість (стабільність) цін (жорсткість цін – price rigidity) на олігопольному ринку. Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою: при спробі фірми підвищити ціну конкуренти лишать власні ціни без змін і дана фірма втрачатиме покупців (ділянка високоеластичного попиту на продукцію фірми), при зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціни (ділянка низько еластичного попиту) – об’єднана крива попиту в такому випадку має вигляд ламаної лінії. Це означає, що при застосуванні правила граничного випуску (MR=MC) зміна граничних витрат фірми у певних діапазонах не створює стимулу щодо зміни ціни і обсягу випуску.

МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ (monopolistic competition) – ринкова структура, утворена сполученням двох моделей ринку: досконалої конкуренції і досконалої монополії (відносно велика кількість фірм конкурують між собою за продаж диференційованого товару (див. диференціація продукції) на ринку, де можлива поява нових продавців. При цьому фірми мають певну ринкову владу і можуть обмежено варіювати ціни без ризику втрати всіх покупців). Основними ознаками є: 1) на ринку існує відносно велика кількість виробників, кожен з яких має від 1 до 10% ринку; 2) продукція різних виробників неоднорідна (диференційована), товар кожної фірми є недосконалим замінником товару фірм-конкурентів (коефіцієнт перехресної еластичності попиту повинен бути позитивним відносно великим числом) (див. перехресна цінова еластичність попиту). Отже, попит на продукцію окремої фірми є високо еластичним; 3) виробники при встановленні цін або при визначенні обсягів не враховують реакцію конкурентів, тобто не взаємодіють між собою, їх поведінка не є стратегічною; 4) на ринку є умови для вільного входу і виходу; 5) частка кожного споживача (яких на ринку багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна; 6) споживачі не взаємодіють між собою; 7) існує повна поінформованість про попит споживачів і його зміни. Основи теорії розробили Дж. Робінсон і Е. Чемберлін.

МОНОПОЛІЯ (monopoly) – ринкова структура, для якої частково порушуються умови, властиві досконалій монополії (див. досконала монополія): наприклад, монополіст може випускати лише 80% галузевого обсягу, а 20% вироблятимуть дрібні виробники або може бути послаблена умова щодо відсутності замінників. У широкому розумінні - виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.

МОНОПОЛЬНА ВЛАДА (monopoly power) – полягає у здатності фірми впливати на ціну товару, який вона виробляє, змінюючи при цьому його обсяг. Джерелом такої можливості є існування різноманітних вхідних бар’єрів (див. вхідний бар’єр). Особливості, властиві монопольній владі: збільшення попиту не обов’язково веде до збільшення обсягу пропозиції - монополіст може збільшити ціну при незмінному обсязі пропозиції: це пов’язано із зміною цінової еластичності попиту, яка виникає при зміні величини попиту в цілому (зміна цінової еластичності попиту, що пов’язана з кожною даною ціною, призводить до утворення нової кривої граничного доходу і саме зміщення кривої граничного доходу, а не зміщення кривої попиту, є вирішальним фактором, що визначає зміну обсягу пропозиції) і навпаки, декілька обсягів можуть бути запропоновані по одній незмінній ціні. Як наслідок, для фірми-монополіста не існує певних індивідуальних кривих попиту і пропозиції.

МОНОПОЛІСТ (monopolistic firm) – фірма, що функціонує в умовах монопольного середовища (див. монополія, монопольна влада, ціноутворювач).

МОНОПСОНІЯ (monopsony) – це форма ринкової влади; ринок, на якому функціонує багато виробників (продавців) і є лише один споживач (покупець). Чиста монопсонія - така ж рідкість, як і чиста монополія. Може існувати в невеликих містах, в яких, наприклад, єдина фірма наймає усіх працездатних мешканців (єдина шахта, яка знаходиться у віддаленому місті, на якій працює все працездатне населення цього містечка).

Н

НАДЛИШОК (surplus) – ситуація на ринку певного товару, яка визначається як конкуренція продавців: утворюється за будь-якої ринкової ціни, вищої за її рівноважний рівень (див. рівноважна ціна), тобто виникає тоді, коли обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту.

НАДЛИШОК ВИРОБНИКА (producer surplus) – якщо проаналізувати прибутковість конкурентної фірми для різних обсягів випуску, то можна переконатися в тому, що умова рівності ціни і граничних витрат (Р*=МR=MC) виконується лише для останньої одиниці оптимального обсягу випуску, продаж якої не дає економічного прибутку. Для кожної будь-якої з попередніх одиниць випуску ціна вища за граничні витрати (Р-МС>0). Тобто від продажу кожної такої одиниці виникає чиста вигода, тобто надлишок (Р-МС). Якщо скласти всі такі різниці для кожної одиниці випуску від першої до останньої, отримаємо сукупну чисту вигоду, або надлишок виробника.

НАДЛИШОК СПОЖИВАЧА (consumer surplus) – різниця між тою потенційною ціною, яку споживач може заплатити за товар, і тою фактичною ринковою ціною, яку він платить. Визначається як певна чиста вигода (виграш споживача), основним фактором величини якого є рівень доходу споживача. Є своєрідним мірилом добробуту споживачів, що утворюється на ринку окремого блага.

НАХИЛ (slope) – визначається як зміна вертикальної змінної величини, викликана відповідною зміною горизонтальної змінної. Для висхідних функцій є додатнім, для спадних – від`ємним, а для точок екстремуму - нульовим.

НЕЕЛАСТИЧНИЙ ПОПИТ (inelastic demand) – попит називають нееластичним, якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту менше, ніж на 1% (це означає, що такий попит є нечутливим до зміни ціни, тобто обсяг попиту змінюється повільніше, ніж змінюється ціна). 0<|Е_Dp|<1. Чим вертикальніша крива попиту, тим більшою є ступінь нееластичності попиту (тим менший коефіцієнт еластичності за абсолютним значенням).

