Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПРОБЛЕМА ЛИЧНОСТИ В СОЦИАЛЬНОЙ ПСИХОЛОГИИ.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
117 Кб
Скачать
☆

4. Статус особистості як показник її становища у груш

Місце особистості в суспільстві, яке визначає її спосіб життя і приналежність до певних соціальних, професійних та інших груп, тобто ознаки, що характеризують особистість як певний соціальний тип, фіксуються в понятті «статус».

Підґрунтя статусу становлять ті права, які надаються особистості суспільством, конкретними соціальними групами, і обов'язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця в соціальній структурі. Оскільки людина є центром перетину соціальних зв'язків різного рівня, можна виокремити кілька статусів особистості (економічний, політичний, правовий, професійний, особистий), які виступають як соціальні ситуації її розвитку, складові інтегрального, соціального статусу.

Характеризуючи статус особистості, відмітимо насамперед таке:

1. Хоч статус і характеризує особистість насамперед як об'єкта соціального розвитку, він повинен розглядатися як єдність об'єктивного і суб'єктивного, особистісного.

2. Статус характеризується не тільки відносною стабільністю, а й динамічністю, рухливістю, пов'язаними зі зміною обставин життя, власною поведінкою і діяльністю особистості.

3. Бажаний соціальний статус забезпечується значною мірою завдяки власним особистісним якостям, а неособистісний чинник, хоч і відіграє важливу роль у первинній соціалізації, не визначає автоматично місця особистості в суспільстві.

Головними складовими статусу є авторитет та престиж особистості. Авторитет, як і престиж, визначається як вплив особистості на інших людей, зумовлений соціальним станом, посадою, можливістю приймати рішення, тобто співвідноситься з уявленням про певну владу. Крім цього, престиж чи авторитет може означати міру визнання іншими людьми якихось переваг особистості, не обов'язково пов'язаних з її посадою чи владою.

Вирішальним моментом у формуванні авторитету є не сама по собі об'єктивна цінність якихось властивостей людини, а їх суб'єктивна цінність для нас.

Підґрунтям авторитету є ті властивості людини, її риси, які за рівнем свого розвитку суттєво переважають такі самі якості інших. У авторитеті можна розрізнити як кількісну, так і якісну характеристики (рівень значущості цих властивостей). Залежно від характеру останніх розрізняють такі різновиди (форми) авторитету: моральний, функціональний (діловий, професійний), формальний (посадовий). Як бачимо, поняття авторитету багато в чому збігається з поняттям статусу особистості.

Можна сказати, що статус — це величина престижу в спілкуванні з іншими. Найпоширенішим методом його дослідження в соціальній психології є соціометрична методика, на підставі якої виокремлюють статусну структуру міжособистісних взаємин, тобто диференціюють членів групи за кількістю отриманих виборів.

На рівні міжособистісного спілкування статус - це місце людини в системі її зв'язків з іншими людьми, тобто показник соціально-пеихологічних властивостей особистості як об'єкта комунікації й взаємодії в групі (системі внугрішньогрупових відносин).

5. Позиція як інтегральна система вибіркових відносин особистості

Наші відносини з іншими людьми в процесі спілкування мають вибірковий характер. Ці вибіркові відносини, закріплюючись у практиці суспільної поведінки і підкріплюючись ставленням до нас інших людей, фіксуються у вигляді певних позицій, які виступають як внутрішнє ставлення людини до інших людей і загалом до соціального середовища,

Поняття «позиція особистості» запропоноване відомим австрійським психологом А. Адлером, засновником індивідуальної психології. Сам він називав своє вчення «позиційною психологією».

Психічний розвиток людини А. Адлер виводив із соціального життя, з її спроби зайняти власну позиції щодо вимог соціального буття. Він вважав, що почуття чи усвідомлення своєї неповноцінності як наслідку факту природженої недостатності або оцінки людиною своєї соціальної позиції. Саме вона є головною рушійною силою психічного розвитку. Отже, у А. Адлера поняття соціальної позиції пов'язане з прагненням особистості до успіху, самоствердження, до почуття спільності.

Ці імпульси виконують компенсаційну функцію в подоланні почуття неповноцінності, пов'язаного з органічними дефектами, скажімо, малим зростом людини. Компенсація почуття неповноцінності здебільшого реалізується в прагненні до влади та прагненні до спільності, що виявляється в готовності людини до співробітництва з іншими для досягнення спільних цілей.

Можна виокремити два найбільш загальні підходи до розуміння позиції. За першого підходу (переважно соціологічного) під позицією розуміється щось зовнішнє до особистості, те місце, яке вона посідає в системі відносин певної соціальної структури, умови, за яких людина діє як особистість. Так, для І. С. Кона, А. Кречмара, Е.В. Беляєва позиція — це також соціальне становище особистості, її місце в соціальній структурі. В.І. Селіванов, А.Д. Глоточкін вживають поняття позиції в значенні ролі.

У другому підході (психологічному) позиція розглядається як внутрішній компонент, який входить до структури особистості. Зокрема, Б. Г. Ананьєв виходить з того, що позиція особистості як суб'єкта суспільної поведінки і соціальної діяльності є складною системою відносин особистості, установок і мотивів, цілей та цінностей.

В.М. Мясищев пов'язує поняття «позиція» з системою відносин особистості, вказуючи, що психологічне відношення виражає активну вибіркову позицію особистості, яка визначає індивідуальний характер діяльності та окремих вчинків.

Для Л.І. Божович позиція виступає як система внутрішніх мотивів, потреб, прагнень («внутрішня позиція»), які зумовлюють певну структуру ставлення людини до дійсності, до оточення і до самої себе.

Саме з позиції, на думку Б-Д. Паригіна, починається той структурний пласт психіки, що характеризує особистість вже не як об'єкта, а як суб'єкта соціальних відносин. |

Як соціально-психологічне поняття, «позиція» є структурно-особистісним утворенням, яке, з одного боку, відображає відношення особистості в системі соціально-психологічного спілкування, а з іншого — є відображенням міжособистісних відносин у внутрішній структурі особистості. Це певна спрямованість активності особистості, яка ґрунтується на її вибірковому, усвідомленому ставленні до людей безпосереднього кола спілкування, суспільства, самої себе.

Закріплюючись у практиці суспільної поведінки, позиція особистості перетворюється на риси характеру.

Позиція особистості тісно пов'язана з більш глибинними пластами психіки - установками, ціннісними орієнтаціями, психічним настроєм особистості, оцінками і самооцінками.

Виступаючи як суб'єкт спілкування, займаючи певну позицію, особистість завжди характеризується суб'єктивним, оцінним, вибірковим ставленням до оточуючих людей, самої себе, об'єктивних умов життя. У будь-якій колективній діяльності людина зіставляє, оцінює і вибирає партнерів для спілкування, співробітництва, виходячи з можливостей і структури конкретної групи, її цілей, соціальних норм, ціннісних орієнтацій, прийнятих нею, а також із своїх власних потреб, цілей, інтересів, установок, минулого досвіду спілкування, які в сукупності становлять конкретну ситуацію життєдіяльності особистості, постають як соціально-психологічний стереотип її поведінки, зумовлюють її позицію.