1. Суть макроекономіки, її цілі та інструменти

Макроекономіка  це вчення про загальний рівень національного об­сягу виробництва, зайнятості, безробіття та цін. Вона має справу з властивостями економіки як єдиного цілого, економічним життям в ши­рокому плані.

Відокремлення макроекономіки як відносно самостійної складової частини економічної теорії відбулося порівняно нещодавно, хоча перші спроби аналізу макроекономічних проблем здійснювались з давніх часів. У 1576 р. Жан Боден пояснив зміну рівня цін у Франції, як результат зміни відношення кількості грошей до кількості товарів. Пояснення поведінки однієї макроекономічної змінної за допомогою двох інших  цілком можливо розглядати як одну з перших спроб макроекономічного аналізу.

Школа фізіократів, розквіт якої припадає на 1750-1780 р. р., також займалась переважно макроекономічними проблемами. Її найбільш яскра­вий представник Франсуа Кене у своїй “Економічній таблиці” запропо­нував суто макроекономічну модель господарського кругообігу, що базу­ючись на “природничому порядку”, відображує взаємозвязок трьох сус­пільних класів: виробничого (селяни), майновитого (земельні власники) та безплідного (ремісники).

До тих, хто зробив свій внесок у розвиток макроекономічної теорії, можна віднести й К.Маркса. У своєму “Капіталі”, що був присвячений аналізу капіталістичної системи господарювання, він розглядав такі макроекономічні проблеми як: процес виробництва сукупного суспільного продукту, його реалізацію за умов простого та розширеного відтворення питання накопичення капіталу та утворення резервної армії праці, тео­рію економічного циклу та криз перевиробництва. Однак найбільш могутній поштовх у своєму розвитку, що привів до відокремлення макроекономіки як відносно самостійного розділу еконо­мічної теорії, вона отримала вже у нашому сторіччі. Обєктивною причиною, що стимулювала активний науковий пошук у галузі макроекономіч­них досліджень, стала надважка світова економічна криза 1929-1933 р.р. Її глибина і тривалість ясно показали, що ринкова економіка не здатна тільки за рахунок закладених у ній механізмів саморегулювання виходи з кризи в строки, що є прийнятними у економічному та соціально-полі­тичному плані. Все більша кількість економістів схилялась до думки про необхідність глибоких наукових досліджень у галузі макроекономіки, які були б здатні пояснити виникнення порушень процесу кругообігу капіталу та показати шляхи, що ведуть до стабільного економічного росту.

У 1936 р. була видана книга англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей”, де він критично досліджував окремі положення класичної школи, що була пануючою в той час та базувалась, переважно, на мікроекономічному аналізі. Дж.Кейнс обґрунтовував необхідність постійного державного втручання у економічний кругообіг, в першу чергу за допомогою інструментів грошової та фіскальної політики. В економічній літературі достатньо поширеною є думка, що саме з цього моменту починається відрахунок сучасної макроекономічної теорії.

Макроекономічна теорія господарського кругообігу, що була заснована на теорії Дж.Кейнса, та отримала назву “кейнсіанської”, з 30-х років постійно розроблялась і стала центром економічних досліджень у наступні десятиріччя. Обгрунтована при цьому теорія макроекономічної політики регулювання кругообігу ресурсів стала використовуватись переважно в практичній економічній діяльності. Все менше залишалось сумнівів, що цій кейнсіанській політиці макроекономічного “глобального управління” потоків кругообігу ринкова система господарювання зобовязана тим, що світова економічна криза була подолана та у післявоєнні часи, майже три десятиріччя, не повторювалась. Більш того, масштаб конюнктурних коливань економічної активності був обмежений значно більш мяким ступенем, що економічно та соціальне було значно більш терпимим.

Однак, протягом 60-х років зясувалось, що кейнсіанський інструментарій глобального управління вже не працює, і заходи держави, що були кон\юнктурно спрямовані проти циклів, часто діяли на користь циклів, тобто посилювали конюнктурні коливання. Так спроба стимулювати реальні доходи та зайнятість за допомогою розширення державного попиту виявилася малоуспішною, більш того, подібні дії викликали лише інфляцію. Особливу розгубленість викликала нова світова криза 70-х років з її глибоким провалом політики економічного росту та повної зайнятості. Випливаюче звідси переосмислення макроекономічних проблем підірвало панування кейнсіанства.

Одні, як і раніше підтримуючи основні положення Дж.Кейнса, вважали, що його економічна теорія потребує суттєвого вдосконалення.

Інші  радикально відкидали кейнсіанство та виведену з нього стратегію антициклічного глобального управління попитом.