НЕКООПЕРАТИВНА ГРА (non-cooperative game) – модель поведінки фірм-олігополістів у випадку, якщо змова між ними неприпустима.

НЕПОВНА (НЕДОСКОНАЛА) КОНКУРЕНЦІЯ (imperfect competition) – це сукупність типів ринкових структур, у яких не діють умови досконалої конкуренції (див. досконала конкуренція). Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неповністю конкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами (див. ціноодержувач).

НЕСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОПИТ НА ЗЕМЛЮ (non-agricultural demand on land) – це попит на землю для будівництва шляхів, для житлового будівництва, промислового використання тощо. На цінність таких ділянок головним чином впливає їх розміщення і меншою мірою їх якість (придатність для будівництва чи іншого несільськогосподарського використання).

НЕЦІНОВІ ДЕТЕРМІНАНТИ (non-price determinants) – чинники, що викликають зміну величини попиту або пропозиції. Основними неціновими чинниками попиту є: 1) смаки споживачів; 2) кількість споживачів на ринку; 3) рівень доходу споживачів; 4) ціни на інші (залежні) товари (див. взаємодоповнювані і взаємозамінювані товари); 5) сподівання споживачів щодо майбутніх змін цін і доходів. Основними неціновими чинниками пропозиції є: 1) ціни на ресурси (рівень витрат на виробництво); 2) рівень технології виробництва; 3) податки; 4) дотації; 5) ціни на споріднені товари (див. взаємодоповнювані і взаємозамінювані товари); 6) організація ринку; 7) стабільність законодавства та визначеність правового поля; 8) кількість виробників на ринку; 9) сподівання виробників щодо майбутніх економічних умов; 10) специфічні фактори (зміна моди, сезонність попиту тощо).

НОМІНАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА/ДОХОД (nominal wage) – це заробітна плата в грошовому виразі.

НОРМАЛЬНИЙ ПРИБУТОК (normal profit) – це альтернативна вартість використання у виробництві власних факторів виробництва підприємця. Також визначається як нульовий або підприємницький.

НОРМАЛЬНІ ТОВАРИ (normal goods) – товари, обсяг споживання яких збільшується із збільшенням доходу споживача і навпаки (тобто між зміною доходу і зміною обсягу їх споживання існує прямий зв’язок). Зазвичай це товари високої споживчої цінності, тому також мають назву товарів вищої якості. Всі нормальні товари є звичайними. Звичайним називають товар, для якого виконується закон попиту (див. закон попиту) – при інших незмінних умовах обсяг їх споживання зростає при зменшенні їх ціни і навпаки.

НОРМАТИВНИЙ АНАЛІЗ (normative analysis) – підхід, що виконує практичну функцію: базується на оціночних судженнях людей відносно того, якою повинна бути економіка, тобто виражає суб’єктивні уявлення про те, що повинно (не повинно) бути (визначає, які конкретні умови або аспекти економіки бажані або небажані) і обов’язково містить суб’єктивну думку рекомендаційного характеру щодо конкретних заходів, за допомогою яких слід досягти бажаного або уникнути (ліквідувати) небажаного стану. Такий аналіз стосується не лише якісної оцінки економічної політики, але і містить розробку її конкретних варіантів.

О

ОДИНИЧНА ЦІНОВА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ (unitary price elasticity of demand) – попит називають одинично-еластичним, якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту теж на 1% (це означає, що обсяг попиту змінюється відповідно до зміни ціни. |Е_Dp|=1).

ОДНОРАЗОВИЙ ПОДАТОК (lump-sun tax, Т) – податок, який справляється за ставкою, яка безпосередньо не залежить від обсягу випуску, а є фіксованою величиною (наприклад, ліцензія).

ОЛІГОПОЛІЯ (oligopoly) – ринкова структура, основними ознаками якої є: 1) в галузі конкурують між собою лише декілька фірм; 2) продукція може бути як стандартизованою, так і диференційованою (див. диференціація продукції); 3) кожна окрема фірма може самостійно впливати на ринкову ціну; 4) разом з тим, фірми усвідомлюють загальну залежність і, приймаючи рішення, зважають на реакцію своїх конкурентів, тобто діють стратегічно; 5) частка кожного споживача (яких на ринку багато) в загальному обсязі ринкової продукції незначна; 6) споживачі не взаємодіють між собою; 7) існує повна поінформованість про ціни і обсяги, що встановлюються конкурентами; 8) існують бар’єри для входу до галузі (див. вхідний бар’єр).

ОЛІГОПСОНІЯ (oligopsony) - ситуація на ринку, для якої характерна обмежена кількість споживачів і велика кількість продавців (виробників). На такому ринку продавці дуже чутливі до політики ціноутворення і маркетингових стратегій одне одного. Типовим прикладом олігопсонії є, наприклад, ринок авіадеталей, де споживачами є обмежена кількість авіабудівних компаній.

П

ПАРАДОКС ПРИБУТКУ (paradox of profits) – механізм, завдяки якому встановлюється довгострокова рівновага конкурентного середовища (див. довгострокова конкурентна рівновага): 1) додатній прибуток заохочує нові фірми входити до галузі, що призводить до збільшення пропозиції товару і падіння ринкової ціни – це відбувається до тих пір, поки прибуток в галузі не стане нульовим; 2) від`ємний прибуток змушує фірми покидати галузь, що призводить до зменшення пропозиції товару і зростання ринкової ціни – це відбувається до тих пір, поки прибуток в галузі не стане нульовим (див. сукупний і нормальний прибуток).

ПЕРЕХРЕСНА ЦІНОВА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ (cross elasticity) – показує, на скільки відсотків змінюється обсяг попиту на даний товар зміни при зміні ціни іншого товару на 1%. Для залежних товарів: для товарів-замінників коефіцієнт перехресної еластичності додатній, для товарів-доповнювачів – від`ємний. Для незалежних товарів (коли споживання одного товару не залежить від ціни іншого) – дорівнює нулеві.

