Напрямки і фактори розвитку. Їх взаємозв’язок.

Особистість розвивається в біологічному, психічному і соціальному напрямку.

Біологічний напрямок включає в себе розвиток біологічних систем організму: кістково-м’язової, дихальної, серцево-судинної, кровоносної системи.

Під психічним напрямком розвитку ми розуміємо розвиток пам'яті, здатності виконувати різні мислительні операції ( аналіз, синтез, узагальнення), швидкість проходження психічних реакцій.

Під соціальним напрямком розвитку розуміємо соціалізацію людини, її взаємозв’язки з колективом, суспільством, сім'єю.

Напрямки і фактори розвитку взаємопов'язані між собою: людина повинна розвиватися одночасно на всі боки (по можливості рівномірно) з врахуванням всіх факторів.

Фактор – це умова, причина будь – якого процесу.

Розвиток має свої фактори , основну роль серед яких відіграють : біологічний (спадковість), середовище, діяльність, навчання, саморозвиток, активність особистості. Провідну роль серед цих всіх факторів відіграє виховання.

Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості

Виховання – це провідний фактор розвитку особистості. Тому, що: - по – перше, він дає змогу знівелювати всі негативні впливи інших факторів; - по – друге, виховання, на відмінну від інших факторів цілеспрямоване, тому результати його передбачувальні.

Виховання виконує такі функції:

1. Організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;

2. Підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвитку і формуванню особистості;

3. Усуває негативні впливи на розвиток особистості;

4. Ізолює особистість від негативних умов для її розвитку.

Виховання створює умови для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей впродовж життя особистості. Воно не може змінити конституцію тіла людини, але може навчити людину пристосувати цю конституцію до життя, що зробить особистість здоровою, загартованою.

Виховання не може змінити тип темпераменту, але навчити людину розуміти прояви його, вносити в них корективи, або гальмувати негативні чи підсилювати позитивні. Діалектика виховання та розвитку полягає в тому, що вони взаємозалежать одне від одного. Розвиток впливає на виховання, а виховання визначає розвиток. Ця ідея була сформована Л. С. Виготським – російським психологом. Він обґрунтував тезу про провідну роль у розвитку особистості.

Суть її в тому, що в розвитку дитини є два рівні:

• рівень актуального розвитку ( це рівень підготовленості дитини – які завдання вона може виконати самостійно );

• другий рівень – “ зона ближнього розвитку ”, ( охоплює завдання, які дитина не може виконати самостійно сьогодні, а виконує під керівництвом вчителя ). Те що сьогодні дитина не може виконати самостійно, завтра вона буде виконувати. За таких умов, навчання пробуджує інтерес до життя і приводить в рух низку процесів розвитку.

Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визріли.

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, що вона стає не лише об’єктом, але і суб’єктом виховання. Дитина повинна проявляти активність у виховному процесі, тоді він ефективний, цінний і забезпечує її розвиток. Для цього слід враховувати індивідуальні особливості дитини та її інтереси та захоплення.