Мал. 2. Економічні наслідки чистої монополії.

Економічні наслідки чистої монополії (див. схему):

• Більш високі ціни, ніж на конкурентному ринку (на конкурентному ринку ціна товару дорівнює граничним витратам, а на монопольному вона перевищує ці витрати).

• Недостатній розподіл ресурсів для певного продукту — менший обсяг виробництва, ніж той, що потрібен суспільству для задоволення суспільної потреби.

• Можливість виробництва з більшими витратами, ніж ті, що були б при конкурентному ринку.

• Суперечливий вплив на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби  монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурент­ному ринку. Більшість сучасних відкриттів, зроб­лено за участю монополій. З іншого боку, у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогре­су, тому він може дозволити собі бути неефективним. Існує можливість відмови від удосконалення техніки, технології, продукції з метою повного використання вже придбаного обладнання і повернення витрачених на нього коштів;

• Збільшення нерівності доходів населення.

Антимонопольна політика. Слід звернути увагу на важливість і основні заходи державної політики стосовно монополій, яка реалізується за допомогою антимонопольного законодавства. Держава може: 1) сприяти підвищенню конкуренції в окремих галузях — суд має можливість прийняти рішення про розподіл великої фірми на декілька менших фірм; 2) регулювати діяльність природних монополій, визначаючи територію їх діяльності, якість товарів і послуг, рівень цін на їхню продукцію (регульована державою ціна, як правило, компенсує середні загальні витрати і скорочує або навіть ліквідує економічний прибуток, забезпечує збільшення обсягів виробництва), може здійснювати перевірку обґрунтованості підвищення тарифів природними монополіями на відповідність їхнього зростання реальному підвищенню витрат фірм, а у випадку необґрунтованого підвищення тарифів висувати обвинувачення у зловживанні монопольною владою (на основі антимонопольного законодавства); 3) введення державної власності на підприємства — природні монополії (водо-, електро-, газопостачальні компанії, залізничний транспорт).

Реалізація антимонопольної політики держави базується на застосуванні відповідного законодавства. Загальним принципом його застосування у країнах світу взагалі, та в Україні зокрема, є факт антиконкурентних дій підприємств, що володіють ринковою владою, а саме здійснення ними злиттів та (або) фіксації цін (обсягів випуску продукції).

Створення антимонопольного законодавства у світі мало на меті встановлення правил поведінки на ринку, захист підприємств від антиконкурентних дій ринкових суб’єктів, сприяння створенню ринкового середовища та конкуренції. Перший антимонопольний закон – Закон Шермана – було ухвалено у США у 1890 р. у відповідь на негативні явища в економіці, що пов’язані з існуванням трестів. Згодом такий закон було доповнено та уточнено в законах про Федеральну торгову комісію, у Законі Клейтона тощо.

За прикладом США в інших країнах світу також ухвалювались антимонопольні закони. В Європі антимонопольні норми вперше запровадили у Франції, Італії, Бельгії, Великобританії, Німеччині. Антимонопольне законодавство країн світу має суттєві відмінності, що стосуються: практики визнання дій антиконкурентними; визначення критеріїв та факту монополізації галузі; складу, повноважень державних органів, процедур впливу тощо.

Створення правової бази конкурентної політики в Україні відбувалося у складних умовах, оскільки були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн неможливо механічно перенести в умовах перехідної економіки. Однак, за порівняно короткий строк в Україні були розроблені та прийняті відповідні закони. Відповідно до ст. 42 Конституції України в нашій країні гарантується підтримка конкуренції та не допускається зловживання монопольним становищем. Першим кроком у становленні національного антимонопольного законодавства в Україні вважається прийняття у серпні 1990 р. Закону УРСР «Про економічну самостійність Української РСР». Такий закон впроваджував ринкові засади управління економічними процесами та принципи підприємництва. У державі активний розвиток системи антимонопольного регулювання відбувся у 1990-х рр., наслідком чого було зниження рівня монополізації економіки шляхом поділу та ліквідації державних монопольних утворень. Пізніше було прийнято «Закон про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.). Загалом норми вітчизняного антимонопольного законодавства містять близько 100 законів України з питань регулювання економічної діяльності. Проте практика застосування чинного антимонопольного законодавства показала необхідність його удосконалення для забезпечення належного запобігання монопольним зловживанням.

Важливе місце в антимонопольній діяльності в Україні займає Закон "Про Антимонопольний комітет України" (1993). Правові норми щодо конкурентного регулювання містяться також у Законах України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000). У 2002 році в Україні набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної конкуренції", згідно з законодавством монопольне становище підприємств на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Голову Антимонопольного комітету України призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

Зрозуміло, що вимоги конкурентного законодавства виконуватимуться лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. На відміну від конкурентних відомств розвинених країн, становлення таких інституцій в Україні відбувалось одночасно з кардинальними змінами в економіці країни. Якщо головне завдання антимонопольних органів у Західній Європі, США, Японії — підтримка вже діючої конкуренції, то в Україні йшлося про створення конкурентного середовища. Тому функції конкурентних відомств України значно ширші, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

До них належать такі:

— державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства;

— розробка та впровадження заходів з попередження, обмеження та запобігання монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції;

— сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції та підприємництва;

— захист законних інтересів громадян (споживачів і підприємців) від проявів монополізму та недобросовісної конкуренції.

Зловживання монопольним становищем — це передусім нав'язування таких умов договору, які ставлять конкурентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, непотрібного контрагентові. Це обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін. І, нарешті, зловживанням є часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.

Неправомірними угодами між підприємствами визнаються угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок, націнок, розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом реалізації чи закупівель, за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їхньої монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

Дискримінацією підприємців органами влади та управління передусім визнається заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва у будь-якій сфері діяльності, примушення підприємців до укладення певних договорів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів тощо.

Недобросовісною конкуренцією передусім визнається неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування продукту, а також копіювання форми, упаковки і т. ін. Крім того, зумисне поширення неправдивої або спотвореної інформації, що може завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, а також отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, некоректне порівняння товарів, що виробляються та реалізуються, введення споживачів в оману відносно характеру, споживчих властивостей та якості товарів.

За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи на підприємців і посадових осіб. На підприємства вони накладаються за: ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України; неподання чи несвоєчасне подання інформації Антимонопольному комітету і його територіальним управлінням або свідоме подання недостовірних даних. За аналогічні порушення несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу і посадові особи органів влади та управління, а також керівники підприємств.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування частіше за все допускають такі порушення: надання суб'єктам господарювання необґрунтованих пільг, створення несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності підприємців, встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, заборони або обмеження міжрегіональної торгівлі. Антимонопольні органи України мають повноваження видавати органам виконавчої влади, місцевого самоврядування обов'язкові для виконання рішення про скасування та зміну прийнятих ними неправомірних актів, припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, а також накладати штрафи на посадових осіб.

Загальний підсумок здійсненої в Україні демонополізації можна оцінити так: на початку 1990-х років частка монопольного сектора в національній економіці була практично стовідсотковою, і сьогодні в економіці України ще не створено ефективного конкурентного середовища. Держава не гарантує суб'єктам господарювання однакові "правила гри". Частка монопольного сектора економіки у ВВП перевищує 40%. Залишаються неефективними механізми державного регулювання природних монополій, не відповідають економічним розрахункам ціни і тарифи на їхні послуги, структура витрат виробництва. В цілому вжиті державою протягом останніх років правові та організаційні заходи в Україні дали можливість певною мірою створити умови для практичної реалізації положень Конституції України щодо забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобіганню зловживання монопольним становищем та неправомірному обмеженню конкуренції.