ПОЗИТИВНА ВІДДАЧА ВІД МАСШТАБУ (increasing returns of scale) – має місце, якщо в довгостроковому періоді (див. довгостроковий період) обсяги використання ввідних факторів (див. ввідний фактор виробництва) змінюються в одному напрямку і при цьому обсяг випуску продукції змінюється в пропорції, що перевищує пропорцію зміни обсягу використання цих ввідних факторів (наприклад, якщо при подвоєнні обсягу використання всіх ввідних факторів випуск продукції збільшиться в три рази).

ПОЗИТИВНИЙ АНАЛІЗ (positive analysis) – підхід, що виконує пізнавальну функцію: має справу з фактами, які вже відібрані і перейшли на рівень теорії; є вільним від суб’єктивних оціночних суджень, оскільки вивчає те, що є, тобто досліджує фактичний стан економіки. Основна мета – сформулювати наукове уявлення про економічну поведінку.

ПОПИТ (demand, D) – та кількість економічний благ (товарів і послуг), яку споживач бажає і здатен купити по певній ціні за певний час.

ПОРЯДКОВА (ОРДИНАЛІСТСЬКА) КОРИСНІСТЬ (ordinal utility) – підхід до оцінки корисності, в основі якого покладено можливість впорядковувати блага (набори благ) за ступенем їх привабливості для людини. Ґрунтується на 4-х аксіомах: 1) порівнянності; 2) транзитивності; 3) насиченості; 4) незалежності споживача (відсутності зовнішніх ефектів). Є первісною – тільки вже на її основі можна намагатися вимірювати задоволення кількісно (див. кількісна корисність). Основним і суттєвим недоліком (обмеженням) даного підходу є те, що він не містить інформації про бюджетне обмеження, тобто не враховує рівень доходів і цін.

ПОСТІЙНА ВІДДАЧА ВІД МАСШТАБУ (constant returns of scale) – має місце, якщо в довгостроковому періоді (див. довгостроковий період) обсяги використання ввідних факторів (див. ввідний фактор виробництва) змінюються в одному напрямку і при цьому зміна обсягу випуску продукції є пропорційною до зміни обсягу використання цих ввідних факторів (наприклад, якщо при подвоєнні обсягу використання всіх ввідних факторів випуск продукції теж подвоюється).

ПОСТІЙНІ ВИТРАТИ (fixed cost, FC) – короткострокові витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу випуску продукції (витрати, безпосередньо не пов’язані з випуском продукції: типовий приклад таких накладних витрат – сплата відсотків по кредитами, амортизаційні відрахування, орендна плата, заробітна плата адміністрації, страхові внески, сплата податків і інших обов’язкових платежів тощо). Мають місце навіть тоді, коли продукція не випускається.

ПОСТІЙНІ ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА (fixed in­puts)  – це такі фактори виробництва, які не можуть бути змінені у межах короткострокового періоду.

ПОТОЧНА ЦІННІСТЬ (present value, PV) – поточна цінність суми грошей М_N, яка очикується через N років: PV= М_N/(1+r)^N.

ПРАВИЛО НАЙМЕНШИХ ВИТРАТ (least cost combination of resources rule) - це умова, при якій витрати виробництва мінімізуються тоді, коли кожна грошова одиниця, витрачена на кожний відповідний витрачений ресурс, дає однакову віддачу – однаковий граничний продукт. Забезпечує рівновагу виробника (див. рівновага): коли віддача від всіх факторів однакова, то зникає проблема їх перерозподілу. Має важливе значення для раціонального ведення господарства в умовах обмежених ресурсів.

ПРАЦЕДАВЕЦЬ (employer) – це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати і отримувати заробітну плату.

ПРАЦЯ (labor, L) – це фізичні і розумові здібності людини, що можуть бути використані у виробництві благ. Є одним із основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства (див. домогосподарство). У широкому розумінні - доцільна діяльність людини, спрямована на збереження, видозміну, пристосування середовища проживання для задоволення своїх потреб, на виробництво товарів і послуг. Праця як процес адаптації людини до зовнішнього середовища характеризувався розвитком і вдосконаленням поділу праці, його знарядь і засобів.

ПРИВАТНІ БЛАГА (private goods) - це блага, на які власник має виключне право (exclusion principie). Вони є товарами індивідуального споживання і виробляються ринковою системою. Їм притаманний принцип "ділимості", тобто вони виступають у вигляді достатньо малих одиниць і є доступними індивідуальним покупцям. Окрім цього, вони підкоряються принципу "виключності": ефект переваги чистих приватних благ досягається внаслідок їх придбання особами, які спроможні сплатити за них рівноважну ціну; в протилежному випадку, клієнти виключаються з кількості отримувачів переваг, що забезпечуються цим продуктом.

ПРИВЕДЕНА ДИСКОНТОВАНА ВАРТІСТЬ (present discounted value) – теперішня вартість очікуваних майбутніх грошових потоків.

ПРИНЦИП РІВНОСТІ ГРАНИЧНИХ ВЕЛИЧИН (equal marginal principle) – правило оптимізації при наявності 2 або більше варіантів вибору.

ПРИРОДНА МОНОПОЛІЯ (natural monopoly) – це ринкова структура, де з боку пропозиції виступає галузь із спадними витратами виробництва. З огляду на ефект економії на масштабі організація виробництва більш ніж на одній фірмі є економічно невиправданою. Отже, природна монополія існує об’єктивно і може підтримуватися державною владою. Державне втручання на ринках природних монополій відбувається у вигляді прямого регулювання, а не через обмеження поведінки через антимонопольне законодавство.

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ (natural resources) – земля (land) як фактор виробництва в широкому розумінні включає в себе сільськогосподарські угіддя, інші земельні ділянки, що не використовуються в сільському господарстві (ділянки для споруд, шляхів тощо), а також всі інші рідкісні природні ресурси – корисні копалини, ліси, ресурси морів тощо. Запас природних ресурсів визначається природою, а обсяг попиту – людським вибором. Платою за використання є рента (див. рента). При продажу землі як товару з передачею права власності формується ціна землі, величина якої залежить від величини земельної ренти і процента на позичковий капітал (і) (визначається поточною цінністю майбутньої ренти): Ціна на землю = Рента/і х 100%. Ціна землі – це капіталізована рента.

