10.4. Принципи соціальної справедливості

Соціальна справедливість – це узагальнена моральна оцінка суспільних відносин, сукупність уявлень про належний стан речей, про те, як має бути, передовсім у питаннях розподілу доходів, соціального статусу, добробуту тощо.

Основні сучасні концепції розподільної справедливості:

1. Егалітарний підхід – передбачає рівний розподіл благ між індивідами.

2. Роулсіанський підхід – виправдовує такий перерозподіл, який максимізує корисність найменш забезпечених осіб.

3. Утилітарний – перерозподіл має здійснюватися на користь тих, хто здатний отримати від споживання благ найбільшу користь;

4. Ринковий – справедливість встановлюється ринком, який визначає внесок кожного і належну йому винагороду; необхідність перерозподілу заперечується.

Типи справедливості:

1)  Нееквівалентна соціальна справедливість – не передбачає взаємозв'язку індивідуальних вкладів і віддач (взаємини всередині родини значною мірою підкоряються принципам нееквівалентній справедливості; інші приклади – безкоштовне надання медичних або освітніх послуг, а також благодійність).

2)  Еквівалентна соціальна справедливість – передбачає існування певного співвідношення між індивідуальними вкладом та віддачею.

2.1)  Диференційована еквівалентна соціальна справедливість передбачає різне співвідношення вкладів і віддач для людей, що розрізняються за певними ознаками (переважно соціального характеру). Наприклад, корисний внесок людини може винагороджуватися залежно від класу чи касти, до яких вона відноситься.

2.2)  Недиференційована еквівалентна соціальна справедливість передбачає однакове співвідношення вкладів і віддач для всіх людей (рівна оплата за рівну працю; недопущення дискримінації окремих учасників економічної діяльності).

Наведені вище типи справедливості у певному співвідношенні входять до усіх концепцій справедливості.

Вибір принципів соціальної справедливості визначається в кожнім суспільстві по-своєму, виходячи з духовних підвалин кожного з них, вироблених національних стандартів, що формувалися протягом усього попереднього історичного розвитку даної країни.

Наприклад, українське суспільство, що формувалося під впливом складних історичних подій, природних особливостей країни; якому були нав’язані і прищеплені принципи егалітаризму (проявляються у вигляді колективістських засад), у значній своїй частині не сприймає філософію індивідуалізму і ринкові принципи справедливості.

В більшості країн соціальна справедливість пов’язується із:

1. рівною винагородою і визнанням за однакову працю;

2. гарантуванням усім, незалежно від трудового внеску, певного мінімального рівня і якості життя;

3. рівним доступом до соціальних благ (отримання освіти, збереження здоров’я), до інформації, до культурних цінностей тощо.

Найважливішим показником соціально-справедливої спрямованості суспільства виступає характер соціальних відносин. Вектор їх розвитку може бути розгорнутим у бік посилення нерівності, що приводить до панування одних соціальних груп і підпорядкуванню ним інших, і як наслідок – до зростання соціальної напруженості.

А може бути розгорнутим в іншому напрямку, коли відбувається вирівнювання статусів соціальних груп і виникає соціальне перемир’я, яке дозволяє соціальному розвитку набувати стійкого прогресивного характеру.