Найбільшу відомість у цьому плані одержав “монетаризм”, що був обгрунтований чикагським економістом Мілтоном Фрідменом. Ця школа спробувала на основі нової грошової теорії довести, що системі ринкової економіки, як це й стверджували неокласики, притаманна тенденція до стабільноі рівноваги повної зайнятості, і ця тенденція була лише функціонально порушена кейнсіанським втручанням в цикл. Антициклічно задумані грошово- та фіскально-політичні державні заходи, через довгі та невизначені затримки у період від розпізнання порушень в економічному процесі та до їх остаточної дії на потоки циклу, у дійсності будуть чинити проциклічну дію  створювати та посилювати коливання, проти яких вони повинні боротися. Найкраще, що могла б робити держава для стабільного економічного розвитку з найменшими коливаннями конюктури, це обмежитись тим, що дозволити рости грошовій масі з постійною, зоріентованою на довгостроковий економічний потенціал швидкістю. Ця атака на кейнсианство викликала пожвавлену дискусію серед економістів, яка частіше за все зветься “дискусією монетаризму-фіскалізму”. Вона стимулювала розвиток макроекономічноі теорії, суттєво вплинула на практичну політику стабільності взагалі та на грошову політику зокрема.

Монетаризм  не єдина на сьогодні течія в економічній теорії, що протиставляе себе “неокейнсианству” та пропонує свій погляд на проблеми макроекономіки. Не даючись тут у розбір інших напрямків та шкіл, від­значимо лише, що макроекономічна теорія перебуває у постійному взаємозвязку з теоретичним аналізом та новим економічним досвідом.

Результатом теоретичних досліджень в галузі макроекономіки є економічна політика, що впроваджується державою. За всіх можливих її різновидів цілком можливо виділити основні цілі та інструменти макроекономічної політики в умовах сучасної ринкової економіки.

Однією з найважливіших цілей державної макроекономічної політики є забезпечення високого рівня обсягу виробництва та високі стабільні темпи його росту. Найбільш всеохоплюючим та універсальним показником рівня обсягу виробництва є валовий національний продукт. Нижче ми докладно зупинимося на методиці його підрахунку.

Іншою важливою метою макроекономічноі політики є підтримка високого рівня зайнятості працездатного населення та максимальне зниження вимушеного безробіття. Окрім того, що невикористання значної кількості робочих рук означає неповне використання ресурсів, що є у наявності, і як слідство  втрату можливості виробництва більшого за обсягом валового національного продукту, високий рівень безробіття являє собою ще й серйозну соціальну проблему. Психологічні навантаження, що спадають і долю осіб, що перебувають тривалий час без роботи, та на їх родини досить часто стають причиною таких явищ, як алкоголізм, наркоманія та злочинність. Наступним завданням макроекономіки є стабільні ціни та протидія інфляції. Слід зазначити, що антиінфляційні заходи  одна з найбільш дискусійних теоретичних та дуже важкоздійснюваних практичних проблем. Вважається, що жорстке державне регламентування цін протягом тривалого періоду часу може призвести до повного руйнування ринкового механізм саморегулювання. У той же час, гіперінфляція, що вийшла з під контролю являє собою таке економічне лихо, що “заморожування” цін на найважливіші види продукції може бути цілком виправданим.

Нарешті до однієї з цілей макроекономіки відноситься і врівноважена зовнішньоекономічна політика. Дисбаланс зовнішньої торгівлі  серйозна економічна та політична проблема. Крім того, успіхи та невдачі у зовнішньоекономічній діяльності можуть суттєво впливати на обмінні курс національної валюти, стабілізація яких також є важливим державним завданням.

Інструментами, що використовуються державою для реалізації вищеназваних цілей, є впроваджуемі нею: фіскальна та грошова політика, політика регулювання доходів, а також, зовнішньоекономічна політика. Більш детально сутність та використання цих макроекономічних інструментів буде розкрито у наступних темах. Поки що обмежемося зауваженням, що уряд будь-якої країни повинен чітко уявляти собі цілі макроекономічного регулювання та вміло використовувати для їх досягнення можливості, які він має у своєму розпорядженні.

Макроекономічна політика передбачає вибір альтернативних цілей. Нація не може забезпечувати високий рівень споживання та швидке еко­номічне зростання  одночасно. Зниження інфляції можливо або під час високого безробіття та низьких темпів виробництва, або за умов втру­чання держави у дію вільного ринку за допомогою політики “зарплата-ціни”. Серед усіх макроекономічних ситуацій найбільш складним є вибір між інфляцією та безробіттям.