Висновки з п’ятого питання:

Таким чином, можна сформулювати кілька правил поведінки працівників органів внутрішніх справ, спрямованих на забезпечення їх особистої професійної безпеки.

1, Комбінуйте, обходьте, знижуйте напруженість при інцидентах із правопорушниками. Пам'ятайте: час, як правило, на вашому боці.

2. Не провокуйте напад і стрілянину.

3. Здорова недовіра до підозрюваного чи затриманого краще, ніж легковажна довірливість.

4. Страхуйте кожну свою дію стосовно підозрюваного чи правопорушника, найкраще - за допомогою напарника.

5. Уникайте шаблонної і передбачуваної поведінки в небезпечній ситуації.

6. Будьте пильні до засідок. Кращий захист від засідки - уважно прислухатися до своїх відчуттів.

7. На місці події намагайтеся тримати під кутом зору всіх діючих осіб.

8. Ніколи не повертайтеся до підозрюваного чи правопорушника спиною.

6. Виявлення й попередження суїцидальної поведінки серед співробітників овс.

Виходячи із сучасних теорій, самогубство розглядається як результат соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих мікросоціальних конфліктів, наприклад, у ситуації втрати або погрози втрати значимої цінності. Відповідно до цієї концептуальної моделі, суїцид являє собою один із крайніх варіантів поведінки людини в кризовій (конфліктній) ситуації, причому суїцидогенність ситуації не полягає в ній самій, а визначається індивідуальними особливостями особи, її життєвим досвідом, характером і стійкістю системи взаємин із соціальним середовищем.

В об'єктивному плані соціально-психологічна дезадаптація проявляється в різних формах деструктивної поведінки людини, а в суб'єктивному може виражатися в широкій палітрі психоемоційних порушень. У своїй динаміці вона проходить дві фази - преддиспозиційну (пресуїцидальну) і властиво суїцидальну. Ключову роль для розвитку цього процесу в несприятливому напрямку грає конфлікт, що займає центральне місце в структурі суїцидального акту, а також незалежно від характеру причин його, що спонукують, завжди має для індивіда риси реального внаслідок чого супроводжується ситуаційними кризовими станами й тяжкими переживаннями.

Неупереджений погляд на збільшення кількості суїцидів за останні роки показує, що цьому сприяли негативні тенденції, що торкаються макро - і мікрорівнів взаємодії особи з навколишнім середовищем. З них насамперед варто виділити розвиток процесів соціально-політичної нестабільності в суспільстві, що підривають ступінь довіри до державних символів і інститутів влади; відсутність виразної кадрової політики й системи правових гарантій в ОВС, що призводять до падіння престижу служби й зниження рівня професійної мотивації; погіршення економічного становища співробітників і членів їхніх родин, що провокує знижений фон настрою, стани фрустрації й почуття занепокоєння щодо подальших перспектив життєдіяльності; розвиток процесів стратифікації знизили поріг соціально-психологічної адаптації співробітників, але й привнесли негативні психосоціальні фактори, які змінили характер особистісних емоційних проявів (недовіра, скепсис, негативізм тощо).

Слід зазначити, що найпоширенішим способом відходу з життя було самоповішення (80.9%). Нерідко для реалізації аутоагресивної мети використовувалася вогнепальна зброя (13,2%), у тому числі табельна (5,9%). Застосування табельної зброї викликає особливу тривогу, оскільки суїцидент із бойовою зброєю в руках може бути небезпечний не тільки для себе, але й для навколишніх. У цьому зв'язку профілактика подібного роду аутоагресивних дій - це одночасно й попередження розширеного суїциду, у результаті якого мимовільними жертвами можуть стати близькі й родичі суїцидента, а іноді й зовсім випадкові люди. Як правило, суїцидальні дії відбувалися за місцем проживання співробітника з 18 до 24 годин.