ПРОМІЖНИЙ ПРОДУКТ (intermediate product) – продукт, який використовується фірмою у вигляді фактору виробництва; є продукцією інших фірм. Пропозиція проміжного продукту формується так само, як і кінцевого (див. кінцевий продукт), а попит – так само, як і попит на фактори виробництва, тобто має похідний характер від попиту на кінцевий продукт.

ПРОПОЗИЦІЯ (supply, S) – та кількість економічний благ (товарів і послуг), яку виробник бажає і здатен виробити і поставити на ринок по певній ціні за певний час.

ПРОПОЗИЦІЯ ЗЕМЛІ (supply of land, S_L) – співвідношення між ціною використання (див. рента) і обсягом ресурсу, який власник цього ресурсу (домогосподарство) (див. домогосподарство) бажає і може запропонувати фірмам чи підприємцям на ринку землі (див. ринок землі) за інших незмінних умов. Оскільки запас земельних ресурсів визначається природою і є обмеженим, то пропозиція землі абсолютно нееластична, тобто не може бути суттєво збільшена навіть за умов значного зростання ціни на землю.

ПРОПОЗИЦІЯ ПРАЦІ (supply of labor, S_L) – співвідношення між реальною ставкою заробітної плати і обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) (див. домогосподарство) бажає і може запропонувати працедавцям (див. працедавець) на ринку праці (див. ринок праці) за інших незмінних умов.

ПРОЦЕНТ (interest, і) – це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їх використання протягом певного проміжку часу (наприклад, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.).

ПРОЦЕНТНА СТАВКА (interest rate, r) – це ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовуються протягом певного періоду. Є альтернативною вартістю інвестицій. Вимірюється у частках від одиниці або у відсотках (наприклад, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процентна ставка 0.1 або 10%).

ПРЯМА ЦІНОВА ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ (direct elasticity) – показує, на скільки відсотків змінюється обсяг попиту на даний товар при зміні його ціни на 1%. Коефіцієнт прямої цінової еластичності попиту завжди від`ємний (див. закон попиту). Факторами цінової еластичності попиту є: 1) важливість товару для споживача (попит на товари розкошу є еластичним, а на товари першої необхідності – нееластичним); 2) рівень змінюваності товару (попит на даний товар тим еластичніший, чим більше існує товарів-замінників даного товару); 3) питома вага витрат на товар в доході споживача (попит на даний товар тим еластичніший, чим більшою є питома вага витрат на нього в доході); 4) фактор часу (попит більш еластичний в тривалій перспективі).

Р

РЕНТА (rent, r) – найчастіше земля (див. природні ресурси) знаходиться в приватній власності і надається в оренду, отже рента – це орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року). Величина ренти залежить від таких факторів: якості (родючості) землі і місцезнаходження ділянки. Рента зростає із зростанням цін на сільськогосподарську продукцію, а не навпаки.

РЕСУРС/ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА (resource/factor of production) – благо, яке необхідно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Основними видами факторів є: земля (природні ресурси), праця, підприємництво, капітал (номінальний і реальний), інформація і технологія. Власниками факторів є домогосподарства (див. домогосподарство), які продають їх фірмам (підприємцям) на ринках відповідних факторів. Цінами факторів виробництва є відповідно рента, ставка заробітної плати, нормальний прибуток і процент.

РИЗИК (risk) – можливість декількох різних результатів, кожен з яких може реалізуватися з заданою імовірністю. Теоретичну та методологічну базу досліджень ризику, обчислень імовірності настання втрат та збитків становить так звана теорія ризику. Як наука ця теорія має два напрямки: перший становить спеціальну частину прикладної математики - стохастику, завданням якої є обчислення ймовірностей, а другий - спеціальну економічну дисципліну, що вивчає економічний зміст втрат і збитків, які виникають з певною ймовірністю, та методику їх уникнення. 

РИНКОВА ПРОПОЗИЦІЯ (market supply, S) – сума індивідуальних пропозицій, визначена при кожній можливій ціні за певний час.

РИНКОВА ПРОПОЗИЦІЯ ПРАЦІ (market labor supply, S_L) – співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

РИНКОВА СТРУКТУРА (market structure) – поділ ринкового середовища на певні типи структур відбувається за такими характеристиками: 1) частка кожного учасника у ринковому обсязі попиту і пропозиції; 2) ступінь однорідності продукції; 3) можливості входження нових фірм на ринок та виходу з ринку; 4) умови взаємодії виробників між собою та споживачів між собою, можливість змов учасників; 5) можливості отримання інформації виробником для визначення своєї поведінки. Виділяють такі основні типи ринкових структур: досконала конкуренція і досконала монополія, олігополія, монополістична конкуренція.

РИНКОВІ СИГНАЛИ (market signaling) – процес передачі продавцями покупцям інформації щодо якості товару.

 

РИНКОВИЙ ПОПИТ (market demand, D) – сума індивідуальних попитів, визначена при кожній можливій ціні за певний час.

РИНОК (market) – це механізм взаємодії покупців і продавців; місце, де продавці і покупці взаємодіють, щоб визначати ціни та кількості певного товару; це сфера обміну як всередині країни та і між країнами, що пов`язує між собою виробників і споживачів продукції.

РИНОК ЗЕМЛІ (land market) – це ринок природних ресурсів (див. природні ресурси), на якому формуються попит і пропозиція землі в широкому розумінні. Суб’єктами відносин є землевласники (домогосподарства) і орендатори або покупці (фірми і підприємці), об’єкт – земля в широкому розумінні.

РИНОК КАПІТАЛУ (capital market) – це ринок чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки.

