- •1. Філософія права у системі юридичних наук
- •2. Визначення понять «об’єкт науки» та «предмет науки» та їх значення для поділу юридичних знань на окремі галузі.
- •3. Поняття та форми реалізації правових норм.
- •4. Поняття і предмет філософії права.
- •5. Об’єкт і предмет теорії права (основні точки зору, їх характеристика та аналіз)
- •6. Суб’єкти та підстави реалізації правових норм.
- •7. Структура філософії права.
- •8. Основні функції теорії права.
- •9. Роль та місце держави у процесі реалізації правових норм.
- •10. Функції філософії права.
- •11. Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
- •12. Механізм реалізації правових норм.
- •13. Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.
- •14. Проблеми належності, допустимості, доцільності та істинності методу юридичного дослідження.
- •15. Правозастосування як особлива форма реалізації правових норм.
- •16. Специфіка процесу правового пізнання.
- •17. Юридичний позитивізм як один із напрямів розуміння права
- •18. Суб’єкти та підстави застосування правових норм.
- •19. Немає питання. Залишаю для номерації.
- •20. Етапи і межі пізнання правової реальності
- •21. Чиста теорія Ганса Кельзена.
- •22. Стадії правозастосувального процесу.
- •23. Способи обґрунтування права.
- •24. Природно-правовий підхід до праворозуміння.
- •25. Механізм і стадії застосування правових норм і проблеми, що виникають на цих стадіях
- •26. Онтологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •27. Соціологічний підхід до праворозуміння.
- •28. Особливості конкретизації норм права у процесі їх застосування.
- •29. Взаємозв’язок гносеології права із онтологією права.
- •30. Історична школа права.
- •31. Форми застосування норм права.
- •32. Комунікативні функції права.
- •33. Проблеми співвідношення держави і права.
- •34. Тлумачення норм права як складова процесу правореалізації.
- •35. Онтологічна природа права.
- •36. Співвідношення категорії «функції права» з категорією «соціальна цінність права»
- •37. Способи тлумачення норм права та проблеми, які виникають у їх використанні
- •2) Застосування певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст правової норми, зокрема:
- •38. Природне і позитивне право як елементи правової реальності.
- •39. Класифікація функцій права і проблеми, що виникають під час цього процесу.
- •40. Особливості інтерпретаційних актів.
- •41. Форми буття права.
- •42. Право і проблеми меж державного впливу.
- •43. Акти правозастосування
- •44. Антропологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •45.Поняття правоутворення та його співвідношення із правотворчістю.
- •46. Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні.
- •47. Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність.
- •48. Проблеми реалізації принципів правотворення.
- •49. Юридична техніка і її значення для правозастосування
- •50. Права людини і права громадянина: проблеми співвідношення.
- •51. Проблема розуміння джерела (форми) права.
- •52. Стиль та мова правозастосувальногоакта.
- •53. Ідеї природних прав людини.
- •54. Питання якості та ефективності нормативно-правового акту.
- •55. Основні вимоги до правильного застосування правових норм.
- •56. Право як форма буття і забезпечення прав і свобод людини.
- •57. Законодавча техніка: поняття, ознаки і структура.
- •58. Поняття, види і причини правозастосувальних помилок і шляхи їх усунення.
- •59. Суб’єктивне і об’єктивне право.
- •60. Проблеми конструювання структури закону.
- •61. Прогалини у законодавстві та шляхи їх усунення і подолання.
- •62. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •63. Законодавча техніка та законодавчий процес: взаємозв’язки
- •64. Аналогія права та закону: випадки, принципи та механізм застосування.
- •65. Соціальна цінність права.
- •66. Етапи і стадії правотворчого процесу, практичні і теоретичні складнощі, що їх супроводжують.
- •67. Вимоги щодо правильного застосування аналогії права та аналогії закону.
- •68. Рівність, свобода і справедливість як аскіологічні аспекти права.
- •69. Конкретизація юридичних норм: проблеми визначення поняття та видів.