Аналіз соціально-демографічної структури суїцидентів показує, що приголомшлива кількість самогубств вчинена особами рядового (22,1%), молодшого (58,8%) і середнього (11,8%) начальницького складу. Характерно, що піки суїцидонебезпечного віку для співробітників приходяться на життєві періоди від 18 до 25 років (33,8%), а також від 31 року до 40 років (38,2%). У переважній більшості випадків стаж їхньої професійної діяльності становив від одного року до трьох років. Однак в останні кілька років відмічається деякий сплеск суїцидальної поведінки серед осіб, що прослужили в ОВС більше п'ятнадцяти років (11,7%). У числі суїцидентів переважають сімейні співробітники, у тому числі такі, що мають дітей.

Цікаво, що особи з вищою й середньою фаховою освітою, отриманою в системі навчальних закладів МВС України, украй рідко вчиняють суїцидальні акти в порівнянні, наприклад, зі співробітниками із середньою, середньо спеціальною і вищою освітою, отриманою в інших навчальних закладах.

При вивченні фактів самогубств серед співробітників звертає на себе увагу незначність приводу (мотиву) суїциду. Ця обставина зайвий раз указує на те, що мотив і причина самогубства не тотожні поняття, що необхідно брати до уваги при аналізі випадків суїцидальної поведінки. При виборі тактичних прийомів профілактики самогубств варто враховувати, що фоном для них, як правило, є різного роду конфлікти: сімейно-побутові (ревнощі, нероздільна любов і недостатня матеріальна забезпеченість), професійні, в основі яких лежали неадекватні взаємини з колегами по роботі; адміністративно-правові, через страх очікуваного покарання за вчинений злочин.

Серед медико-психологічних характеристик звертає на себе увагу висока питома вага алкогольної обтяженості серед осіб, що вчинили самогубства. Це співвідноситься й з даними світової статистики, що вказує, що відсоток хворих алкоголізмом серед суїцидентів досягає 65%, а алкоголізм як причина самогубств займає провідне місце в переліку хвороб, якими страждали особи, що позбавили себе життя. Проведений психологами аналіз випадків, обтяжених алкоголізмом, показав, що "ситуаційно суїцидальні реакції" у цих осіб (на відміну від типових психогенних реакцій, де звичайно є присутнім потужний фактор, що травмує,- раптова втрата близьких, розрив сімейних відносин тощо) спостерігалися при явно неадекватному поводі, тобто повсякденні, звичні обставини ставали поштовхом для здійснення аутоагресії.

У поведінковому плані кризові стани супроводжуються зниженням рівня мотивації, зменшенням активності мислення, імпульсивністю вчинків, емоційною пригніченістю й тривожністю особи. З'являються утруднення у використанні інформації, необхідної для правильної оцінки власних можливостей для прийняття рішень в екстремальних ситуаціях.

Отримані дані говорять про наявність у суїцидентів наступних психологічних характеристик: відсутність адекватної самооцінки, непевність у собі, підвищена ранимість і сугестивність, нездатність розв'язувати міжособистісні конфлікти, песимістичність і тривожність.

Відзначимо, що приблизно кожен третій суїцидент у тій або іншій формі раніше висловлював суїцидальні наміри, а також намагався покінчити із собою.

Учені розрізняють дві групи факторів: суїцидогенні й антисуїцидогенні. До перших відносяться: нестійкість до психоемоційних навантажень, неадекватна самооцінка, слабість особистісного психологічного захисту, зниження або втрата соціальних орієнтацій, наявність психічної патології, підвищена конфліктність, наявність суїцидальних спроб у минулому.

До антисуїцидальних факторів особи відносяться: інтенсивні емоційні прихильності до близьких, батьківські обов'язки, виражене почуття боргу, концентрація уваги на стані власного здоров'я, залежність від суспільної думки й бажання уникнути осуду з боку навколишніх, наявність стійких соціальних установок і життєвих планів.

Разом з тим необхідно враховувати, що більшість із перерахованих факторів піддається змінам у часі, тому зафіксована в конкретної особи схильність до суїцидальної поведінки не може автоматично екстраполюватися на його майбутнє, а вимагає ретельного систематичного контролю за його поведінкою.