РИНОК ПРАЦІ (labor market) – це ринок одного з факторів виробництва, на якому домогосподарства (див. домогосподарство) в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми-виробники (див. працедавці) її купують. Отже, суб’єктами відносин є домогосподарства (продавці), фірми (покупці) і посередники, якими є профспілки; об’єкт – робоча сила (див. праця).

РІВНОВАГА (equilibrium, Е) – стан, при досягненні якого при інших рівних умовах у економічного суб’єкта (див. суб’єкт ринка) зникає стимул змінювати даний досягнутий стан на будь-який інший.

РІВНОВАГА ВИРОБНИКА (producer equilibrium) – це ситуація, що відповідає такому обсягу використання ресурсів, коли вартість набору ресурсів, необхідних для виробництва певного обсягу випуску продукції, буде найменшою у порівнянні з вартістю всіх інших наборів ресурсів, які забезпечують той самий обсяг випуску. Ситуації відповідає принцип мінімізації витрат: при заданому рівні виробництва треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої граничні продуктивності цих ресурсів є пропорційними їх цінам. Геометричним проявом є точка дотику ізокванти, що відповідає бажаному обсягу випуску, і однієї з ізокост (див. ізокванта, ізокоста). В цій точці нахил ізокванти дорівнює нахилу ізокости.

РІВНОВАГА СПОЖИВАЧА (consumer equilibrium) – це ситуація, що відповідає такій комбінації економічних благ, яка максимізує корисність при даному рівні бюджетного обмеження, тобто як тільки споживач отримує даний набір, у нього зникає стимул замінювати його на інший. При цьому виконується принцип рівної корисності, згідно з яким, споживач, максимізуючи корисність, розподіляє свій дохід на всі товари таким чином, щоб їх граничні корисності (див. гранична корисність) в розрахунку на одну грошову одиницю були рівними. Графічним проявом є точка дотику найвищої доступної кривої байдужості і бюджетної лінії (див. бюджетне обмеження, крива байдужості). В цій точці нахил кривої байдужості дорівнює нахилу бюджетної лінії.

РІВНОВАЖНА ЦІНА (equilibrium price, Р_Е) – ціна, за якої на певному ринку обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції (див. попит і пропозиція), тобто така, що однаково задовольняє і покупців, і продавців.

РІВНОВАЖНИЙ ОБСЯГ (equilibrium quantity, Q_Е) – це кількість одиниць реалізованого (придбаного) товару, тобто обсяг пропозиції і обсяг попиту, що відповідають рівноважній ціні (див. рівноважна ціна).

РІДКІСНІСТЬ (scarcity) — обмеженість окремих видів ресурсів, невідповідність їх кількості тій, що необхідна для повного задоволення потреб виробництва, особи, колективу чи суспільства. Закон відносної рідкісності ресурсів – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів для їх задоволення. Постійне зростання потреб людини зумовлено дією закону зростання потреб. Але такому зростанню перешкоджає відносна обмеженість економічних ресурсів.

РОЗШИРЕНЕ БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ (extended budget constrain) – модель, яка є найближчою до дійсного вибору споживача і виражає спосіб розподілу доходу між придбанням якоїсь кількості певного одного товару, з одного боку, і придбанням усіх інших товарів – з іншого. Має вигляд: I=PX+Y, де I – доход, РХ – витрати споживача на товар Х, Y=I-PX - витрати на всі інші товари. Графічний прояв - розширена бюджетна лінія – геометричне місце точок, які відображають всі комбінації товару Х та всіх інших благ, які споживач може придбати в межах доходу I, що є в його розпорядженні, при незмінних цінах цих товарів. Є лінійною спадною функцією, нахил якої дорівнює ціні товару Х.

С

СЕГМЕНТОВАНИЙ РИНОК (segmented market) — ринок, на якому можна виділити групи споживачів із різними характеристиками попиту. Застосування концепції ринкового сегментування дозволяє підприємству (фірмі) досягти максимальної результативності діяльності шляхом використання своїх сильних сторін з урахуванням реальних умов на ринку. Сегментування – це поділ усього ринку на окремі частини (сегменти), кожен з яких охоплює більш або менш однорідні групи потенційних покупців з приблизно однаковими споживчими перевагами і стереотипом поведінки. Метою сегментування є максимальне проникнення підприємства на ці сегменти ринку замість того, щоб розпилювати зусилля на всьому ринку. Політика сегментування ринку передбачає виділення окремих частин (сегментів) ринку, що відрізняється один від одного характеристиками попиту на товари та послуги і реакцією на дії фірми.

СЕРЕДНІ ВИТРАТИ (average cost, ATC) – бувають коротко- і довгострокові. В короткостроковому періоді це величина короткострокових загальних витрат (див. загальні витрати) в розрахунку на одиницю обсягу випуску продукції (короткострокові середні витрати (short-run average cost, SATC)). Аналогічно визначається і величина довгострокових середніх витрат (long-run average cost, LATC)) – це витрати на виробництво одиниці продукції в тривалій перспективі. Якщо розглянути багато короткострокових варіантів розвитку фірми з дуже дрібним кроком зміни постійних витрат і якщо розмір фірми не має значення, то функцією довгострокових середніх витрат буде обвідна лінія, що сполучатиме точки мінімуму короткострокових середніх витрат, – ця лінія дозволить для кожного обсягу випуску отримати варіант розвитку з мінімальними середніми витратами.

СЕРЕДНІ ЗМІННІ ВИТРАТИ (average variable cost, AVC) – це величина змінних витрат (див. змінні витрати) в розрахунку на одиницю обсягу випуску продукції.

СЕРЕДНІ ПОСТІЙНІ ВИТРАТИ (average fixed cost, AFC) – це величина постійних витрат (див. постійні витрати) в розрахунку на одиницю обсягу випуску продукції.

СЕРЕДНІЙ ДОХОД (average revenue, AR) – це виручка, отримана від реалізації одиниці продукції; визначається як сукупний доход (див. сукупний доход), розрахований на одиницю виробленого (проданого) товару.

