2.2 Рекомендації у разі звернення насилля в сім’ї

Що повинен знати і уміти педагог для надання допомоги дитині, постраждалій від жорстокості і насильства

1.    Закони про захист прав дитини.

2.    Організації, куди можна звернутися для захисту дитини (органи внутрішніх справ, охорони здоров'я, опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, громадські правозахисні організації).

3.    Установи надають психологічну допомогу дітям (ППМС-центри), номери "Телефонів Довіри".

4.    Послідовність своїх дій у разі жорстокості і насильства.

5.    Ознаки, характерні для різних видів насильства, у тому числі фізичні ушкодження і поведінкові відхилення.

6.    Особливості поведінки батьків або опікунів, що дозволяє запідозрити жорстокість по відношенню до дитини.

7.    Наслідки жорстокого поводження, насильства: психологічні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові і ін.

8.    Правила організації спілкування, встановлення контакту, уміти уважно вислухати дитину, незалежно від того підтверджує або заперечує вона жорстоке поводження і спілкуватися з дітьми.

9.    Знати і уміти дати професійно грамотні рекомендації батькам, діти яких піддалися жорстокому поводженню або насильству з боку дорослих або однолітків.

10.  Бути чесним з сім'єю, намагатися детально роз'яснити батькам причину розмови з ними[12].

Послідовність дій педагога

Постаратися розговорити дитину, встановити контакт, довірчі стосунки з ним. Надати емоційну підтримку. Тут необхідно врахувати, що дорослий повинен продемонструвати по відношенню до дитини інтерес, дружелюбність, щирість, теплоту і емпатію. У такому разі дитина відчує, що ця людина дійсно чує і розуміє її думки і почуття. Оглянути ушкодження. Не відправляти додому, якщо вона боїться туди повертатися. Якщо немає можливості влаштувати її на нічліг до родичів або в інше безпечне місце необхідно звернутися:

- в міліцію або прокуратуру, якщо дії батьків є злочинними. Найчастіше має місце поєднання неналежного виконання обов'язків по вихованню дитини з жорстоким поводженням;

-      в травмпункт або іншу медичну установу, щоб зафіксувати травми;

-      в орган опіки і опікування за місцем фактичного проживання дитини, якщо батьки відносяться до групи ризику по алкоголізму, наркоманії або психічним захворюванням і неможливо їх навчити батьківським навичкам;

-      на консультацію до психолога, соціального педагога з метою:

-         проведення діагностичного обстеження дитини й усієї сім’ї, з ціллю встановлення причин порушення у дитини (домашнє насилля, наркоманія, алкоголь, асоціальна поведінка батьків, психічне захворювання);

-         організація і проведення блока корекційних занять з дитиною й батьками з вивчення адекватної взаємодії в умовах домашнього виховання;

-         навчання батьків не насильницьким методом виховання, прийомів релаксації й способів зняття нервово-психічного напруження[13].

Психолого-педагогічні правила організації спілкування між викладачем та студентом.

1. Будьте уважними до своїх студентів, відмічайте найменші зміни в їх поведінці, будь-які відхилення від норми. Пильної уваги педагогів і батьків вимагають різкі «раптом» виниклі зміни в поведінці.

 2. Зрушення увагу на зміну успішності студентів (не може довгий час працювати без відволікань й помилок через швидкого наростаючої втоми).

3. Не можна квапитися з висновками, проявляйте терпіння, доброзичливість по відношенню до студентів. Постежте, поговоріть з батьками.

4. Будьте об'єктивні не лише в оцінці студентів, але і в ситуації, що склалася. Не піддайтеся емоціям, почуттям, які заважають вирішенню проблеми.

5. Завжди відчувайте психологічну атмосферу у групі. Для цього необхідно:

- спостерігати за дітьми і звертати увагу на їх поведінку;

- розуміти вираз очей студентів, їх міміку, жести;

- уміти зіставляти психологічну атмосферу сьогоднішнього дня з учорашнім.

6. Щиро цікавтеся життям своїх студентів. Відносьтеся співчутливо до думок і бажань студентів: не чіпляйтеся, не намагайтеся переробити, не критикуйте, частіше хваліть!

Особливості поведінки батьків або осіб, що їх замінюють, яких запідозрюють у жорстокості по відношенню до дитини.

-      Суперечливі, плутані пояснення причин травм у дитини і небажання внести ясність в подію.

-      Небажання, пізнє звернення по медичну допомогу або ініціатива звернення по допомогу виходить від сторонньої особи.

-      Звинувачення в травмах самої дитини.

-      Неадекватність реакції батьків на тяжкість ушкодження, прагнення до її перебільшення або зменшення.

-      Відсутність стурбованості за долю дитини.

-      неувага, відсутність ласки і емоційної підтримки в поводженні з дитиною.

-      Стурбованість власними проблемами, що не відносяться до здоров'я дитини.

-      Оповідання про те, як їх карали в дитинстві.

-      Ознаки психічних розладів в поведінці або прояв патологічних рис вдачі (агресивність, збудження, неадекватність і ін. ).