2. Причини Революції на граніті 1990 р.

Револю́ція на грані́ті (або Студе́нтська револю́ція на грані́ті) — кампанія широкомасштабних акцій ненасильницької громадянської непокори, заздалегідь організована українською радянською молоддю, переважно студентами. Протести тривали з 2 по 17 жовтня 1990 року в Україні (тодішній УРСР). Стрижнем протестних подій було студентське голодування на площі Жовтневої революції у Києві (нинішньому Майдані Незалежності). Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.

Головними вимогами молоді були:

недопущення підписання нового союзного договору;перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки;націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ;відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. У 1985 році до влади в СРСР прийшов Михайло Горбачов і почав впроваджувати реформи, які призвели до того, що комуністична верхівка почала більш лояльно і терпимо ставитися до своїх ідеологічних супротивників, тому колишні дисиденти та національно-свідома молодь активізувалися і змогли відкрито проводити свою діяльність. Виникали організації національно-демократичного спрямування, найпопулярнішими були такі як Народний рух України, Українська Гельсінська спілка, Українська студентська спілка, Студентське братство та інші.

У країні тоді існували глибокі економічні проблеми, яким не могла зарадити навіть політика гласності. Планова економіка, орієнтована переважно на військово-промисловий комплекс. Через це був наявний дефіцит елементарних побутових речей, а також продуктів харчування. Як негативні наслідки планової економіки це все породжувало негативні настрої у суспільстві та критичне ставлення населення до існуючої влади. Панівна роль компартії, підпорядкування їй усіх сфер життя не відповідали потребам переважної більшості населення і були неспроможні змінити наявну соціально-економічну ситуацію, щоб задовольнити зокрема й елементарні споживчі потреби людей. У значної кількості людей, зокрема у молоді, були відсутні можливості повноцінно жити при тогочасній системі державної влади. Перебудова не вдавалася. Постала необхідність рішучих дій.

У 1990 році відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, на яких парламентську більшість утворили комуністи («Група 239», а демократи, сформувавши Народну Раду, у підсумку мали 126 мандатів. Після проведення виборів їх громадянська активність помітно зменшилася, натомість молодь вважала, що третина голосів демократів у Верховній Раді не є перемогою. Тому студенти вирішили активізувати власні дії.

Ідея проведення акції, основою якої мало стати студентське голодування, виникла влітку в київській УСС, яку підхопило «Студентське Братство Львівщини». Добрі стосунки між членами організацій та високий рівень організаційної підготовки стали запорукою успішного проведення акції. Одностайно визначили день початку акції, форми, методи, вимоги. Зокрема, кияни висунули три основні вимоги: перевибори ВР УРСР, націоналізація майна КПУ та ЛКСМУ, не допущення підписання нового союзного договору, а львів'яни додали ще дві: відставка Масола та прийняття рішення про військову службу громадян УРСР виключно в межах республіки. Акцію планували розгорнути на площі Жовтневої революції, розгорнувши наметове містечко.

Одноголосно прийняли рішення про вибір співголів, якими стали Олесь Доній (голова київської УСС), Маркіян Іващишин (голова СБ Львова) та Олег Барков (голова Дніпродзержинської УСС).

Підготовка до протесту не проходила спокійно. Від імені УСС (назвавши її «Славута») поширювалася газета, де вказувалося, що лідер Української республіканської партії Левко Лук'яненко придбав на кошти партії власний будинок, а членів Спілки Незалежної української молоді використовував як робочу силу. Але у наступний же день УСС та УРП спільно влаштували пікет КДБ. Також влаштовувалися проблеми з телефонним зв'язком, коли до представників УСС Києва не могли додзвонитися.