СЕРЕДНІЙ ПРИБУТОК (average profit, AEP) – це прибуток, отриманий від реалізації одиниці продукції; визначається як прибуток (див. сукупний прибуток), розрахований на одиницю виробленого (проданого) товару. Також визначається як різниця між середнім доходом і середніми загальними витратами (див. середній доход, середні загальні витрати).

СЕРЕДНІЙ ПРОДУКТ ЗМІННОГО ФАКТОРУ/ПРАЦІ (average product of a variable input/labor, AP_L) – це величина загального продукту змінного фактору (див. загальний продукт змінного фактору/праці) в розрахунку на одиницю змінного фактору, що забезпечив випуск цього продукту (праці). Цей показник також має назву середня продуктивність праці (average productivity of labor).

СЕРЕДНІЙ ПРОДУКТ ЗМІННОГО ФАКТОРУ/КАПІТАЛУ (average product of a variable input/capital, AP_K) – це величина загального продукту змінного фактору (див. загальний продукт змінного фактору/капіталу) в розрахунку на одиницю змінного фактору, що забезпечив випуск цього продукту (капіталу). Цей показник також має назву середня продуктивність капіталу (average productivity of capital).

СИГНАЛ (signal) (див. ринкові сигнали) — є опосередкованим способом комунікації на ринковому просторі. Будь-яка дія конкурента, що дає пряму або непряму вказівку на його наміри, цілі або внутрішню ситуацію, є сигналом ринку. Поведінка конкурентів сигналізує незліченною кількістю способів. Одні сигнали можуть бути блефом, інші - попередженням, треті - правдивою вказівкою на курс дій. Правильне розпізнавання і інтерпретація сигналів ринку має велике значення для розробки конкурентної стратегії, а сприйняття сигналів служить істотним доповненням до аналізу дій конкурентів.

СИНТЕЗ (synthesis) – спосіб пізнання, в основі якого лежить поєднання різних елементів, сторін явищ або процесів в єдине ціле. Є парним до методу аналізу.

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОПИТ НА ЗЕМЛЮ (demand on land for agricultural use) – є спричиненим попитом на кінцеву сільськогосподарську продукцію, який є низькоеластичним. На цінність землі сільськогосподарського призначення впливають: якість грунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання (вага цього чинника послаблюється внаслідок удосконалення засобів зберігання і транспортування продукції). Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію призводить до зростання попиту на землю при будь-якій орендній ставці (див. рента).

СКРИНЬКА ЕДЖВОРТА (Edgeworth box diagram) – модель, що дозволяє унаочнити зміни розміщення рідкісних ресурсів між двома господарськими суб’єктами і досягнення оптимуму. Являє собою прямокутник, утворений накладанням координатної сітки одного суб’єкта, повернутої на 180, на координатну сітку другого, довжина сторін якого відповідає наявним обсягам ресурсів. Графічна конструкція, яка використовується у мікроекономіці. Вперше була описана британським економістом і філософом Френсісом Еджвортом у 1881 р., далі розвинена у працях В. Парето та А. Боулі. Скринька добре придатна для аналізу розподілу 2-х благ між двома економічними суб’єктами у економіці обміну у теорії споживання або для аналізу розподілу 2-х виробничих ресурсів у теорії виробництва.

СПАДНА ВІДДАЧА ВІД МАСШТАБУ (decreasing returns to scale) – має місце, якщо в довгостроковому періоді (див. довгостроковий період) обсяги використання ввідних факторів (див. ввідний фактор виробництва) змінюються в одному напрямку і при цьому обсяг випуску продукції змінюється в пропорції меншій, ніж відбувається зміна обсягу використання цих ввідних факторів (наприклад, якщо при подвоєнні обсягу використання всіх ввідних факторів випуск продукції збільшиться лише в півтора рази).

СТАВКА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ (wage, w) – це ціна праці, що встановлюється на ринку праці.

"СТЕЛЯ" ЦІН (ceiling price) -  це ціна, що обмежує рух ціни вгору, тобто вона є штучно заниженою. Такі ціни держава використовує здебільшого для призупинення інфляції та недопущення зниження життєвого рівня. Зазначені ціни породжують дефіцит продукту. Цю проблему держава вирішує за допомогою раціонального попиту введенням різних систем нормування розподілу. Ціна «підлоги» (floor price) не дає змоги ціні знизитися за встановлені межі. Це — штучно завищена ціна. Прикладом встановлення такої ціни є завищення цін на продовольчі товари, що допоможе фермерам не збанкрутіти.

СТРАТЕГІЯ (strategy) – в теорії олігополії це набір правил, які формулюються до гри і визначають вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників.

СУБ’ЄКТ РИНКУ (економічний агент) (economic agent) – економічна одиниця, яка виконує певні визначені функції в економічній системі, вступаючи в економічні відносини з іншими економічними суб’єктами цієї системи (див. домогосподарство, фірма).

СУКУПНИЙ ДОХОД (total revenue, TR) – сума грошей, яку отримає фірма після продажу своєї продукції на ринку; визначається як добуток обсягу виробленого (проданого) товару на ціну, за якою його реалізовано.

СУКУПНИЙ ПРИБУТОК (total profit, TP) – визначається як різниця між сукупним доходом і загальними витратами (див. сукупний доход, загальні витрати). Може бути додатнім (якщо доход перевищує витрати) і від`ємним (збиток, якщо витрати перевищують доход).

СУСПІЛЬНІ БЛАГА (pablic goods (and services), social goods) - це блага неподільні (indivisible), на них ніхто не має виключного права і вони не є об'єктом суперництва. Суспільні блага та послуги - це визначені види товарів і послуг, які приносять соціально-економічні, медичні, історико-культурні, екологічні та інші переваги як конкретному індивіду, так і суспільству в цілому. Квазі-суспільні блага, або квазі-державні блага ринок може виробляти, але мало і недешево, вони взагалі можуть не приносити прибутків, тому держава береться за виробництво цих благ. Суспільні блага та послуги мають характерні риси, що є протилежними рисам чистих приватних благ (товарів та послуг індивідуального споживання). Так, товари суспільного споживання - неділимі або складаються з крупних одиниць, і не можуть бути продані окремим покупцям. їх споживання є колективним. Отримання індивідом-споживачем переваг від існування суспільних благ дістаються внаслідок виробництва (а не придбання) цих благ.

