4. Висновок

Отже, творчість - найбільш знаковий прояв внутрішньої свободи особистості. Творчість також є моментом трансформації внутрішньої свободи у зовнішню. Культуротворчість втілює свободу в зовнішньому світі.

Самореалізація особистості в процесі культуротворчості - один із можливих шляхів досягнення свободи. Це спроба подолання несвободи, "оскільки свобода як особистісна субстанція - це подолан­ня всього, що обмежує особистість, прояв справжньої індивідуальності". Так культуротворчість виявляється втіленням свободи. Тому, на нашу думку, культуротворчість - це найбільш адекватна співвідносна категорія щодо категорії свободи. І культуротворчості, і свободі притаманні атрибути мін­ливості, процесуальності, активності. Свобода має потребу в творчості, творчість - у свободі. Для усвідомлення свободи людині потрібна активізація творчого потенціалу. З іншого боку, і свобода, і творчість рівною мірою необхідні як для побудови власного "Я", формування своєї особистості, само- реалізації, так і для формування культури.

5. Список використаних джерел та літератури

1. Табачковський В. Г. Людина. Світ. Світопорядки / В. Г. Табачковський // Практична філософія. - 2003. - № 3. - С. 34-41.

2. Философские вопросы теории творчества : межвуз. сб. науч. тр. - Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1992. - 135 с.

3. Бердяев Н. Философия свободы / Н. Бердяев. - М. : Интерпартнер-МКС, 1990. - 288 с.

4. Горлач М.І., Кремень В.Г., Рибалка В.К. Філософія. Консум. – 2001. – 671 с.

5. Юрій М.Ф. Людина і світ. - К.: Дакор, 2006. - 460 с.

6. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч. посібник. – МАУП, 2000. – 256 с.