- •70. Колізії у законодавстві: поняття, причини та шляхи їх подолання
- •71. Справедливість і свобода як головні сутнісні риси права
- •72. Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії права.
- •73. Шляхи усунення колізій та прогалин у законодавстві.
- •74. Формальна рівність як принцип права.
- •75. Юридична відповідальність: проблеми розуміння
- •76. Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогії закону та аналогії права: теоретичні і практичні аспекти
10. Функції філософії права.
Як і будь-якій іншій філософській дисципліні, філософії права притаманна низка функцій. Серед них найважливішими є: світоглядна, методологічна, відображальноінформаційна, аксіологічна, виховна.
Світоглядна функція полягає у формуванні в людині загального погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і розвиток права як одного зі способів людського буття. Ця функція певним чином вирішує питання про сутність і місце права у світі, його цінності і значущість у житті людини і суспільства в цілому, чи, іншими словами, формує правовий світогляд людини.
Методологічна функція відображається у формуванні певних моделей пізнання права, що сприяють розвиткові юридичних досліджень. З цією метою філософія права розробляє методи та категорії, за допомогою яких і проводяться конкретні правові дослідження.
Відображально-інформаційна функція забезпечує адекватне відображення права як специфічного об’єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв’язків, закономірностей. Це відображення синтезується у правовій картині чи реальності «образу права».
Аксіологічна функція полягає в розробленні уявлень про такі правові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також про правовий ідеал і в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, критиці її структури та станів.
Виховна функція реалізується в процесі формування правосвідомості і правового мислення, через розроблення власне правових установок, у тому числі такої важливої якості культурної особистості, як орієнтація на справедливість і повагу до права.
11. Методологія юридичної науки: поняття, структура та місце у системі юридичного знання.
Методологія юридичної науки — це: а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також б) вчення (теорія) про їх використання при вивченні державно-правових явищ.
До складу цієї методології, зокрема, входять:
філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);
загальнонаукові методи, тобто такі, що використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);
групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);
спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті для дослідження предмета лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).
Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т. ін.).
Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового дослідження: кожна з них може знадобитись на якомусь етапі — тому навіть з цієї причини методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте їхня роль у науковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження. Його загальну спрямованість, орієнтують на знаходження, відбір, накопичення цілком визначених у соціально-змістовному відношенні фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе і непотрібне.
Принципи — це базові засади, на яких формуються та здобуваються юридичні знання. Основними з них є два:1. Принцип об'єктивності юридичного пізнання. Він полягає в тому, що досліджувані реальні державно-правові явища повинні пізнаватись і відображатись у науці такими, якими є насправді, без перебільшень або применшень.2. Принцип обгрунтованості пізнання. Він базується на тому, що наукові висновки повинні спиратися на точно встановлені факти, підтверджуватись точними аргументами.Методи юридичної науки — це система прийомів та засобів, спрямованих на отримання об’єктивних та обгрунтованих знань. Юридичні науки використовують такі методи:• всезагальні — характеризують філософську основу пізнання;• загальні — конкретизують всезагальні методи стосовно юридичних наук;• спеціальні (окремі) — використовують конкретні юридичнінауки.Класифікація ця умовна. До того ж зазначені методи неможливо розмежувати. Вони взаємопов’язані та взаємозумовлені.Серед всезагальних методів розрізняють метафізико-ідеалістичний та діалектико-матеріалістичний.Метафізичний підхід до дослідження держави та права базується на твердженні, що вони є явищами, які не розвиваються, не залежать від інших соціальних явищ: економіки, ідеології та ін. Цей підхід спрямований на створення ідеальних понять, не пов’язаних безпосередньо з державно-правовою практикою.Ідеалістичний підхід спирається напервинність свідомості, яка творить матеріальне життя суспільства. За допомогою метафізико-ідеалі-стичного методу побудовано, наприклад, концепцію правової держави. Не заперечуючи взагалі існування цього методу, бо він має й переваги — відносну стійкість форм держави, активний вплив свідомості на матеріальний базис, треба визнати, що він малоефективний без діалектико-матеріалістичного методу.