Т

ТЕОРІЯ ІГОР (theory of games) – це теорія індивідуальних раціональних рішень, які приймаються учасниками гри в умовах недостатньої інформації щодо результатів цих рішень. Теорія ігор математичними методами досліджує поведінку суб’єктів, що найчастіше мають протилежні інтереси і була розроблена Джоном фон Нейманом та Оскаром Моргенштерном, які в 1944 р. виклали її основи в праці „Теорія ігор та економічна поведінка”. Дана теорія лежить в основі стратегічної поведінки фірм в умовах олігополії.

ТЕОРІЯ МІЖЧАСОВОГО ВИБОРУ (intertemporal choice theory) – модель пропозиції позичкових коштів, запропонована у 1930 р. американським економістом Ірвіном Фішером. Модель показує, що поточне споживання залежить не від поточного доходу, а від поточної вартості доходів теперішнього і майбутнього періодів. Вплив процентної ставки на споживання населення можна поділити на три складові – ефект заміщення, ефект доходу та ефект багатства. Ефект заміщення полягає у зміні споживання. Таким чином, у разі підвищення процентної ставки майбутнє споживання стає дешевшим, що робить його для особи привабливішим порівняно з поточним споживанням. Збільшення ставки за відсотками призводить до виникнення ефекту доходу: ціна майбутнього споживання зменшується за незмінного рівня сукупних грошових ресурсів, що дає змогу як позикодавцеві, так і позичальникові збільшити споживання. Ефект багатства виникає в результаті зміни вартості сукупних грошових ресурсів. Якщо процентна ставка зростає, та поточна вартість сукупного доходу знижується. У наслідок цього зменшується споживання в обох часових періодах. Проаналізувавши теорію процента І. Фішера, можна зробити такий висновок: вплив процентної ставки на споживчі витрати населення теоретично передбачити не можна.

ТЕХНОЛОГІЯ (technology) – знання про те, як сполучити різні фактори виробництва (див. ресурс) для забезпечення випуску певного блага, тобто це сукупність методів і практичних знань та навичок по виготовленню, зміні стану та властивостей напівфабрикатів, що здійснюються в процесі виробництва економічних благ (кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції).

ТОВАР ГІФФЕНА (Giffen good) – низькоякісний товар, витрати на який мають значну питому вагу в доході споживача. Його споживання зростає, коли ціна на нього зростає і навпаки, падає – коли ціна зменшується (наприклад, картопля, житній хліб).

ТОВАРИ НИЖЧОЇ ЯКОСТІ (НИЗЬКОЯКІСНІ, ДРУГОРЯДНІ) (inferior good) – товари, обсяг споживання яких збільшується із зменшенням доходу споживача і навпаки (тобто між зміною доходу і зміною обсягу їх споживання існує обернений зв’язок). Зазвичай це товари невисокої споживчої цінності. Частина низькоякісних товарів є звичайними (див. нормальний товар).

ТОЧКА БЕЗЗБИТКОВОСТІ (break-even point) – відповідає обсягу випуску конкурентної фірми, для якого загальна виручка дорівнює загальним витратам (або в розрахунку на одиницю продукції: ринкова ціна дорівнює величині мінімальних середніх загальних витрат), тобто фірма отримує нульовий прибуток.

ТОЧКА ЗАКРИТТЯ (shut-down point) - відповідає обсягу випуску конкурентної фірми, для якого ринкова ціна дорівнює величині мінімальних середніх змінних витрат.

ТРАНСАКЦІЙНІ ВИТРАТИ (transaction costs) — витрати пошуку інформації — витрати часу і ресурсів на отримання та оброблення інформації про ціни, товари і послуги, якими цікавляться, про постачальників і споживачів (Дж. Стіглер).

Ф

ФІКСАЦІЯ ЦІН (price fixing) – антиконкурентна дія, обмежена державою: спроба кількох фірм об`єднатися з метою встановлення певної ціни на продукцію. Як правило, фіксується: 1) завищена монопольна ціна (на зразок картельної угоди) або 2) ціна, що обмежує появу нових конкурентів або призначена виштовхнути слабших суперників (встановлюється нижче рівня витрат, має назву грабіжницьке ціноутворення – predatory pricing).

ФІРМА (firm) – це первинна ланка виробничої сфери, яке займається виробництвом продукції, наданням послуг або виконанням робіт з метою задоволення ринку й одержання прибутку. Економічна одиниця, яка виконує в економічній системі такі функції: 1) самостійно приймає рішення; 2) споживає (купує) фактори виробництва з метою випуску економічних благ; 3) прагне максимізації прибутку в умовах обмежених економічних ресурсів.

Х

Х-НЕЕФЕКТИВНІСТЬ (X-inefficiency) – різниця між фактичними і мінімально можливими технологічно ефективними витратами для будь-якого обсягу виробництва, що виникає в умовах монополії (див. монополія). Причиною появи є неефективна внутрішня робота фірми, оскільки для монополістичної фірми мінімізація витрат виробництва не є необхідною умовою максимізації прибутку, що не стимулює ефективного використання ресурсів і не вимагає необхідності економії на масштабі. Х-неефективність тим вища, чим слабший конкурентний механізм.

Ц

ЦІНОВА ВІЙНА (price war) – циклічне послідовне зниження ціни з метою витіснення конкурентів з ринку. Є характерним для олігополії (див. олігополія). Наслідком цінової війни є встановлення конкурентної рівноваги (ринкова ціна знижується до рівня мінімальних середніх витрат (див. середні витрати) – економічні прибутки фірм дорівнюють нулю, а осяг випуску в галузі встановлюється на рівні обсягу при досконалій конкуренції). Від цінових війн в короткостроковій перспективі виграють споживачі і суспільство, а програють учасники – олігополісти.

ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ (price discrimination) – це форма ціноутворення, при якій монополіст встановлює різні ціни на однаковий товар залежно від умов продажу при однакових витратах виробництва. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання таких умов: 1) існує ознака, за якою можна виділяти категорії споживачів; 2) продукцію, яку виробляє монополіст, не можна перепродавати.

ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ ДРУГОГО СТУПЕНЯ АБО ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЦІН ЗА ОБСЯГАМИ СПОЖИВАННЯ (second degree price discrimination) - полягає у встановленні різних цін для різної кількості однакового товару. При такому способі дискримінації використовують спадний характер ринкового попиту, тобто бажання споживачів купляти більші обсяги блага по меншим цінам і навпаки (див. сегментований ринок).

ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ ПЕРШОГО СТУПЕНЯ (АБСОЛЮТНА ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ АБО ДИСКРИМІНАЦІЯ ЦІН ЗА ДОХОДАМИ ПОКУПЦЯ) (first degree price discrimination (perfect price discrimination)) - існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці блага. В основі цієї форми диверсифікації лежить сегментація покупців за рівнем їх доходу (основна мета монополіста – вилучення надлишку споживача (див. надлишок споживача)). Абсолютної диверсифікації (повного сегментування (див. сегментований ринок) споживачів за рівнем їх доходів) на практиці не існує, можливою є лише спроба максимально наблизитися до ідеального стану. Резервована ціна покупця – це та ціна, яка б була наслідком ідеальної диверсифікації.

ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ ТРЕТЬОГО СТУПЕНЯ АБО ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЦІН ЗА КАТЕГОРІЯМИ ТОВАРІВ (third degree price discrimination) - запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту. Така цінова політика може застосовуватися у випадках монополізації декількох різних ринків одного товару або при можливості сегментації (структуризації) одного ринку (див. сегментований ринок): для ринків (сегментів) з більш еластичним попитом встановлюються нижчі ціни, а для тих, на яких попит менш еластичний – вищі (еластичність попиту залежить від рівня доходу споживачів і питомої ваги товару в їх доході). Різновидом даного виду диверсифікації є диверсифікація цін за часом, яка використовується тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту і при цьому встановлювати різні ціни для різних періодів часу. Виділяють два підходи: 1) один і той же товар спочатку продають по вищій ціні для заможних верств населення, а з часом ціну знижують, щоб дати можливість купити товар біднішим споживачам (ставка робиться на так званий фактор престижу); 2) ставка робиться на період часу, в якому попит піковий. При цьому необов’язково, щоб витрати виробництва були однакові, оскільки продаж в піковий період не зменшує реалізації в інший час.

ЦІНООДЕРЖУВАЧ (price-taker firm) – це окрема конкурентна фірма (див. досконала конкуренція), яка не маючи впливу на ринкову ціну, сприймає її як встановлену ринком.

ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА ПРИНЦИПОМ „ВИТРАТИ ПЛЮС” (cost-plus pricing) – одна з форм олігополістичного ціноутворення, при якій спочатку визначається середній рівень змінних витрат виробництва, а потім до нього додається певний відсоток, що включає середній рівень постійних витрат і нормальний прибуток. Рівень витрат визначається виходячи із неповної завантаженості виробничих потужностей (щоб був резерв на випадок кон’юнктурних зрушень), а величина надбавки (відсоток) залежить від еластичності попиту на товар (при нееластичному попиті він буде вищим і нижчим при еластичному).

ЦІНОУТВОРЮВАЧ (price-maker firm) – під цим терміном розуміють фірму (див. монополіст), яка функціонує в умовах монопольного середовища (див. монополія). Вона має сильну ринкову владу, її здатність впливати на ринкову ціну (її встановлювати) обмежує лише попит споживачів, про обсяг і можливі зміни величини якого вона повністю поінформована.

Ч

ЧАСТКОВА РІВНОВАГА (partial equilibrium) – частковим називається стан рівноваги (див. рівновага), який досягається на кожному окремому ринку за припущення незмінності всіх зовнішніх стосовно цього ринку умов. У будь-якій економічній системі рівновага відображає такий баланс сил, за якого змінні не збільшуються й не зменшуються. Зрозуміло, що у реальній, а отже, постійно змінюваній економіці такий баланс може бути лише моментом (миттю) у постійному русі. Для пояснюючої ж моделі саме цей момент стає об’єктом дослідження.

ЧИСТІ (БЕЗПОВОРОТНІ) СУСПІЛЬНІ ВТРАТИ (net social cost)– ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією, вимріються величиною сукупних втрат надлишку споживача і надлишку виробника від скорочення обсягу випуску і підвищення ціни. Інша частина надлишку споживача захоплюється монополістом і перетворюється на його додатковий виграш, трансформується у надлишок виробника.

Ш

ШЛЯХ ЕКСПАНСІЇ (ТРАЄКТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІРМИ) (expansion path) – в довгостроковому періоді для кожного іншого бажаного обсягу випуску можна завжди знайти точку мінімальних витрат в системі координат „капітал-праця”: поєднання таких точок для різних обсягів випуску утворює висхідну криву, яка і має назву кривої експансії. За її допомогою можна побудувати функцію витрат виробництва: TC=f(Q), яка встановлює зв’язок між обсягом випуску (Q) і мінімально можливою вартістю виробництва цього обсягу.

Ю

ЮТИЛЬ (від utility — корисність) - умовна (теоретична) одиниця виміру корисності у кардиналістській концепції.

Я

ЯКІСТЬ (quality) - сукупність технічних, економічних, експлуатаційних, соціальних та інших властивостей речей і процесів, що характеризують корисність; один із головних показників ефективності виробництва, науково-технічного, економічного і соціального прогресу.